Танок з драконами - Джордж Мартін
— Ну то ходімо.
Донизу сходами попереду них пішли двоє Неблазних, несучи смолоскипи; слідом рушили двоє Мідних Звірів: один у личині риби, інший — яструба. Навіть у її власній піраміді, у святкову ніч миру та веселощів, пан Барістан наполіг, щоб кожен королевин крок охороняла варта. Невеличка купка подолала довгий спуск у мовчанні, тричі зупинившись відпочити.
— Дракон має три голови, — мовила Дані, коли вони були вже на останньому прогоні сходів. — Мій шлюб не мусить скінчити всі ваші сподівання. Я знаю, навіщо ви тут.
— Заради вас, — відповів Квентин з незграбною ґречністю.
— Ні, — заперечила Дані. — Заради вогню та крові.
Один зі слонів затрубив до них зі свого стійла. Знизу залунало у відповідь таке ревище, що Даянерис зашарілася од раптового жару. Князь Квентин стривожено підняв очі.
— Дракони чують її наближення, — мовив до нього пан Барістан.
«Кожна дитина знає свою матір, — подумала Дані. — Коли висохнуть моря, а гори полетять за вітром, немов листя…»
— Вони кличуть мене. Ходімо.
Дані узяла князя Квентина за руку і підвела до підземелля, де сиділи замкнені двоє з її драконів.
— Лишайтеся ззовні, — наказала Дані панові Барістану, поки Неблазні відчиняли важезні та величезні залізні двері. — Я покладаюся на захист князя Квентина.
І ступила всередину, заохочуючи дорнійського князя ввійти та стати над пругом драконової ями.
Дракони вихиляли шиї туди й сюди, видивляючись вогняними очима. Візеріон розтрощив один ланцюг, розплавив решту і тепер чіплявся до стелі підземелля, наче величезний білий кажан, глибоко загнавши пазурі в обпечену, сипку цеглу. Раегал, ще в кайданах, завзято жвакував бичачу тушу. Шар кісток на дні ями був глибший, ніж попереднього разу, коли Дані спускалася до своїх діточок. Стіни та стеля набули чорно-сірого забарвлення — радше попелястого, ніж цегляного. Певно, довго вони не втримаються… але далі за ними — лише земля та камінь. «Чи вміють дракони прокладати діри крізь камінь, як вогнечерви старої Валірії?» Дані сподівалася, що не вміють.
Дорнійський князь зблід обличчям на молоко.
— Я… я чув, їх три…
— Дрогон полює степом. — Решту йому знати не обов’язково. — Білого звуть Візеріон, зеленого — Раегал. Я назвала їх на честь своїх братів.
Її голос відлунював від обгорілих кам’яних стін і здавався таким тоненьким та нікчемним — голосом дівчинки, аж ніяк не королеви-завойовниці… і не новоспеченої щасливої нареченої.
Раегал заревів, наповнивши яму розпеченим жовто-червоним списом полум’я. Візеріон засичав і відповів йому власним вогнем — золотим і жовтогарячим, а коли сплеснув крилами, у повітря злетіла хмара сірого попелу. Розірвані ланцюги зателенькали і заторохтіли навколо його ніг.
Квентин Мартел перелякано відстрибнув на крок назад. Жорстокіша жінка узяла б молодого князя на кпини, але Дані стиснула йому руку і мовила:
— Мене вони теж лякають. Тут нема чого соромитися. У пітьмі мої діточки стали сердиті та свавільні.
— Ви… ви маєте намір літати на них?
— На одному з них, так. Все, що я знаю про драконів, розповів мені брат у дитинстві або я прочитала у книжках. Кажуть, що навіть Аегон Завойовник не насмілювався сідати на Вхагар або Мераксеса, а сестри його ніколи не літали на Балеріоні Чорному Жасі. Дракони живуть довше за людей, деякі — по кілька століть, і Балеріон мав інших вершників по смерті Аегона… та ніколи жоден вершник не літав одразу двома драконами.
Візеріон знову засичав. Між зубів у нього здійнявся дим; глибоко у горлянці показався жар золотого вогню.
— Вони… такі люті й страшні істоти…
— Вони — дракони, Квентине. — Дані підвелася навшпиньки і легенько поцілувала його в обидві щоки. — І я теж.
Молодий князь ковтнув слину.
— Я… я теж маю в собі кров дракона, ваша милосте. У моєму родоводі є перша Даянерис — таргарієнівська принцеса, яка була сестрою Даерона Ласкавого і дружиною великого князя дорнійського. Володар Дорну збудував для неї Водограйні Сади.
— Водограйні Сади? — Сказати по правді, вона майже нічого не знала про Дорн і його минувшину.
— Улюблене місце мого батька на всьому світі. Матиму за щастя одного дня показати їх вам. Там усе вибудуване з рожевого мармуру, просто понад морем, і всюди навкруги — ставки та водограї.
— Надзвичайна краса, не маю сумніву. — Дані потягла князя геть від ями. «Йому тут не місце. Дарма він тут з’явився.» — То й поверталися б туди. Боюся, при моєму дворі вам не надто безпечно. Тут ви маєте більше ворогів, ніж гадаєте. Ви пошили Дааріо в дурні, а він таких образ не забуває.
— Я маю власних лицарів. Панцирних слуг, пов’язаних присягою.
— Двох лицарів. А Дааріо має п’ять сотень «Буревісників». Та й мого пана чоловіка вам краще остерігатися. Знаю, він здається м’яким та приязним, але не варто обманюватися. Влада Гіздахра походить від моєї, а у своїй службі він тримає найлютіших бійців світу. Якщо один з них вирішить звоювати ласку свого пана, позбавивши його суперника…
— Я син дорнійського великокняжого дому. Я не тікатиму від рабів та сердюків.
«Тоді ти найсправжнісінький дурень, князю Жабику.» Дані кинула на своїх лютих діточок останній довгий погляд. Вона чула їхній вереск, поки вела юнака назад до дверей, і бачила, як виграє на цеглі примхливе світло — відблиски їхніх вогнів. «Озирнуся назад — пропаду.»
— Пан Барістан викличе для нас двійко нош назад до бенкету, але підйом все одно буде довгим і втомним. — Позаду них з лунким брязкотом зачинилися великі залізні двері. — Розкажіть мені тим часом про ту іншу Даянерис. Я знаю з історії королівства мого батька менше, ніж повинна знати. Бо ж у дитинстві ніколи не мала при собі маестра.
«Хіба що старшого брата.»
— Матиму за велику радість, ваша милосте, — відповів Квентин.
Стояла вже глупа ніч, коли останні гості нарешті відкланялися, і Дані повернулася до власних помешкань — приєднатися до свого пана і чоловіка. Гіздахр був трохи під чаркою, та принаймні задоволений життям.
— Я дотримав своїх обіцянок, — сказав він їй, поки Іррі та Джихікі вдягали їх для сну. — Ви бажали миру, і ось він ваш.
«А ти бажав крові, і скоро я муситиму дати її тобі» — подумала Даянерис, але вголос мовила:
— Маєте за це мою дяку.
Події бурхливого дня розпалили пристрасть її чоловіка. Щойно служниці пішли
