Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— А що як нею маніпулювали? Що як хтось інший стоїть за цим і до сих пір гострить на мене і доньку ножі? Тоді усі ці жертви були даремні.

Вампір мовчав, пив вино, наливав знову і знову. Ці слова висіли в повітрі довго, аж поки не закінчилася пляшка.

— Зараз це не важливо. Ти ініціював смерть дівчинки, тому недруг, ким би він не був, знає, що вона мертва.

— А що як ні?

— Не думаю. Ми провернули це гарно і вправно, так, наче була то чиста правда.

Фалмін заплющив очі, згадуючи миті, про які хотів давно забути. Перед очима виник образ жінки із довгим хвилястим вогняним волоссям. Згадував, як колись вперше познайомився зі своєю дружиною на святі вина у Вальденфері. Як же він кохав її колись…Так давно.

— Ким би не був ваш таємний ворог, тобі варто остерігатися, як і раніше. А ще перевірити, чи не знає він про те, що Ельгі жива і зараз перебуває в Канйорі.

— Не можу. Як тільки почну копати глибше, одразу стане ясно, що я щось запідозрив. Полюють на мене, і я не думаю, що хтось знає про Ельгі, інакше мене б залишили у спокої.

— В будь-якому випадку ти маєш багатьох ворогів, але навіть якщо хтось із них знає про Ельгіду, то першою справою потрібно прибрати тебе, адже батько завжди захищатиме свою дитину.

— Потрібно чекати точного підтвердження. — Фалмін, попри намагання бути впевненим, трішки зсутулився і знітився, наче на нього якоїсь миті ліг нездоланний тягар. — Я не можу ризикувати.

— То що тоді, дозволяти їм усе? — обурився врешті Мільфрід, — Ти й так занадто довго робив вигляд, наче все в минулому.

— Ні, Мільфріде, — Фалмін якось дивно подивився на вампіра. — Я знайду цих пройдисвітів, і тоді помста моя буде страшною. Даю слово.

Мільфрід на це кивнув, потім сьорбнув нового сорту вина, примружив око і фиркнув.

— Це пити не будемо. Прокисло, чорт його забирай. — він дістав ще одну пляшку, відкоркував і налив. Це виявилося солодким, наче нектар божий, а тому куштували його довго та із насолодою.

— Ельгіді скоро п'ятнадцять. — сказав Фалмін, не відриваючи очей від портретів на стінах, — Я ще пам'ятаю, як в десять вона мала ось таке довге волосся, — він відміряв пальцем від маківки голови до плеча. Нарешті усміхнувся від приємних спогадів, — Таке ж чорне та буйне, як у мене.

— Хоча б щось хороше від тебе взяла, — підколов його вампір, але тоді різко посерйознішав, — Можливо, поїдеш до неї хоча б на день народження? Чим не привід.

Фалмін хотів було категорично заперечити, але замість цього смикнувся до пустого келиха, наповнив його і випив. На очах чомусь навернулися сльози.

— Я бажав би цього понад усе, Мільфріде, але…

— Ти не бачив її п'ять довгих років, друже. Твоя донька уже доросла панна, — усміхнувся Мільфрід і підбадьорюючи плеснув друга по плечі. — Скоро і залицяльники з'являться!

— Не мели дурниць, — буркнув Фалмін. — Вона ще дитина.

— Зрештою, вона дівчина, мій друже, а хлопці завжди кидають око на прекрасних осіб протилежної статі.

Чаклун нічого не відповів на слова вампіра, замість цього опустив голову, дивлячись собі на чоботи.

— Я хочу її обійняти, Мільфріде, — сказав він тихо. — Хочу бачити, як вона усміхається і дорослішає на моїх очах.

— Тоді просто поїдь до неї. В чому проблема?

— За мною стежать…

– Із цим я можу тобі допомогти. — очі вампіра засвітилися фіолетовим, від чого той став ще більш моторошним. Свічки пригасли, в повітрі повисла темна магія, яка вібрацією відбилася в тілі Фалміна. — Вампіри вміють робити справжні дива, якщо забажають. І одним із них може бути твоя зустріч із твоєю донькою.

— Про що ти?

Мільфрід не відповів, лише усміхнувся кутиками губ і відпив вина, позираючи на Фалміна поверх кубка.

— Мені не подобаються твої іскорки, вампірисько. — примружився Фалмін.

— Ми можемо це влаштувати, але згодом, коли я вирішу деякі питання із твоїм статусом «інкогніто».

— Влаштувати і мою смерть? — спробував вгадати Фалмін, але промахнувся.

— Це був би хороший варіант, — хмикнув вампір, — але не тоді, коли за тобою ведеться спостереження. Можливо навіть магічне.

— Тоді що? Не тягне, най тебе!

— Я підключу свої зв'язки серед вищих кіл вампірів і спробую для початку знайти недругів. Потім зустрінуся із особами, які допоможуть влаштувати тобі зустріч. Таємно і безпечно.

— Не піде. — закивав головою Фалмін, — Ти знаєш умови: за мене не вирішують мої справи.

— Трясця тебе візьми, чаклуне! — взірвався вампір, — Не будь ідіотом і дозволь тобі допомогти! Бодай заради доньки!

Фалмін стиснув зуби, блукав очима по столі та власному келиху, який знову спорожнів. «Я так давно її не бачив. Хіба не можна поступитися власним принципам заради доньки?»

— Твій хід, вампіре, — сказав він, на що Мільфрід щасливо засміявся.

— А ти швидко здався!