Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Річард пройшов через кімнату.

— Спочатку я повинен дещо забрати.

— Книгу? — Запитав Зедд.

Річард завмер і озирнувся назад.

— Ти знайшов її?

— Повинен сказати, що так. Де, заради всього святого, ти натрапив на цю річ?

Річард забрався на стілець і скинув пакет, втиснутий за балки.

— Перший Чарівник Барах…

— З тієї Великої війни? Той самий Барах?

— От-от, — Річард зістрибнув вниз зі стільця. — Він написав книгу, а потім заховав її, щоб тільки я зміг знайти її. Саме він влаштував усе так, щоб я народився з обома сторонами дару, оскільки хотів допомогти мені з моїми здібностями. У нього була дружина, Магда Сірусом, яка сховала книгу після того, як він повернувся з Храму Вітрів. Це довга історія, але книга чекала мене протягом трьох тисяч років.

Зедд здавався приголомшеним. Вони зібралися навколо столу коли Річард рився в пакеті, поки він не знайшов книгу і не витягнув її. Він тримав книгу так, щоб Зедд бачив.

— У мене були труднощі — в той момент я був відрізаний від мого дару, тому й не зміг її прочитати. Я розглядав всього лише порожні сторінки. Я так і не з'ясував, що Барах хотів повідати мені про мої здібності.

Зедд переглянувся з двома іншими полоненими.

— Річард, мені потрібно поговорити з тобою про те, що Барах залишив для тебе.

— Обов'язково, тільки почекай хвилинку.

З кожною перегортати сторінки, Річард хмурився все більше і більше.

— Вона як і раніше чиста, — він виглядав зніяковілою. — Зедд! Вона як і раніше порожня! Перепона з моїм Даром зломлена — це я точно знаю. Але чому я як і раніше нічого не бачу?

Зедд поклав руку на плече Річарда.

— Тому, що вона порожня.

— Для мене. Але ти зможеш прочитати її! — Він повернув відкриту книгу до старому. — Про що вона говорить?

— Вона порожня, — повторив Зедд. — У цій книзі не написано жодного рядка — взагалі нічого немає в книзі окрім порожніх сторінок, — тільки назва на обкладинці.

Старий спантеличив Річарда.

— Що ти маєш на увазі під словами «вона порожня»? Вона не може бути порожньою. Це, як передбачається, «Секрети Сили Бойового Мага»!

— Саме так, — вже серйозним тоном вимовив Зедд.

Річард виглядав убитим горем, сердитим і спантеличеним одночасно.

— Я не розумію.

— Чарівник Барах залишив тобі правило чарівника.

— Що за правило чарівника?

— Правило всіх правил. Неписане правило. Правило, невисловлене з початку часів.

Річард запустив пальці у волосся.

— У нас немає часу для загадок. Що він хотів, щоб я знав? Що є правилом?!

Зедд знизав плечима.

— Поняття не маю. Про нього ніколи не говорилося і ніколи не писалося. Але Барах хотів, щоб ти знав, що це і є таємниця, як застосувати силу бойового мага. Єдиний спосіб виразити це, упевнитися в тому, що ти зрозумів би те, що він мав намір сказати тобі, полягав в тому, щоб дати тобі неписану книгу, щоб показати неписане правило.

— Ну і як передбачається, я повинен скористатися ним, якщо я не знаю, про що мова?

— Це питання адресувати ти можеш тільки собі самому, Річард. Якщо ти той, кого припускав Барах, то ти і тільки ти зможеш скористатися тим, що він залишив тебе. Очевидно, він вважав, що це виключно важливо і коштує всіх тих халеп, через які він пройшов, а тому, — хочу сказати тобі, що це якраз те, чого ти потребуєш найбільше.

Річард глибоко зітхнув, щоб заспокоїтися. Келен відчувала, що їй було так шкода його. Він виглядав, так ніби потрапив у безвихідь. Він був на самої межі, щоб не заплакати.

— Ой-ей-ей-ей! Ось це так! Ну, треба ж! — Почувся голос ззаду.

Всі разом обернулися.

Худа, немов тростинка, жінка в чорному розпливлася в хитрою усмішкою. Її волосся було сплутане немов звите чорне гніздо. Через безкровність її плоті і вицвілих очей вона виглядала практично як труп.

— Сікс… — видихнув Зедд.

— Ви тільки подивіться! Чи не Мати-сповідниця власною персоною до нас завітала! Ну як імператору не зрадіти, коли я і Річарда Рала з усіма разом доставлю йому, пов'язавши симпатичним бантиком.

Келен помітила, як Зедд затиснув голову руками явно від болю. Він хитнувся вбік і звалився на землю. По повітрю рознісся дзвін металу, коли Річард витягнув свій меч. Він рушив на жінку, але невидима для Келен сила різко зупинила його і відкинула назад. Меч загримів по кам'яній підлозі.

Жінка простягнула тонкий палець до Келен.

— Погана ідея, Мати-сповідниця. Не те щоб мене турбує, засмажиш ти чи ні свій власний мозок, намагаючись звернути мене в місиво, але ти набагато цінніша для мене живою.

Келен відчула біль від невидимої сили, що відкинула її назад, як і Річарда. Виснажуючий напад болю чимось скидався на біль від нашийника, але гострішим, глибоко проникаючи в її вуха. Біль накотилася такою немислимою хвилею, що її рот мимоволі відкрився. Кожен з п'ятьох позадкував і зіщулився, затискаючи свої вуха від цього болю.

— Наскільки все спростилося! — Самовдоволено захопилася Сікс, насуваючись на них, як сама смерть.

— Сікс, — пролунав суворий голос з боку дверей.

Сікс обернулася на голос, який вона очевидно визнала. І в той же момент біль зник з голови Келен. Вона зауважила, що інші теж оговталися.

— Мама… — пробелькотіла Сікс, схвильована й збентежена.

— Ти розчарувала мене, Сікс, — вимовила стара, коли пройшла всередину кімнати. — Дуже розчарувала мене.

Вона була худою і дуже скидалася на Сікс, але зсутуленою від віку.