Іскрані.Та, що прийшла із-за грані. - Айрін Єн Шанті

- Аріна, як же так? Як можна це пережити?

- А це не можна пережити без наслідків. Ти зовні можеш не подавати виду – це як тримати контроль над вашою магією. На публіці, теж легше. Мене врятувало те, що через рік вони переїхали на інший край світу.… Як то кажуть – "З очей подалі – з серця геть!" Стів, якщо у тебе тільки зароджуються почуття, то краще переключити їх на щось. Ймовірність того, що Нейт прийме моє минуле, дуже висока. Але якщо ні, то я буду просто не здатна ще когось іншого покохати. А, любити за двох я і ворогу не побажаю!

- Дякую, Аріна. Що не висміяла і все пояснила. Тоді брат? – штовхнувши мене плечем, посміхнувся він.

- Ти будеш найкращим братом на світі!

І ми, сміючись, пішли на кухню.

У вітальні були вже всі наші: ректор, декан, хлопці і Леон. Ага, Нейтана немає значить ще з тим павичем.

- Тихо, Аріна. Не заводся! - подумала я.

Так потрібно швидко щось організувати.

Хлопці не стали сидіти склавши руки і отримавши кожен своє завдання, почали дружно готувати обід. Ми жартували і сміялися. Стів розповів, як я вручну привожу в порядок оранжерею. Всі вирішили, що з цієї "великої" місією можуть допомогти усі. Так що домовилися, що в суботу усі будемо збиратися: з мене список роботи і ласощі, а з них реалізація списку справ і поїдання цих самих смаколиків.

Ми вже закінчували накривати на стіл, як в кухні з'явилися Нейтан з гостем. І всі дружно їм вклонилися. Щось я пропустила?

- Ваша високість - почав Леон - радий бачити Вас в нашому домі.

Я, мовчки випала в осад, але як завжди, виду не показала. Як там наш менталітет: навіть, якщо я не права на сто відсотків, вдаємо з себе тучку. А потім розберемося. Тому, я швидко видала:

- О, ось усі і в зборі! Пообідаєте з нами, Ваша високосте? - і очима хлоп, типу це не я пару годин тому облажалася...

- Пообідаю. З превеликим задоволенням! - видало його гаднейшество.

Ні, я нічого не маю проти можновладців, але конкретно цей, чомусь мене бісить неймовірно!

- Прекрасно, тоді прошу всіх до столу! 

- Прошу мене пробачити леді, але ми не були належним чином представлені один одному - видав раптом його високість - дозвольте представитися: Крістоферсон ім Тайред, імператор Наррісс. - простягнув мені руку долонею вгору.

- Твою ж мати, але воно мені треба? - подумала я і з милою посмішкою видала - Аріна, дуже приємно Ваша високість.

Вклала свою руку в його простягнуту долоню.

- І вибачте, Ваша високість, що форма мого одягу не дозволяє мені виконати реверанс - І що ж ти так намагаєшся обгризти мою руку, подумала я, продовжуючи мило посміхатися.

- О, нічого, страшного! Ми ж не на балу.

- Ага, ось тільки балу мені в житті і не вистачає – подумала я і додала - що ж, якщо усі протоколи дотримані, може вже пройдемо до столу.

Всі засміялися і розсілися за столом. Нейтан сів поруч і мені стало відразу як то спокійніше.

Обід, проходив цілком собі спокійно, чоловіки між собою перемовлялися. Але час від часу вони акуратно на мене поглядали, що мене неймовірно дратувало. А ще було відчуття тиску, як ніби засунули в коробку, і тобі поступово зменшують подачу повітря. При цьому рівень страху і паніки збільшується. Кажуть, що якщо знайти джерело страху, то можна швидше його побороти. Спочатку я, було подумала, що це Нейтан намагається зрозуміти мій стан, але він же обіцяв? Ні, я йому вірю. Я придивлялася до кожного з присутніх за столом. Що я насправді знаю, про них і їх здібностях? Абсолютно нічого, тільки те, що прочитала в книгах і те, що вони самі про себе говорили.

Від думок мене відволік занадто пильний погляд, я підняла очі і зустрілася з імператором. Він з торжествуючою усмішкою дивився на мене, і мені раптом стало ясно: але ж це він, тисне! Треба, буде все ж дізнатися про нього, щоб більше не піддаватися цьому тиску. Ще хвилин п'ять такого тиску і просто грохнусь прямо тут. 

- Аріна, все нормально? Тобі не добре? - запитав пошепки Нейтан, а я дивлюся на нього і не можу зорієнтуватися - Аріна, ти як? - якось неспокійно говорить і стискає мою руку. Опускаю очі і розумію, що весь цей час стискала його ногу під столом.

- Нейт, забери мене звідси - прошепотіла я і відчуваю, що ще секунда і разревусь - я ж можу зараз піти? 

Відповісти він не встиг, так як Леон раптом з тривогою запитав:

- Аріна, ти чого нічого не їси? Ти раптом зблідла. Як себе почуваєш? Може, підеш нагору.

- Так мабуть. Якщо дозволите - і чомусь подивилася на імператора.

А цей гад, так свердлячи мене поглядом, вимовив:

- Дозволяю! Зараз йдіть – і через секунду додав - Аріна, але завтра чекаю вас на аудієнцію.

- Дякую - тільки й змогла видавити з себе я. Спробувала піднятися і мало не впала. Спасибі Нейтану притримав.

- Я проведу - тільки і сказав.