Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

Лорд Флейм проживав в окремому будинку на вулиці з промовистою назвою «академічна». Зрештою, це було не так вже й далеко від нашого сімейного гніздечка. Тут місця під забудову або навіть готові будівлі надавались важливим працівникам академії Торенвес. Я вважала, що на даній вулиці існують якісь достатньо суворі обмеження, які дозволяють реалізовувати зовсім не всі бажання мешканців, та, напевне, помилялась. Принаймні, Есмонд Флейм не виглядав як той, кого якось обмежують в рамках його власного будинку. Хоч та частина його дому, яку я встигла побачити, зовсім не виглядала страшною, у мене не було жодного бажання налетіти на якусь магічну перешкоду та вляпатись в черговий магічний контракт. Тож я серйозно кивнула, обіцяючи йому таким чином спокійно сидіти на кухні і чекати, доки він поговорить з моїм батьком.

Есмонд розправив плечі, роззирнувся, змахнув хвостом… І той зник, мов би його взагалі не існувало. У мене в голові промайнуло питання, чи не лишилось у лорда Флейма дірки в штанах, бо ж хвіст, власне, не міг лишити тканину цілісною! Звісно, заговорити про це вголос я не зважилась.

– Хвіст не зникає, – повідомив мені Флейм, – а зміняється ілюзією. Жодної діри в штанях ніхто не бачить.

– Я… Мене зовсім не цікавить ця інформація!

– Всіх, хто спостерігає за демонічною трансформацією, це цікавить, і я в житті не повірю, що ти виняток, моя прекрасна ученице, – підморгнув мені Есмонд. – Та, зрештою, це не має жодного значення. Нікуди не йди!

Я вкотре кивнула. Власне, перебувати на самоті в чужому будинку – не найприємніше, що траплялось зі мною в житті, і не вистачало тільки ходити довкола, роззиратись і пхати свого носа у кожну щілину.

Правда, хвилин за п’ять у мене в голові промайнула думка, що розбиратись, як тут жити, мені доведеться незалежно від власного бажання. Зрештою, не можна поселитись у демона вдома і при цьому ніяк не взаємодіяти з його життям та предметами побуту. Вжалена цим раптовим відкриттям, я скочила на ноги і тоді почула, як десь знизу долинають голоси.

Здається, мені і не доведеться підслуховувати, аби зрозуміти, про що там іде мова.

– А я сказав, що моя учениця лишиться тут, і всі свої патріархальні замашки можеш лишити при собі! Хочеш? Піди, розкажи адміністрації академії, чому я взяв її і чому не хочу відпускати! Побачимо, що вони тобі скажуть!

– Ти не посмієш…

– Посмію! Обійдешся без своєї таємниці, коли ти на таке готовий, аби її вберегти!

Я напружилась. Першим бажанням було слабкодухо затиснути руками вуха та прикинутись невидимкою. Біда в тому, що навіть коли я так зробила, простіше мені не стало. Батьків голос пробивався навіть крізь долоні. Він просто сварився на демона, погрожував йому чимось, а мені раптом стало так соромно, що просто словами не передати.

Звісно, мені зовсім не варто було реагувати на ці крики. Та я обережно підійшла до дверей, відчинила їх та визирнула назовні. В коридорі розмову вдалось почути краще, і у мене аж мороз шкірою пішов, коли я дослухалась до голосів.

– Якби Меліса знала, нащо вона тобі, то нізащо не лишилась би тут. Я повинен розповісти своїй доньці, що демони роблять з такими, як вона!

– Ну, піди, розкажи. Вона й так в захваті від всього того, що дізналась, ти хочеш її ще порадувати своїми безпідставними звинуваченнями?

– Безпідставними?! В мене є підстави!

– То ж бо які?

– Те, що ти демон!

Я напружилась. Що відбувається взагалі?

– Я не дозволю, – продовжував батько, – використовувати мою доньку, мов інкубатор для народження могутнього спадкоємця з пророцтва, ясно? Можеш запхати свій полум’яний рід собі в одне місце, Есмонде, бо моя донька його продовжувати не буде!

Есмонд щось відповів, але я вже не стала слухати, тільки кинулась назад на кухню. Ой, дурна, нащо я взагалі намагалась підслухати ту розмову… До того, як я дізналась, що можу пригодитись Флеймові в якості майбутньої матері його дітей, мені було хай не надто сильно, але простіше. Тепер взагалі жах якийсь! Що ж далі буде?

Дати відповідь на це питання мені міг тільки Есмонд Флейм, та, коли він повернувся на кухню, я зрозуміла, що не здатна нічого запитувати. Тож обережно уточнила:

– Він пішов?

– Так, – кивнув Есмонд. – Твій батько пішов і більше не претендує на твій дар. Тож… Ходімо, глянемо на твою кімнату. Здається, всім нам треба трохи відпочити.

Ага. Особливо мені. Бо ще одна така новина, і я далі не витримаю.

Будинок, в якому жив демон, виявився досить просторим та світлим. Я, власне кажучи, уявляла собі житло такого, як Есмонд Флейм, дещо інакше, більш… Похмурим та страшним. Здається, він це розумів, тож посміювався собі під ніс, спостерігаючи за тим, як я здивовано кручу головою, роззираючись по сторонах.

– Ти шукаєш кімнату з червоними стінами, в якій я прив’язую дівчат до столу та проводжу над ними містичні магічні ритуали? – уточнив Есмонд.

– А ви таким займаєтесь? – озвалась я. – І чому одразу червоні стіни?

– Ну, не знаю. Коли я прибув до академії Торенвес, мені при переоформленні будинку запропонували багато всього червоного. А щодо дівчат, прив’язаних до столу, то це може бути цікаво для них самих.