Граф Дракула - Брем Стокер
Він благоговійно простягнув свої руки вдалину і зняв шапку. Його губи ворушилися — ніби шепотіли молитву. Після кількох хвилин мовчання він підвівся, потиснув мені руку і поблагословив мене, потім попрощався і, накульгуючи, пішов додому. Це мене вразило. Я зраділа, коли побачила берегового сторожа, який підходив до мене з підзорною трубою під пахвою. Він, як завжди, зупинився поговорити зі мною і при цьому весь час не зводив очей із якогось корабля.
— Я не можу розібрати, який це корабель; мабуть, російський. Дивіться, як його жахливо кидає в усі боки! Він зовсім не знає, що йому робити: він, здається, бачить наближення шторму, але ніяк не може вирішити — піти на північ і триматися відкритого моря чи ж увійти сюди. Ось знову, гляньте! Він абсолютно некерований, здається, навіть без стернового; із кожним поривом вітру змінює свій курс. Завтра в цей час ми щось дізнаємося про нього! Ми ще почуємо про нього завтра!
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Вирізка з «Dailygraph» від 8 серпня
(додана до щоденника Міни Мюррей)
Від власного кореспондента. Уайтбі.
Днями тут несподівано знявся жахливий шторм із дивними і єдиними у своєму роді наслідками. Погода була трохи спекотна, природне явище в серпні. У суботу ввечері погода стояла найчудовіша; всі навколишні ліси й острівці переповнилися відпочиваючими. Пароплав «Ема і Скербаро» робив численні рейси туди-сюди вздовж узбережжя; на ньому теж була незвичайна кількість пасажирів, які поспішали в Уайтбі і назад. Цілий день, до самого вечора, протрималася гарна погода: ввечері знявся легкий вітер, що позначається мовою барометрів «№ 2: легкий бриз». Береговий сторож, який вартував на своєму посту, і старий рибалка, який спостерігав понад півсторіччя зі Східної Кручі за змінами погоди, відповідально заявили, що це ознака шторму. Захід сонця, що наближався, був такий чудовий і величний серед прекрасно забарвлених хмар, що цілий натовп зібрався на дорозі біля кручі на цвинтарі, щоб милуватися красою природи. Доки сонце ще не зовсім заховалося за чорною масою Кетлнесу, що гордо здіймається над морськими хвилями, шлях його до заходу позначився міріадами хмар, забарвлених промінням призахідного сонця в найрізноманітніші кольори. Багато капітанів вирішили тоді залишити в гавані, поки шторм не мине, свої «cobbles» або «mules»[10] як вони називають свої пароплавчики. Увечері вітер остаточно стих, а до півночі усюди панувала могильна тиша, задушлива спека і те непереборне напруження, яке при наближенні грози так дивно діє на будь-яку чутливу людину. На морі виднілося дуже мало суден: береговий пароплав, що зазвичай тримається берега, який вийшов у відкрите море, декілька рибальських човнів та ще іноземна шхуна, що йшла з піднятими вітрилами на захід. Божевільна відвага або повне неуцтво її моряків послужили благодатною темою для пересудів; були зроблені спроби подати їй сигнал спустити вітрила, бо насувається небезпека. Її бачили до самого настання ночі з вільно розгорнутими вітрилами. Шхуна легко погойдувалася на вільній поверхні моря.
Незадовго до десятої години штиль почав здаватися гнітючим і тиша запанувала настільки велика, що чітко долинало бекання овець у полі та гавкіт собаки в місті, а натовп на дамбі, з його веселими піснями, був немовби дисонансом у великій гармонійній тиші природи. Трохи за північ пролунав якийсь дивний звук із боку моря.
Потім без жодних попереджень знялася буря. Зі швидкістю, що здавалася спочатку неймовірною, а потім уже неможливою, весь вигляд природи якось раптово змінився. Хвилі здіймалися зі зростаючою люттю, причому кожна з них перевищувала свою попередницю, доки, нарешті, за якісь декілька хвилин море, що було тільки-но гладким, як дзеркало, не уподібнилося до ревучого і всепоглинаючого чудовиська. Хвилі, прикрашені білими гребенями, скажено билися об піщані береги і вибігали по крутих скелях; інші перекидалися через моли і своєю піною змивали ліхтарі з маяків, що знаходилися на кінці кожного молу гавані Уайтбі. Вітер ревів, як грім, і віяв із такою силою, що навіть міцній людині ледве вдавалося втриматися на ногах, і то тільки в тому разі, якщо встигала вчепитися за залізні стійки.
Довелося очистити всю пристань від натовпу глядачів, інакше страхіття ночі були б більшими. На додаток до всіх ускладнень і небезпек цієї хвилини, з моря на берег упав туман — білі мокрі хмари, що рухалися, як привиди, такі сірі, мокрі й холодні, що достатньо було мізерної фантазії, аби уявити їх духами загиблих у морі, які обіймають своїх живих братів чіпкими руками смерті, і багато хто здригався, коли ця пелена морського туману наздоганяла їх. Іноді туман розсіювався, і на деякій відстані виднілося море в сліпучих спалахах блискавок, що безперервно наздоганяли одна одну і супроводжувалися такими раптовими ударами грому, що все небо, здавалося, тремтіло від поривів шторму. Деякі з цих явищ були безмежно величні, а море — дивовижно цікаве; то тут, то там скажено мчав з лахміттям замість вітрила рибальський човен у пошуках притулку. На вершині Східної Кручі був уже давно приготовлений новий прожектор для експериментів, але його все якось не вдавалося застосувати. Тепер офіцери, яким він був доручений, пустили його в хід і в просвітах туману освітлювали променями поверхню моря. Зусилля їхні не були марними. Якийсь напівзатоплений рибальський човен несло до гавані, і лише завдяки рятівному світлу прожектора йому вдалося уникнути нещастя розбитися об мол. Щоразу, коли який-небудь човен опинявся в безпеці в гавані, серед натовпу, що стоїть на березі, лунали тріумфальні вигуки. Радісні крики проривалися на мить крізь ревіння бурі і летіли потім разом із її новим поривом. Незабаром прожектор освітив вдалині корабель із піднятими вітрилами, очевидно, ту саму шхуну, яку було помічено трохи раніше ввечері. За цей час вітер повернув на схід, і тремтіння охопило глядачів на кручі, коли
