Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
Спрен вітру знову перетворилася на імлу й летіла за кліткою на колесах, мовби крихітна хмаринка. Вона наблизилася до Каладіна, і від цього поруху в її передній частині проступили контури обличчя, ніби зустрічний вітер трохи розігнав туман, і з-під нього проглянуло щось істотніше — повітряно-прозоре, жіночне й кутасте. І з напрочуд допитливими очима. У жодного з бачених ним раніше спренів таких не було.
— Вночі інші плачуть, — сказала вона, — а от ти — ні.
— А чого плакати? — запитав він, відкидаючи голову на ґрати позаду. — Що це змінить?
— Не знаю. А чому люди плачуть?
Він усміхнувся й заплющив очі:
— Постав це запитання Всемогутньому, маленька. Але не мені.
Через вологість Східного літа з його чола градом котився піт і, просочуючись у рану, ятрив її. Залишалося сподіватись, що незабаром природа знову втішить їх кількома тижнями весни. Погоди й пори року не можна було передбачити. Спробуй дізнайся, скільки вони триватимуть, хоча зазвичай тяглість кожної з них складала декілька тижнів.
Фургон котився далі. Через деякий час Каладін відчув на своєму обличчі сонячне світло. Розплющив очі. З-під даху клітки падали сонячні промені. Отже, друга чи третя година пополудні. А де ж обідня миска баланди? Ухопившись однією рукою за сталеві ґрати, Каладін підвівся. Він не міг розгледіти Твлаква, який правив чалами першого фургона, — лише пласколицього Блута на передку заднього. Найманець був одягнений у брудну сорочку зі шнурівкою спереду та крислатий капелюх від сонця. Спис і палиця лежали на лаві поряд нього. Меча він не мав: цього не міг собі дозволити навіть Твлакв — не тоді, коли вони так близько від земель алеті.
Трава так само розступалася перед фургонами: ховалася перед самими їхніми колесами, а після того, як вони проїжджали, — знову виповзала. Довколишній пейзаж був поцяткований дивними кущами, яких Каладін не міг розпізнати. У них були товсті стовбурці та стебла, вкриті зеленими колючками. Щойно фургони під’їжджали надто близько, їхні голки ховалися в стебла, залишаючи по собі лише покручені, мов черви, стовбури з вузлуватими гілочками. Вони всівали горбистий краєвид, підносячись над вкритими травою скелями, мов мініатюрні вартові.
Фургони просто їхали далі, хоч було вже добре за полудень. «Чому ми не зупиняємося на обід?» — подумав Каладін.
Нарешті головний фургон зупинився. Услід за ним, захитавшись, стали й інші два, а червонопанцирні чали завовтузилися та заворушили щупальцями. Ці скринеподібні тварини мали опуклі, тверді, мов камінь, щитки та товсті червоні ноги, що скидалися на стовбури дерев. Каладін чув, ніби своїми клешнями вони завиграшки можуть перекусити людині руку. Та чали, особливо одомашнені, були покірними, і за всю його службу в армії він ніколи не стикався з тим, щоби вони завдали комусь більшої шкоди, ніж несміливий щипок.
Блут і Таґ позлазили з фургонів і підійшли до Твлаква. Работорговець стояв, зіп’явшись на передок своєї клітки на колесах, — однією рукою прикриваючи очі від білого сонячного світла, а в іншій тримаючи аркуш паперу. Зчинилася суперечка. Твлакв наполегливо махав рукою в той бік, у який вони їхали, і тицяв пальцем в аркуш паперу.
— Що, Твлакве, заблукав? — гукнув до нього Каладін. — То помолися Всемогутньому — нехай виведе тебе на правильний шлях. Подейкують, що в нього особливе ставлення до работорговців. У Геєні навіть є для вас окрема комірчина.
Один із рабів по ліву руку від Каладіна — той самий чоловік із довгою бородою, який розмовляв із ним кілька днів тому, — боком подався назад, не бажаючи, щоби його помітили поряд із невільником, котрий провокує хазяїна.
Твлакв завагався, а тоді різко махнув найманцям рукою, щоб вони замовкли. Потім цей огрядний чоловік зіскочив з передка фургона й підійшов до Каладіна.
— Гей, ти, дезертире, — гукнув він, наближаючись. — Алетійські армії ходять цими землями в походи. Тобі, бува, не знайома ця місцевість?
— Покажи мапу, — відповів той.
Твлакв знову засумнівався, але зрештою простягнув її Каладінові. Той просунув руку крізь ґрати й ухопив папір. А тоді, навіть не глянувши на нього, миттю розірвав надвоє. За лічені секунди він розшматував мапу на сотні клаптів просто на очах заціпенілого від страху Твлаква.
Работорговець загукав найманців, але доки ті з’явилися, у руках Каладіна вже було дві жмені конфеті, яким він осипав новоприбулих.
— Щасливого Середпразника, покидьки, — встиг кинути він, поки паперові сніжинки все ще кружляли в повітрі довкола них. А тоді повернувся та перейшов у інший бік клітки, де й опустився на настил обличчям до них.
Твлакв стояв, як громом приголомшений, — йому просто відібрало мову. Тоді побагровів і, тицяючи пальцем у бік Каладіна, прошипів щось своїм поплічникам. Блут ступив був крок у напрямку клітки, але відразу ж передумав. Він глянув на Твлаква, знизав плечима й відійшов убік. Твлакв повернувся до Таґа, але той лише похитав головою і тихо щось пробурмотів.
Показившись кілька хвилин через найманців-боягузів, Твлакв обійшов навколо фургона й наблизився до місця, де сидів Каладін. Коли чоловік заговорив, його голос звучав навдивовижу спокійно:
— Бачу, ти не дурень, дезертире. Ти зумів стати для мене безцінним. Інші раби нетутешні, та й сам я ніколи не бував у цих краях. Тож можеш торгуватися. Чого ти хочеш в обмін на те, щоби стати нашим провідником? Як щодо того, аби я щодня давав тобі зайву порцію їжі, — якщо, звичайно, ти зумієш її заслужити?
— Ти хочеш, щоби я вів караван?
— Скажімо так: твої вказівки не будуть зайвими.
— Добре. Тоді спочатку знайди путящий стрімчак.
— Ти що, хочеш вилізти на нього та як слід озирнутися довкола?
— Ні, — сказав Каладін, — просто так мені буде звідки скинути тебе.
Твлакв роздратовано поправив шапчину й зализав назад довгу білу брову.
— Ти ненавидиш мене. Це добре. Ненависть надасть тобі сили, і я зможу дорого тебе продати. Але ти не зможеш помститися мені, якщо в мене не буде шансу доправити тебе на невільничий ринок. Я не дам тобі втекти. Але, може статися, хтось інший дасть. Бачиш: у твоїх інтересах, щоб я тебе продав.
— Я не хочу мститися, — сказав Каладін.
Повернулася спрен вітру, котра на якийсь час відлучалася, щоб роздивитися один із дивних кущів. Вона приземлилася прямо в повітрі й узялася походжати
