Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

Першим на світло виїхав Фалмін, який перед цим сказав гномам чекати під великим явором, листя якого ще не встигло облетіти й давало чималий захист від вітру.

Вартовий примружив очі, намагаючись роздивитися приблуду, але його личину закривав каптур.

— Хто будете? — повторив чолов'яга, перекинувши з одного плеча на інше алебарду. — Ви на полювання?

— На полювання, — відказав вкрай спокійно чаклун, зупинивши коня в п'яти кроках від вартового. Хоча по правді, він не знав, що взагалі це все означало.

— То, може, цего, заходьте, відпочиньте з дороги.

— Багато народу ночує? — Фалмін не звернув уваги на слова чолов'яги, намагався справити якомога невизначене враження про себе, аби принцу доповіли чим менше. — Чуєш, що кажу?

— Так, пане, чую. Десь до сорока душ, це тільки учасників, не враховуючи повій та обслуги.

— А хто ці? — Фалмін вказав рукою на ще один невеличкий таборець, який розташувався осторонь від основного. — Також учасники?

— Це? Так, значиться, прийшли вчора, подивилися на цю юрбу й вирішили розбити свій таборець, але не за частоколом, а тут, під деревами.

— А причину не знаєте?

— Ну, я не вникав, — вартовий почухав потилицю, явно нервуючи. — Його величність усіх запрошує, себто, і ви можете піти.

— Його величність?

Вартовий здивовано подивився на чорноволосого.

— Ага, ясновельможний принц Талар Кральє, який і надав честь усім мисливцям на дракона полювати.

Якщо чаклун до цього не розумів, звідки тут взялося стільки «бажаючих» пополювати на дракона, то при згадці імені тальгрієнського принца усе стало ясно. Був він рідкісним кретином, який славився розгульним способом життя та особливою слабкістю до споглядання розваг.

Фалмін мовчки поглянув у темряву, де стояли гноми. Він повільно перевів погляд на ворота в табір, а потім на невеличку групу людей, яка сиділа під деревами осторонь.

— Як буде змога, передасте принцу мою вдячність за гостинність, — сказав шанобливо Фалмін, намагаючись не показувати збентеження, а потім додав більш твердо: — Але я та мої товариші також оберемо ночівлю під кроною дерева.

— Але ж…

— Гарного чергування.

Фалмін розвернув коня, попрямував до ясена, під яким гноми вже не могли дочекатися його повернення. Дехто із них не зволікав, дістав з в'юка солонину й почав вечеряти, тому що його шлунок не витримав та почав виспівувати серенади. Вітер голосно зашумів між деревами та сніжними заметами, крики з боку табору не вщухали.

— Що це за дідько тут робиться?

— Талар Кральє удостоїв нас своєю власною персоною. Усі ці гультяї прибули на поклик принца, який хоче зробити із полювання розвагу.

Гноми швидко перезирнулися. На обличчях деяких читалася неприкрита злість та невдоволення, Іллі і взагалі почав читати молитву із прокльонів та матюків.

— Ну, а як пройшло із вартовим? — запитав Гібді, теребивши в руках свій пасок.

— Ніяк. Там до холери багато народу, тому залишаємося тут, — злізаючи з коня, сказав Фалмін.

— Ми залишаємося? — Грівар вийшов вперед, примруженими очима зазирнув у вічі Фалміну. Гному це все точно не подобалося.

— У тебе є інші пропозиції? — тихо запитав Фалмін, наче боявся, що їх можуть підслухати, — Цей дракон може дати мені можливість пережити цю бісову зиму. Вам такого не потрібно?

— Гноми не стануть розвагою для якогось там вискочки! — вибухнув гном, вперши руки в боки, — Нехай котиться той принцик!

— Та годі тобі, Гріваре! — Гібді поклескав друга по плечі, став між ним та Фалміном, — Тебе ніхто не просить розважати кретина, однак не забувай те, що завдяки голові дракона ми можемо хапнути багацько монет! Золоті, срібні чи мідні — обирай сам, але Фалмін має рацію стосовно того, що усі вони стануть у пригоді під час зими. А торгівля поки стоїть через непрохідні дороги.

Грівар, здавалося, розгубився, адже довго дивився на Гібді, а потім глянув на ватагу гномів, які стояли позаду і лише чекали рішення ватажка.

— Ви також за?! — заревів гном, бачачи, що ніхто не бажає його підтримувати.

— Ну а шо, Гібді діло каже! — заговорив Іллі, у якого при згадці золота, срібла та мідяків загорілися очі, — Нас ніхто не змусить танцювати під свою дудку, а взяти своє ми так і так зобов’язані.

Грівар уже кипів, але поглянувши на обличчя товаришів, видихнув.

— Хай вас собаки покусають, бісові йолопи! — крутнувшись на п’ятах, гном пішов у темряву.

Інші не звернули на це уваги.

— Розвантажте теплу постіль і їжу, заночуємо під цим явором. — скомандував Гібді, на що інші гноми мовчки почвалали до поні.

Гноми, до цього слухаючи, нерішуче поглянули на зарево вогнищ, які горіли із-за частоколу, але все ж змирилися і мовчки почали розвантажувати речі.

«Коли ми заб'ємо дракона, то одразу розбіжимося, в різні боки, хто куди, хоч на край світу й можливо, вже ніколи не побачимося. — думав Фалмін, втупившись поглядом в гриву коня, — Якщо гномам щось не подобається, то нехай відділяться від моєї компанії. Я не проти й не за це, оскільки прийшов сюди через іншу причину, аніж вічно балакати про тютюн та горілку, а також голі цицьки, які