Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

вистачить! — Він голосно плеснув долонею по столі. — Я сюди прийшов не для того, щоби вислуховувати нісенітниці. Ви, дитинко, занадто молоді, щоби оцінити правдоподібність прочитаних вами історій. Смію вас запевнити, що захопленість тут недоречна: походеньки бойового мага, який допомагає людям, не тягнуть навіть на анекдот. Чорні і альтруїзм несумісні!

Справедливо, але образливо. Я розумію — дівка дурна, але навіщо магів зачіпати? Брови самі по собі поповзли до перенісся, і міс Фіберті копнула мене під столом. І не нагрубиш же нікому — не можна виходити з образу.

— Ну, чому ж, — заперечила прославлена письменниця, розуміючи, що говорить за двох, і від її красномовності залежить, чи не захочу я теж… висловитися. А мені було що сказати! — Гроші — універсальний стимул. Багато бойових магів готові ризикувати життям за певну винагороду.

Тут погляди звернулися до армійського експерта. Даремно вони так. Чорний відчув тиск і непомітно підібрався. А він же не зовсім тверезий, значить, справи цілком можуть закінчитися мордобоєм.

— На відміну від вас, дамочко, я спілкувався з цими магами! — не міг вгамуватися сивий пан, але за те, що він перекричав донечку Ненсі, я готовий був вибачити йому буквально все. — Витягнути їх кудись вночі, під дощем, можна лише під страхом смерті! Знайдеться тисяча і одна причина, чому погана погода заважає чарам. Причому, їхати за ними вам доведеться особисто, а з будь-якою проблемою вони будуть розбиратися не менше, ніж вп’ятьох.

Поведінка типова для чистильників, хоча слід визнати, що такий підхід викликаний скорше технікою безпеки, ніж лінню чи недостатньою майстерністю. Як ви собі уявляєте спробу працювати крейдою під дощем? Не кажучи вже про відсутність підстраховки. Тупі в нашому ділі відсіюються ще на стадії учнівства! Якщо не йти на принцип, то я перший назвав би Чорного Лицаря витребенькою ідіота.

— Стосовно ж самого магічного дійства, тут судити про його правдоподібність я не ризикну. Однак більше ніж впевнений, що половини описаного просто не могло бути….

Тут чоловік зробив помилку, повернувшись в бік армійського експерта і наче очікуючи від нього підтримки. Маг, давно забувши про свої котлети, несподівано розцвів:

— Ще й як може! Та я сам якось раз…

І тут його понесло, куди там бідній Ненсі. Пам’ятаєте, я дивувався буйній фантазії студіозусів? Так то було белькотіння немовлятка! Лейтенант Трейч, який повертався у Аранген з заслуженого відпочинку, вихлюпнув на непідготовлених слухачів всю міць і багатство армійського фольклору. Миготіли блискавки, земля здригалася, жертви молили про допомогу, ґоули здихали десятками, зловмисні прокляття осипалися, як суха кора. Навіть якщо поділити все сказане на три, доблесний лейтенант під командуванням не менш геніального капітана врятував усю Інгерніку щонайменше п’ять разів.

Народу в вагоні-ресторані помітно додалося, а офіціанти тратили на прибирання тарілок підозріло багато часу.

Я слухав непереможного бійця зі зрозумілою часткою скепсису: половину цих байок мені вже хтось розповідав. Питання лише в тому, наскільки скоро лейтенант втратить почуття міри і почне знайомити витончену публіку з неповторним колоритом казарменої лексики. Одкровення підпитого чаклуна плавно скочувалися до фізіологічних подробиць, ситуацію треба було рятувати. Зганьбить же, гад, мій світлий літературний образ! Я непомітно зліз зі стільця, вкрадливим рухом пропхався до столика спеца:

— Сер, чи можна у вас попросити автограф?

Лейтенант набундючився від пихи і поставив закарлючку на зворотній стороні ресторанного меню. Він повинен, просто зобов’язаний був відчути в мені чорне Джерело, але бойові маги до неможливого самовпевнені, крім того, для нас характерно в першу чергу реагувати на зовнішність — мій характерний одяг цілком відбивав йому інтуїцію. Хоча, щось лейтенанта все-таки збентежило, тому що він згорнув балаканину і відчалив у бік свого купе з пляшкою портвейну в руці.

Донечка Ненсі з набитим ротом продовжувала залучати до таїнств літератури всіх, хто мав необачність зустрітися з нею поглядом.

Я подумки стогнав, проклинаючи невдалу вечерю. Звідки мені було знати, яку послугу зробила балакуча дівчинка всім, хто затримався у ресторані? Але це розуміння прийшло пізніше, а тоді я мріяв лише про те, щоби опинитися у своєму купе і замкнутися на ключ. Дівчисько з кактусом на голові реально ризикувало життям! Очевидно, міс Фіберті теж була не в захваті від ідеї розважати знудьгованих пасажирів, вона поскаржилася що племіннику (мені, тобто) шкідлива перевтома, і ми втекли.

Уф!

Причому, висновки з того, що сталося, ми зробили різні.

— Не думала, що чорні маги настільки комунікабельні, — заявила міс Фіберті.

— Е?

— Цей лейтенант.

Я лише гмикнув:

— Кларо, це спілкуватися чорні не люблять, а похватилися — лише дай. Як він міг дозволити, щоби в його присутності інший маг виглядав крутішим! Сподіваюся, ту не повірила тому, що він розповідав?

Вона тонко посміхнулася:

— Мені здалося, що він дещо прикрашав події.

— Прикрашав?!

В мені закипіла справжня ревність, і я добру годину зі смаком псував репутацію армійським спецам. Хай напише про них все, як є! Міс Фіберті втомилася хихотіти і з шаленою швидкістю строчила конспект, коли двері купе без стукоту відчинилися, а в коридорі виявився кремезний жандарм.

— Покажіть ваші документи, будь-ласка.

Температура в купа моментально впала градусів на двадцять без всякої магії. Міс Фіберті вислизнула на свою половину, я почав зосереджено копатися в торбині, гадаючи, де міг проколотися. З коридору почувся голос поліцейського, який вимагав документи ще в когось. Чудово, значить, ловлять не мене.

Я спокійно протягнув жандармові свій підмінений паспорт. Він перевірив активність печаті, зробив якісь записи і повернув мені документ. Все, з цього моменту я — злочинець, оскільки надав чуже ім’я представникові влади.

— Чи можу я запитати, в чому справа, сер? — Міс Фіберті випередила моє запитання.

Жандарм повернув їй папери і трохи повагався, очевидно, визначаючи для себе межі допустимої відвертості:

— В поїзді скоєно злочин. Ми просимо пасажирів, по можливості, не залишати купе і не сходити з потяга, не повідомивши інспектора Ґрафта. Його можна знайти у вагоні-ресторані.

Жандарм пішов, міс Фіберті уважно спостерігала з мною.

— Йогане, я думаю, тобі буде краще не виходити з купе.

Так, знаю, зазвичай білі занадто легко погоджуються з усім, щоби виявляти надмірну допитливість.

— Не буду, — пообіцяв як.

Сенс? Зараз все-одно ніхто нічого не знає. Завтра чутки розійдуться, і я легко виясню все, що треба, та хоч у тої ж Ненсі.