Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні

— Хіба що трішки.

— Шкода… Ви, мабуть, усю ніч не спали?

— Майже всю. Елейн, жінка нашого коваля, учора народжувала, але…

— Так, мені говорили. Я так розумію, що ви не спали в той час, коли Ерагон зцілював дитину?

— Ні, я був надто втомлений.

— Але принаймні трохи ви відпочили.

Насуада схилилася над столом, узяла ще один аркуш паперу й уважно прочитала його, перш ніж додати до купи.

— У мене є для вас завдання, Стронгхамере, — як завжди владно продовжила вона. — Наші сили в Аруфсі наткнулися на шалений опір — він куди більший, ніж ми сподівались. Капітан Брігман не може впоратися із цією ситуацією. Тому я посилаю вас до Аруфса, щоб ви замінили Брігмана. Кінь чекає на вас біля південних воріт. Доберетесь якнайшвидше до Фейнстера, потім від Фейнстера до Аруфса. Свіжі коні будуть чекати на вас через кожні десять миль. Я сподіваюсь, що ви дістанетесь до Аруфса за чотири дні. Потім трохи часу на відпочинок, і у вас залишиться приблизно… три дні на штурм міста.

Насуада пильно глянула на Рорана.

— Я хочу, щоб за тиждень, починаючи із сьогоднішнього дня, наш прапор майорів на Аруфсом. Мене не цікавить, як ви це зробите, Стронгхамере. Я просто хочу, щоб це було зроблено. Якщо ви не впораєтесь, у мене не буде іншого вибору, як тільки послати туди Ерагона й Сапфіру, і це залишить нас беззахисними перед Мертагом і Галбаторіксом.

«І тоді Катріна опиниться в небезпеці», — подумав Роран. Неприємний холодок пробіг по його тілу. Доїхати до Аруфса за чотири дні — це жахливе випробування, особливо зважаючи на його стан. А захопити місто за такий короткий час — це взагалі якесь божевілля. Це приблизно те саме, що дозволити ведмедю битися зі зв’язаними лапами.

Роран збентежено почухав бороду.

— Але я нічого не тямлю на облогах, — сказав він, помовчавши якусь мить. — Принаймні на таких. Невже у варденів немає нікого іншого, хто міг би краще впоратися із цим завданням? Ось хоч би Мартланд Рудобородий…

Насуада заперечно похитала головою:

— Він не може швидко їздити верхи. А тобі слід бути впевненішим у собі, Стронгхамере. Так, у варденів є й інші люди, які знаються на війні, люди, які бували на полі битви частіше за тебе, люди, яких навчали найкращі воїни з покоління їхніх батьків… Але коли мечі напоготові й битва у самісінькому розпалі, тоді не знання чи досвід мають найбільше значення. Найбільше значення має те, чи можеш ти виграти… Якщо можеш — ти переможець.

Вона відклала папери й сперлась на руки.

— Ти довів, що можеш хоробро битися. Ти довів, що можеш виконувати накази…

Плечі Рорана дрібно здригнулись. Він згадав нестерпні гарячі удари батога, що врізалися в його спину, коли він був покараний за те, що не скорився наказу капітана Едріка.

— Ти довів, що можеш командувати воїнами в бою. А тепер, Роране Стронгхамере, подивимось, чи годен ти на щось більше.

Роран ковтнув слину:

— Так, моя Леді.

— Гаразд. Я даю тобі на цей час чин капітана. Якщо ти захопиш Аруфс, вважай, що це звання постійне, аж доки ти не доведеш, що заслуговуєш на щось вище.

Насуада повернулася до своїх паперів і почала порпатися в купі сувоїв. Вона щось шукала.

— Дякую, — тихо сказав Роран.

Насуада відповіла ледь помітним рухом.

— Скільки людей буде в моєму розпорядженні в Аруфсі? — спитав після короткої паузи Міцний Молот.

— Я дала Брігманові тисячу воїнів, щоб захопити місто. Зараз тих, хто здатен битися, залишилось не більше восьми сотень.

«Так мало?!» — ледь не скрикнув Роран.

Наче читаючи його думки, Насуада сказала сухим голосом:

— Ми вважали, що захист Аруфса буде легко здолати. Та насправді все значно складніше.

— Ясно. А чи можу я взяти двох-трьох людей з Карвахола? Ви колись казали, що дозволите нам служити разом, якщо ми…

— Так, так, — махнула рукою Насуада. — Я пам’ятаю, що казала. — Дівчина стисла губи й продовжила: — Візьми, кого хочеш, але щоб за годину ти вже виїхав. Тільки дай мені знати, скільки людей ти збираєшся взяти із собою. Треба прослідкувати, щоб у дорозі на вас чекало досить коней.

— А можна взяти Карна? — спитав Роран, називаючи ім’я мага, з яким не раз бився пліч-о-пліч.

Насуада на мить завмерла, втупившись поглядом у стіну. Здавалось, її очі дивилися кудись далеко-далеко. Потім вона кивнула на знак згоди й знову заходилась порпатися в купі сувоїв.

— А, ось вона, — дівчина розгорнула сувій, зв’язаний шкіряною ниткою. — Це карта Аруфса та його окраїн. А це велика карта провінції Фенмарк. Раджу тобі дуже уважно їх вивчити.

Міцний Молот узяв сувої й швидко засунув їх за пазуху.

Тим часом Насуада подала йому два прямокутні клаптики пергаменту з червоною восковою печаткою.

— Це твої повноваження, а це — ордер. Покажи їх Брігману, тільки не давай йому на зберігання… Наскільки я пам’ятаю, ти ніколи не вчився читати. Чи не так?

Роран знизав плечима.

— Навіщо? Я вмію лікувати й думати так само, як інші чоловіки. Мій батько казав, що вчити нас читати — це те саме, що вчити собаку ходити на задніх лапках: цікаво, та навряд чи варто зусиль.

— Я погодилася б із цим, якби ти залишився фермером. Але ти не фермер. — Насуада кивнула на пергамент: — Ти повинен вибрати того, хто буде вести листування. А це ускладнює спілкування з тобою, Стронгхамере. Я не можу послати тобі листа так, щоб ніхто не прочитав його. А коли тобі знадобиться написати мені, у тебе не буде іншого вибору, як довіритись одному з твоїх підлеглих, щоб той точно записав твої слова. А він може їх змінити. Отже, твоїм словам буде менше довіри… Якщо ти пов’язуєш своє майбутнє з варденами, я раджу тобі знайти когось, хто навчить тебе читати й писати. А тепер іди, у мене ще багато справ.

Насуада клацнула пальцями, і один з пажів миттю підбіг до неї. Вона поклала руку на плече хлопчака, схилилася до нього й сказала:

— Я хочу, щоб Джормандер прийшов прямо сюди. Ти знайдеш його на Ринковій вулиці, біля отих трьох будинків…

Роран усе ще стояв перед Насуадою.

— Щось іще, Стронгхамере? — спитала вона, звівши докупи брови.

— Так. Перш ніж піти, я б хотів побачити Ерагона.

— Навіщо?

— Більшість із захисних заклять, які він наклав на мене перед битвою, зникли.

Насуада насупилась.

— На Ринковій вулиці, біля тих трьох будинків, що горіли, — сказала вона, звертаючись до пажа. — Знаєш це місце? Гаразд, тоді йди.

Вона легенько