Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Коли скакаючі галопом коні наблизились до неї, — Келен, впізнавши наїзника, вражено застигла.

— Річард!

Він зістрибнув з коня перш, ніж той, заковзавши, встиг зупинитися. Коні фиркали і підкидали головою. Всі три коні були захекані і розпарені.

— З тобою все гаразд? — Запитав він, метнувшись до неї.

— Так.

— Ти скористалася своєю силою.

Вона кивнула, нездатна відвести пильний погляд від його сірих очей.

— Як ти дізнався?

— Думаю, що відчув це, — він виглядав так, ніби у нього паморочилося голова від хвилювання.

— Ти не можеш уявити, як я р… пекло бачити тебе!

Коли вона пильно дивилася на нього, їй стало шкода, що вона не могла згадати їх минуле, згадати все, що вони означали одне для одного.

— Я боялася, що ти мертвий. Я не хотіла залишати тебе там. Я так боялася, що ти… що тебе вб'ють.

Він стояв, пильно дивлячись на неї і, схоже, втратив дар мови. Вона відчувала, що, судячи по зовнішньому вигляду, в ньому вирували тисячі речей і всі рвалися назовні першими.

На Келен нахлинули спогади того, як він бився, оголосивши війну, як і віщувала тоді Ніккі. Перед її очима знову відкрилася картина тих його рухів, коли він немов просочувався крізь інших гравців в Джа-Ла, а потім і крізь те нагромадження тварин, що рубали мечами і сокирами, відчайдушно намагаючись вбити його.

Вона пам'ятала особливість, коли меч виглядав його невід'ємною частиною, як продовження його рук, як надбудова його свідомості. У той день вона була зачарована, спостерігаючи, як він прокладав собі дорогу до неї. Це було все одно, що споглядати танець зі смертю, де смерті не вдавалося торкнутися його.

Вона простягла меч.

— Кожна зброя потребує господаря.

У Річарда пробилася тепла усмішка, немов сонячний промінчик в холодний, хмарний день. Вона зігрівала серце. Якийсь час він пильно дивився на неї, не в силах відвести погляд, потім обережно взяв зброю з її рук.

Нахиливши голову, він просунув перев'язь на праве плече так, щоб меч розташувався біля лівого стегна. Меч виглядав зовсім природно на ньому, на відміну від того, як він виглядав на Самуелеві.

— Самуель мертвий.

— Коли я відчув, що ти використала свою силу, я так і подумав, — він поклав ліву долоню на руків'я меча. — Дякуючи добрим духам, він не встиг поранити тебе.

— Він намагався. Саме тому він мертвий.

Річард кивнув.

— Келен, я не можу пояснити все це прямо зараз, але сталося так багато того, що…

— Ти упустив найцікавіше.

— Цікаве?

— Так. Самуель зізнався. Він сказав мені, що ми одружені.

Річард скам'янів. Наче тінь жаху пробігла по його обличчю.

Їй думалося, що, мабуть, він укладе її в свої обійми і скаже їй, як він щасливий повернути її назад… але він усього лише стояв там і виглядав так, наче боявся навіть дихнути.

— Ну ми хоча б любили один-одного? — Запитала вона, намагаючись трохи розворушити його.

Його обличчя зблідло.

— Келен, зараз не час говорити про це. У нас більше неприємностей, ніж ти можеш собі уявити. У мене немає часу, щоб пояснювати це, але…

— Значить, цим ти хочеш сказати, що ми не любили один одного?

Вона не очікувала цього. Вона навіть не припускала такого. Раптово їй стало важко користуватися голосом.

Вона не могла зрозуміти, чому він просто стояв там, чому він не говорив нічого. Вона припустила, що йому, мабуть, і нема чого сказати.

— Це було якесь дійство по-домовленості? — Вона сковтнула грудку, що підступила їй до горла. — Мати-сповідниця, що йде заміж за лорда Рала в ім'я блага їх людей? Сприятливий союз. Або щось таке в тому дусі?

Тепер, після її граду питань, Річард виглядав ще більш переляканим, ніж Самуель. Він прикусив нижню губу, намагаючись підшукати правильну відповідь.

— Та буде тобі! — Сказала Келен. — Ти не раниш моїх почуттів. Я зовсім не пам'ятаю ті події. Ну так, чому це сталося? Всього лише — це було зручно і вигідно?

— Келен…

— Значить між нами не було ніякої любові? Будь ласка, Річард, відповідай!

— Бачиш, Келен, все набагато складніше, ніж здається. У мене є зобов'язання.

Саме так відповіла і Ніккі, коли Келен запитала, чи любила вона Річарда. Все було набагато складніше, ніж здається. У неї були зобов'язання.

Келен здивувалася, як вона могла бути настільки сліпа. Адже якраз Ніккі та, кого він любить.

— Ти повинна довіритися мені, — обережно почав він, коли їй нічого іншого не залишалося, окрім як просто пильно дивитися на нього. — Важливі цінності всього світу під загрозою.

Вона кивнула і, придушуючи бажання розплакатися, намагалася зобразити незворушне обличчя і сховатися під цією маскою. У той момент вона не ризикувала випробувати свій голос. Вона не розуміла, з чого раптом дозволила своєму серцю обігнати розум. Вона не знала, чи зможе встояти на ногах.

Річард зціпив виски, притиснувши їх вказівним і великим пальцями, якийсь час він пильно дивився в землю.

— Келен… послухай мене. Я поясню тобі все, абсолютно все, я обіцяю, але не можу цього зробити прямо зараз. Будь ласка, просто довірся мені.

У ній спалахнуло бажання запитати, чому вона повинна довіряти людині, яка одружилася на ній не по любові, але в цей момент вона не була впевнена, що вона буде в змозі скористатися голосом.

— Будь ласка, Келен, — повторив він. — Обіцяю, що все поясню, як тільки зможу, але прямо зараз нам треба поспішати в Тамаранг.

Вона прочистила горло, нарешті, подолавши зі своїм голосом.

— Ми не