Бенкет круків - Джордж Мартін
— Усі ці діти,— звернулася Брієнна до Верби,— це твої сестри і брати? Рідні й двоюрідні?
— Ні,— роздивлялася її Верба поглядом, який Брієнна знала дуже добре.— Вони просто... не знаю... Їх іноді приводять горобці. А інші дають собі раду самі... Якщо ви жінка, чого ви вбрані як чоловік?
Але відповів їй септон Мерібальд.
— Леді Брієнна — діва-воїтелька, яка мандрує з особливим дорученням. Але зараз їй потрібне сухе ліжко й тепле вогнище. Як і нам усім. Мої старі кості пророкують близький дощ. То знайдуться для нас кімнати?
— Ні,— сказав юний коваль.
— Так,— водночас із ним сказала Верба.
Вони обмінялися сердитими поглядами. А тоді Верба тупнула ніжкою.
— У них їжа є, Гендрі. А малеча голодна.
Вона свиснула — і, мов за помахом чарівної палички, з'явилися ще діти: з-під ґанку повилазили обдерті хлоп'ята з нестриженими чубами, а у вікнах, які виходили у двір, показалися скрадливі дівчатка. Дехто стискав у руках заряджені арбалети.
— Назвіть заїзд «Арбалетниця»,— порадив сер Гайл.
«Краще „Сиротинець“»,— подумала Брієнна.
— Воте, піди допоможи їм з кіньми,— звеліла Верба.— Віллє, опусти каменюку, вони не збираються нас кривдити. Гвоздико, Пейте, ані біжіть принесіть дров для вогнища. Джоне Пенні, поможи септону тюки познімати. А я проведу їх у кімнати.
Врешті-решт обрали три суміжні кімнати, кожна з яких могла похвалитися вікном, нічним горщиком і ліжком з периною. У Брієнни в кімнаті був ще й коминок. За кілька пенні їй принесли трохи дров.
— Мені спати у вашій кімнаті чи в сера Гайла? — запитав Подрик, коли вона відчиняла віконниці.
— Це ж не Тихий острів,— озвалася вона.— Можеш лишатися в мене.
Завтра вранці вона планувала продовжити шлях уже тільки вдвох із Подриком. Септон Мерібальд прямував через Ліщину і Річколук у Місто Лорда Гаровея, але Брієнна не бачила сенсу йти далі з ним. Товариство йому складе Пес, а Брієнну старший брат цілком переконав, що на Тризубі вона Сансу Старк не відшукає.
— Хочу встати до схід сонця, поки сер Гайл ще спатиме,— сказала Брієнна, яка так і не пробачила йому Небосаду... та й Гант сам казав, що ніяких обітниць стосовно Санси не давав.
— А куди ми поїдемо, сер? Тобто міледі?
На це запитання Брієнна не мала готової відповіді. Нині вони в буквальному розумінні опинилися на роздоріжжі: тут сходилися королівський, річковий і високий гостинці. Високий гостинець через гори веде у Видол Аринів, де до самої смерті правила тітка леді Санси. Річковий гостинець біжить на захід уздовж Червоного Зубця до Річкорину, де в облозі сидить Сансин двоюрідний дідусь,— принаймні він ще живий. А можна поїхати на північ королівським гостинцем — мимо Близнючок, а потім через Перешийок з його болотами й мочарами. Якби Брієнна змогла пробитися повз Кейлінський рів — хай у чиїх він нині руках,— королівський гостинець вивів би її до Вічнозиму.
«А можна королівським гостинцем поїхати на південь,— подумала Брієнна.— Облизавши макогона, повернутися на Королівський Причал, зізнатися серу Джеймі в провалі й пошукати корабель, який доправить мене назад на Тарт, як і радив старший брат». Думка була гірка, але в душі Брієнні дуже хотілося у Вечірній палац до батька, а ще подумалося: чи втішав би її Джеймі, якби вона розплакалася в нього на плечі? Хіба ж не про це мріють чоловіки? Про безпомічних жінок, які потребують захисту?
— Сер? Міледі? Я запитав, куди нам далі...
— Вниз у вітальню — вечеряти.
У вітальні аж мурашилося від дітей. Брієнна спробувала їх полічити, але вони й миті не могли спокійно всидіти на місці, отож декого вона порахувала двічі, ба й тричі, а декого — ні разу, тому зрештою покинула цю справу. Столи зіставили у три ряди, а тепер старші хлопці тягали з кінця кімнати лавки. «Старші» — це років десятьох-дванадцятьох. Гендрі серед них єдиний був майже дорослий, однак накази роздавала Верба, так наче вона — королева в замку, а всі інші дітлахи — її слуги.
«Була б вона шляхетного роду, їй би не довелося вчитися командувати, а їм — підкорятися, це в неї природне». Цікаво, подумала Брієнна, чи не може виявитися, що Верба не така проста, як здається? Дівчинка не вийшла ні віком, ні вродою, щоб бути Сансою Старк, однак вона може виявитися її молодшою сестрою, а навіть леді Кетлін казала, що їй далеко до сестриної краси. «Каштанові коси, карі очі, худенька... таке можливо?» Наскільки вона пригадувала, в Арії Старк волосся і справді каштанове, от тільки щодо кольору її очей Брієнна не мала певності. Карі, ні? Існує шанс, що вона не загинула у Варниці?
За вікном уже згасало світло дня. У вітальні Верба запалила чотири лойові свічки та звеліла дівчатам добре напалити в коминку. Хлопці допомогли Подрику Пейну розвантажити віслючка й занесли всередину солону тріску, баранину, овочі, горіхи й кружало сиру, а септон Мерібальд у цей час попрямував на кухню, щоб покерувати приготуванням каші.
— На жаль, апельсини всі скінчилися, й нових, боюся, до весни мені вже не побачити,— мовив він до одного маленького хлопчика.— Ти колись куштував апельсин, малий? Отак стиснеш його — і смокчеш смачнючий сік...
Хлопчик похитав головою, і септон скуйовдив йому чубчика.
— Тоді я тобі навесні принесу одного. Якщо будеш гарним хлопчиком і допоможеш мені розмішувати кашу.
Сер Гайл, стягнувши чоботи, грів біля вогнища ноги. Коли Брієнна присіла поруч, він кивнув на дальній кінець кімнати.
— Отам, де Пес винюхує, на підлозі — криваві сліди. Їх відмивали, але кров добряче просочилася в дерево, тож цілком відтерти її неможливо.
— Саме в цьому заїзді Сандор Кліган убив трьох людей свого брата,— нагадала йому Брієнна.
— Авжеж,— погодився Гант,— але звідки нам знати, чи вони перші, хто тут загинув... і чи будуть останні.
— Вас налякали кілька діточок?
— Четверо — це кілька. Десятеро — це вже забагато. Ну й галас! Дітей слід у гамівні сорочки сповивати й підвішувати на стіні, поки в дівчат груди не виростуть, а хлопці голитися не почнуть.
— А мені їх шкода. Усі вони втратили мам і тат. А в декого з них батьків убили просто на очах.
Гант закотив очі.
— Я й