Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

— Схоже, відганяю останнього з хижаків, — почув я голос, той, що колись розповідав мені дуже довгу історію, у якій ішлося про різноманітні автокатастрофи та численні помилки генеалогії.

Матуся кинулася до мене, але він, нахилившись, підхопив мене під пахви й висмикнув у неї з-під носа. А тоді його просторий чорний плащ завихрився, наче плащ матадора, й накрив її з головою. Вона, здавалося, розчинилася під ним, так само, як сталося з Джулією та Корал, коли їх накрила мантія Дари. Він ривком поставив мене на ноги, знову нахилився, підняв свій плащ та витряс його. Поки застібав його пряжкою у вигляді срібної троянди, я уважно придивлявся до нього: чи не побачу ікл або принаймні столових наборів.

— Четверо з п’ятьох, — сказав я, обтрушуючись. — Хай яким реальним усе це здається, я певний, що воно має лише алегоричний або анаґоґічний[165] сенс. А як сталося, що ти опинився тут, не маючи схильності до канібалізму?

— На це можна подивитись і таким чином: я ніколи не був тобі справжнім батьком, — сказав він, натягуючи срібну рукавицю з розтрубом. — Важко бути батьком, коли навіть не знаєш, що маєш дитину. Ось чому мені нічого від тебе не треба.

— Схоже, це у тебе Ґрейсвандір, — сказав я.

Він кивнув.

— Цей меч тобі наче також прислужився...

— Гадаю, маю тобі за це подякувати. А ще, думаю, не варто питати тебе, чи це не ти забрав мене з печери й закинув у ту місцевість між Тінями?

— Чому ж? Це зробив справді я, — підтвердив батько.

— Звісно, ти так казатимеш.

— А чому б мені так не казати, якщо це насправді був я? Дивися! Стіна!

Звівши очі, я побачив, що ще велика частина стіни падає і має нас ось-ось накрити. Він штовхнув мене, і я знову розвалився посеред пентаграми. Чув, як каміння з гуркотом падає позаду мене; мені вдалося трохи підвестися й посунутися далі. Щось ударило мене по голові.

Я отямився у Коридорі Дзеркал. Лежав долілиць, оповитий ароматом свічок, голова на лікті правої руки, в кулаці затиснутий прямокутний шматок каменя. Спробувавши піднятися з підлоги, я відчув біль ув обох раменах та в лівому стегні. Обстеживши болючі місця, знайшов рани, в усіх трьох місцях. Більше нічого не вказувало на те, що зі мною насправді щойно відбулися ці пригоди, проте так просто від них відхреститися не міг.

Підвівшись, я пошкутильгав у зворотному напрямкові, до того коридору, де були мої кімнати.

— Куди ти подівся? — гукнув згори Рендом.

— Га? Що маєш на увазі? — крикнув я у відповідь.

— Ти пройшов вестибюлем і кудись подівся...

— Скільки мене не було? — запитав його.

— Не знаю. Може, пів хвилини.

Я помахав рукою із затиснутим у ній каменем.

— Побачив це на підлозі. Не міг зрозуміти, що то таке.

— Мабуть, уламок стіни. Занесло аж сюди, коли зіткнулися Сили, — відповів Рендом. — Колись тут була купа арок, оздоблених такими каменями. А тепер на твоєму поверсі їх майже всі заштукатурили.

— А, зрозуміло... Я заскочу на хвильку, перш ніж піду.

— Не забудь, — сказав Рендом, і я пішов до себе крізь пролом у стіні. Багатенько стін сьогодні завалилося.

Дальня стіна була також пошкоджена вибухом, і в ній утворився прохід до запилюжених кімнат Бранда. Я зупинився, роздивляючись. Синхроністичність[166], вирішив. Схоже, колись між кімнатами Бранда і моїм помешканням була арка. Наблизившись до пролому, я оглянув лівий бік арки, котру відкрив вибух. Так, під штукатуркою оголилися камені, схожі на той, що був затиснутий у мене в руці. Нумо...

Я зчистив замазку і вставив свій камінь у те місце, де арка була пошкоджена. Він став на місце, наче тут і був. Справді, коли я його легенько потягнув, він не піддався. Чи дійсно я приніс його із собою зі свого задзеркального сновидіння, де відбувався лиховісний ритуал за участю моїх матері, батька, брата та коханок? Чи, може, напівсвідомо підібрав його, уже повернувшись звідти, на тому місці, куди камінь закинуло нещодавнім руйнівним для місцевої архітектури вибухом?

Повернувшись до себе, я скинув мантію і звільнився від сорочки. Так. На правому плечі залишилися проколи, наче зроблені виделкою, а на лівому — сліди, схожі на укус. Також на лівій штанині побачив засохлу кров, а під нею болючу рану на стегні. Я умився, почистив зуби, розчесав волосся, а також перев’язав рани на нозі й на лівому плечі. Наш родинний метаболізм зцілить мене за добу, але я не хотів, щоб ці рани відкрилися від раптового зусилля й заюшили мені одяг.

До речі, про одяг...

Моя гардеробна шафа уціліла, і я вирішив одягтися в інші свої кольори, кольори з минулого, аби подарувати Люку приємні спогади у день коронації. Відшукав золоту сорочку та яскраво-сині штани, що майже точно відтворювали кольори Берклі, а ще шкіряний жилет у тон штанів та синій плащ із золотою облямівкою, заткнув чорні рукавички за чорну перев’язь, і це нагадало мені, що треба знайти собі нового меча. І кинджал заразом. Коли роздумував, який капелюх обрати, мою увагу привернули незрозумілі звуки. Я обернувся на шум.

У кімнаті знову повисла завіса пилу, але крізь неї на місці зубчастого отвору до Брандових кімнат я міг бачити правильну арку, абсолютно симетричну. Стіна навколо неї теж виглядала неушкодженою. Мені здалося, що й стіна праворуч від мене теж у кращому стані, ніж після вибуху.

Я наблизився до стіни, пробігся пальцями по кам’яному склепінню арки. Роздивився оштукатурену поверхню стін, шукаючи відшарування і тріщинки. Нічого не знайшов. Гаразд. Це був зачарований камінь. Яка мета цих чарів?

Пройшовши крізь арку, я роздивився навкруги. У кімнаті було темно, і я за звичкою викликав Лоґруський зір. Він прислужився мені, як і раніше. Можливо, Лоґрус вирішив не тримати на мене зла.

Тепер я міг бачити сліди численних магічних експериментів, а також безліч заклять, що діяли й досі. Більшість чаклунів залишає за собою певну кількість магічного сміття, непомітного за нормальних умов, але Бранд був неабияким нечупарою, якщо тільки, звісно, не надто склопотався останніми днями свого тут перебування, коли він саме намагався взяти під контроль Усесвіт. Звісно, коли людина зайнята такими справами, охайність може відступити на другий план. Я продовжив огляд приміщення. Тут було повно таємниць, незакінчених орудок, прикмет того, що Бранд просунувся певними магічними