Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Ліс скінчився, але місто здавалося навіть більш похмурим, ніж оточена тропічними хащами стежка. Будинки з плоскими дахами були покриті брудно-коричневою штукатуркою. На кожну стіну приходилося по одному маленькому віконцю. Дво-, три-, чотириповерхові будинки не відрізнялися один від одного нічим, крім хіба що висоти. Густий чорний дим з труб піднімався до неба.

У центрі цього дивного поселення була площа з колодязем — здається, єдине відкрите місце у всьому місті. Від неї на всі боки розходилися вузькі, темні вулички, схожі на гірські ущелини. Деякі вулиці були вимощені бруківкою, але більшість була просто покрита рідким брудом. Жителі міста в темному, поношеному одязі ходили босоніж по брудних, вузьких вулицях, стояли біля стін, видивляючись на перехожих, або сиділи біля входів до своїх осель. Кілька жінок, які несли на голові глиняні глечики, посторонилися і притиснулися до стін, щоб дати дорогу вершникам.

Річард зауважив людей похилого віку в темних капелюхах без полів, з плоским верхом і з якимись дивними кольоровими плямами, наче хтось наляпав їх на капелюхи, зануривши пальці в фарбу. Чоловіки курили довгі, тонкі трубки. При вигляді Річарда і сестри Верни городяни миттєво замовкали, проводжаючи їх довгими цікавими поглядами. Виїхавши на широку мощену вулицю, сестра Верна зупинила коня і повернулася до Річарда:

— Тутешній народ іменує себе маженді. Вони населяють ці великі ліси, і країна їх має форму півмісяця. Щоб потрапити до Палацу, нам доведеться проїхати через їх землі. Ці люди поклоняються духам, а черепи, які ми бачили, — пам'ять про численні жертви. Хоча вони сповідують не справжню віру, а дурні забобони, ми безсилі щось змінити. Нам треба, щоб вони пропустили нас, а тому тобі доведеться поступати, як вони велять, інакше до тієї купи кісток, що ти бачив, додадуться і наші.

Річард нічого не відповів. Він мовчки сидів у сідлі, поки сестра нарешті не відвернулася від нього. Вони поскакали далі.

Незабаром перед ними відкрилася ще одна площа, багато більша першої. Тут зібралося не менше тисячі осіб. У всіх чоловіків на мочці лівого вуха висіли довгі сережки. Всі вони були озброєні короткими мечами, усі голили голови і не носили капелюхів.

Посеред площі, на високому помості, навколо товстого стовпа, спиною до натовпу, схрестивши ноги, сиділи воїни. Звідти й лунала дивна мелодія.

Навколо воїнів, обличчям до натовпу, сиділи жінки в чорному одязі.

Біля стовпа стояла огрядна жінка в пишному чорному платті. Побачивши Річарда і сестру Верну, вона смикнула за шнур. Пролунав дзвін. Натовп замовк. B тиші ще голосніше звучала мелодія флейти. Сестра Верна різко натягнула поводи. Річарду довелося наслідувати її приклад.

— Це — попередження, — сказала сестра. — Попередження духам про те, що прибульці можуть бути їх ворогами, і сигнал воїнам — тим, хто зібрався на площі, що вони повинні бути готові виконати наказ. Такий ритуал, вироблений перед жертвопринесенням. Якщо вона подзвонить в дзвін вдруге, ми помремо.

Воїни взяли під вуздечку їх коней. Жінки на помості встали і почали танцювати під швидку музику. Річард демонстративно перевірив, чи легко виймається з піхов меч. Сестра Верна, подивившись на нього, важко зітхнула і спішилася. Почувши її роздратоване покашлювання, Річард теж зліз з коня.

— Землі народу маженді, — заговорила вона, стежачи очима за танцем жінок у чорному, — з двох сторін оточує болотистий край, в якому мешкає численне плем'я дикунів — ворогів маженді. Ці дикуни нікому не дозволяють проїздити через їх землю, і вже тим більше — не дають провідників. Якщо ми потрапимо туди, то, навіть уникнувши зустрічі з дикунами, дуже швидко заблукаємо в лісах і болотах. Тому єдиний шлях до Палацу пророків лежить через країну маженді. — Переконавшись, що Річард слухає її, сестра продовжувала:

— Між маженді і цими дикунами йде війна. Щоб вони пропустили нас через свою землю, ми повинні довести, що ми — їх союзники, а не союзники їх ворогів. Ми бачили черепа ворогів, яких вони принесли в жертву духам. Щоб нам дозволили проїхати, ми повинні взяти участь в їх ритуалі жертвопринесення. Маженді вірять, що всі люди володіють життєвою силою, дарованою духами. Ті ж, хто наділений даром, можуть спілкуватися з духами безпосередньо. Тому жертвоприношення, здійснене за допомогою того, хто наділений даром, приносить благословення духів всьому їх народу. Всякий раз, коли ми проводимо учнів через їх країну, маженді вимагають, щоб хлопчики брали участь в жертвоприношеннях. Вони вірять, що чарівники принесуть їм благословення духів.

Крім того, маженді хочуть, щоб їх вороги зненавиділи чарівників і ніколи не вдавалися б до їхньої допомоги. Таким чином, за віруваннями маженді, вони позбавляють своїх ворогів зв'язку зі світом духів.

Воїни на площі, як по команді, оголили короткі мечі і поклали їх на землю, направивши вістрями у бік стовпа, і опустилися на коліна, схиливши голені голови.

— Жінка, яка дзвонила у дзвін, — сказала сестра Верна, правителька цього народу, їх Королева-Мати. Вона пов'язана зі світом жіночих духів і представляє сили родючості. — Жінки припинили свій танець, зійшли з помосту і, ставши в один ряд, попрямували до подорожнім. — Королева-Мати направляє до нас своїх посланців, щоб відвести тебе до місця жертвопринесення, — пояснила сестра. — Нам ще пощастило: у них є кого приносити в жертву. Іноді доводилося чекати кілька тижнів або навіть місяців, поки вони захоплять когось у полон.

Річард мовчав.

— Тебе відведуть в дім, де утримують полоненого, — продовжувала вона. — Там ти повинен будеш дати їм благословення. Твоя відмова означатиме, що в першу чергу треба принести в жертву тебе. Інакше кажучи, ти помреш разом з полоненим. Дати благословення — значить поцілувати ритуальний ніж, який тобі вручать. Тобі не доведеться нікого вбивати. Поцілувавши ніж, ти благословиш їх від імені духів, і вони вб'ють бранця самі. Але ти повинен бути свідком жертвопринесення, щоб духи твоїми очима бачили його. — Вона понизила голос. Віра цього народу темна.

Річард з