Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Значить, ти їй не справжній чоловік. Вона просто розповіла тобі чергову байку про духів. У цих дикунів… тобто у бака-бан-мана таких байок багато.

Річард нічого не відповів. Паша знову насупилася.

— Але звідки ж тоді ти знаєш, які в неї груди… І все інше? Вона пирхнула. — Напевно, ця жінка винагородила тебе за твою мужність?

— Я знаю це тому, що, коли маженді хотіли, щоб я вбив її, вона була прикута ланцюгом до стіни. Гола. Щоб кожен, хто захоче, зміг її гвалтувати.

— Паша знову відвела погляд. — Зараз, — продовжував Річард, — вона чекає дитину. Дитину від гвалтівника. Людей приносять у жертву, садять на ланцюг, надягають на них нашийник, а сестрам наплювати, що трапиться з людьми, на яких наділи нашийник.

— Це неправда, — тихо сказала послушниця.

Річард не став сперечатися. Вже сутеніло, але було ще тепло.

Паша здавалася замкнутою і відчуженою, але через деякий час вона знову подивилася на нього і посміхнулася.

— Так розкажи про себе. У тебе ж є дар. Значить, у твого батька теж був дар? Кажуть, дар передається у спадок?

У Річарда знову погіршився настрій.

— Так, у мого батька був дар.

— А він зараз живий?

— Ні, його недавно вбили.

— О, мені дуже шкода, Річард.

— Його вбив я.

Паша зупинилася, як вкопана.

— Ти вбив батька? Рідного батька?

Річард обдарував її гнівним поглядом.

— Він захопив мене в полон, надів на мене ошийник і став катувати. Я вбив молоду, красиву жінку, яка творила все це зі мною за його наказом. А потім я вбив його.

Паша дивилася на нього і чомусь розуміла: все, що він говорить, — правда. І це було страшно. У неї затремтіли губи. Розридавшись, вона побігла геть. Річард зітхнув і прив'язав коня до скелі. Він поплескав Бонні по шиї:

— Будь розумницею. Жди мене тут. Паша сиділа на камені і плакала. Річард підійшов до неї і хотів заговорити, але вона відвернулася. Плечі її здригались.

— Іди геть! — Промовила вона крізь сльози. — Чи ти прийшов вбити і мене?

— Паша!..

— Ти тільки і думаєш, що про вбивства!

— Це неправда. Я хочу тільки, щоб вбивства припинилися.

— Ну звичайно! — Вигукнула Паша. — Тому ти тільки й розказуєш про вбивства.

— Але це тільки тому…

— Я стільки ночей молилася про те, щоб нарешті настав цей день. Я так хотіла бути наставницею. Я завжди мріяла стати сестрою Світла. Сестри допомагають людям. Я теж хотіла, як вони. — Вона розридалася ще сильніше. — Тепер я ніколи не стану сестрою.

— Як це не станеш? Звичайно, станеш!

— Завдяки тобі? Ти ж весь час погрожуєш всіх нас перебити. Тільки про це й говориш з самого початку.

— Паша, ти мене не зрозуміла!

Вона підняла голову.

— Хіба? Ми влаштували в твою честь святкову вечерю. Більш пишну, ніж в честь збору врожаю. Ми так хотіли показати тобі нашу гостинність. А потім я прийшла одна і сказала всім, що ти погано себе почуваєш. Бачив би ти, як вони на мене витріщалися. Іншим послушницям дістаються хлопчики, які хочуть вчитися.

Бувало, мої подружки скаржилися, що їхні підопічні приносили їм жаб або павуків. А ти подарував мені мрісвіза!

— Але сестра Марена говорила, що ми вчинили правильно. Вона рідко когось хвалить, а якщо говорить такі речі, то недаремно, — заперечив Річард.

— Ти обійшовся з нею жорстоко. Скільки себе пам'ятаю, вона була старшою наставницею послушниць. Так, вона сувора, але це тому, що вона піклується про нас і про наше виховання. — Паша знову схлипнула. — Коли я була зовсім маленька, в найперший день в Палаці мені було так страшно! Сестра Марена намалювала тоді для мене картинку. Вона сказала, що намалювала Творця, поклала картинку мені під подушку і заспокоїла мене. Вона говорила, що Він буде оберігати мене вночі і що мені нема чого боятися. — Паша безуспішно намагалася впоратися зі сльозами. — З тих пір я зберігаю цю картинку. Я хотіла подарувати її хлопчикові, якого буду вчити, коли він прийде, щоб йому не було страшно. Коли я вчора побачила, що ти зовсім дорослий, я подумала, що нерозумно було б дарувати її тобі.

Але я вирішила: нехай це не хлопчик, як у інших послушниць. Зате Творець послав мені найкрасивішого чоловіка, якого я бачила в житті. Я так зраділа.

Я одягла найкращу свою сукню. А ти обізвав мене потворою!

— Паша, прости мене! — Вигукнув Річард. — Мені так шкода.

— Неправда! — Схлипувала вона. — Ти просто звір! Ми так чекали тебе! Ми відвели тобі найкращі покої у Палаці, але тобі на це начхати. Ми дали тобі багато грошей, щоб ти ні в чому собі не відмовляв, а ти повівся гак, ніби ми тебе образили. Ми приготували для тебе кращий одяг, а ти вернеш від нього ніс! — Вона витерла сльози, але вони знову потекли з її очей. — Я перша готова визнати, що у нас є сестри, які занадто багато думають про себе. Але більшість такі добрі, навіть мухи не скривдять. А ти показав усім закривавлений меч і присягнувся, що вб'єш їх!

Вона знову заридала. Річард поклав руку їй на плече, але вона скинула її.

— Паша, прости мене! Я розумію, що для вас я виглядаю, як…

— Я тобі не вірю! Ти кажеш, що хочеш зняти Рада-Хань, але ж мій обов'язок — навчити тебе оволодіти даром. А коли ти почнеш керувати своїм даром, з тебе знімуть нашийник. Але ти сам цього не хочеш. А без нашийника ти б загинув. Дві сестри пожертвували життям заради тебе. Їх подружки плакали