Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні
Тепер можна було зробили перерву, щоб попити й попоїсти трохи хліба та сиру.
Перепочинок тривав недовго. Уже за кілька хвилин Рунон кинула в лоток оберемок не дуже товстих гілляк і прошепотіла якесь слово. Спалахнув вогонь. Коли ж він добре розгорівся, жінка поклала туди кілька дубових полін. Ледь не годину вона чаклувала біля вогню, плекаючи його з такою турботою, з якою садівник плекає свої троянди. Нарешті дерево прогоріло, утворивши рівний шар жару. Рунон була задоволена.
— Пора, — кивнула вона Ерагонові.
За цією командою Вершник узяв шмат руди й обережно опустив його на лоток. Було доволі гаряче, тож Ерагон швиденько відсмикнув руку й відійшов трохи назад. За якийсь час, неначе зграя світлячків, угору здійнявся цілий сніп золотавих іскор. Тепер можна було покласти жар ще й поверх руди.
Коли все було готове, Ерагон струсив пилюку з долонь, узявся за ручки одного з міхів і почав його роздувати. Рунон робила те саме з другого боку плавильні. Потужний потік свіжого повітря робив вогонь усе сильнішим і сильнішим. Полум'я аж танцювало в плавильні, кидаючи мерехтливі сполохи на луску Сапфіри. Дракон присів за кілька ярдів від свого Вершника, і його очі були немов прикуті до самісінького серця вогню.
«Я могла б допомогти вам, — сказала Сапфіра. — Усього якась хвилинка — і руда була б розплавлена».
— Звісно, — відповіла Рунон. — Але якщо розплавити руду надто швидко, тоді метал не поєднається з вугіллям і не стане твердим і досить гнучким для меча. Побережи свій вогонь, драконе. Він нам іще знадобиться.
Тим часом Ерагон був уже мокрий від поту, його оголені руки аж сяяли у світлі вогню, а Рунон усе підкидала й підкидала жар у плавильню.
Ця робота була така монотонна, що Вершник, здається, потроху почав втрачати відчуття часу. Постійне гудіння вогню, одноманітний скрип ручок міхів, свист повітря та ще присутність Сапфіри були єдиними речами, які він зараз помічав. Тому він аж здригнувся, коли Рунон сказала:
— Ну що ж, здається, цього буде досить. Облиш свої міхи.
Ерагон витер чоло. Тепер можна було кинути жар із плавильні в наповнене водою барило — повітря сповнилось шипінням і їдким запахом.
Нарешті вони побачили на дні лотка осяйну калюжку розтопленого білого металу. Вона була чиста-чиста — ані шлаку, ані якихось домішок. Рунон обережно накрила метал дюймовим шаром білого попелу, а потім поставила свою лопату біля плавильні й присіла на лавку.
— Що тепер? — спитав Ерагон, умощуючись поруч.
— Тепер будемо чекати.
— Чого чекати?
Рунон показала на небо, де світло призахідного сонця фарбувало хмарини в червоний, пурпуровий і золотистий кольори.
— Зачекаємо, доки стемніє. Коли працюєш з металом, треба правильно оцінювати його колір. До того ж цьому металові потрібен час, щоб охолонути. Він має бути м'який і легко набувати потрібної форми.
Рунон розв'язала шнурок, який утримував її волосся, потім знову зібрала волосся в пучок.
— А поки в нас є час, — сказала вона, — давай краще поговоримо про твій меч… Як ти б'єшся: однією рукою чи двома?
Ерагон якусь мить подумав:
— Та по-всякому буває. Якщо в мене є вибір, тоді я тримаю меч в одній руці, а щит — у другій. Але так бувало далеко не завжди. На жаль, мені часто доводилось битись і без щита. Тоді, звісно ж, краще тримати руків'я обома руками, щоб можна було завдати більш потужного удару. Головка в Зарока була досить широка, щоб я міг ухопитись, коли треба, і лівою рукою, а от рівчачки навколо рубіна заважали, бо не давали мені змоги міцно триматись. Було б краще мати трохи довше руків'я.
— Наскільки я розумію, ти хочеш мати справжній дворучний меч? — спитала Рунон.
Ерагон заперечно похитав головою:
— Та ні, такий меч надто великий, щоб битися ним, скажімо, у приміщенні.
— Це залежить від розмірів руків'я й леза. Та загалом ти правий. Отже, тобі був би більше до душі меч у півтори руки?
У пам'яті Ерагона промайнув образ першого Мертагового меча, і він посміхнувся. «А чом би й ні?» — подумав Вершник.
— Так, гадаю, меч у півтори руки був би те, що треба.
— А лезо… Наскільки довгим воно має бути?
— Мені здається, не довшим, ніж у Зарока.
— Гм… Ти б хотів пряме чи вигнуте?
— Пряме.
— А як щодо гарди?
— Нехай буде звичайна.
Рунон сиділа схрестивши руки й похиливши голову на груди. Її очі були майже заплющені:
— Тепер скажи про ширину леза… Зрештою, широке чи вузьке — воно все одно не зламається.
— Та я б хотів, щоб воно було біля гарди трішки ширше, ніж у Зарока.
— Навіщо?
— По-моєму, так воно матиме кращий вигляд.
Рунон засміялася:
— Вигляд виглядом, та от чи кращий буде меч у бою?
Трохи збентежений Ерагон мовчки засовався на лаві.
— Ніколи не прохай мене змінити зброю тільки заради того, щоб покращити її вигляд, — уже серйозно продовжила Рунон. — Зброя — це інструмент, і він гарний тоді, коли з нього є якась користь. Меч, який не годиться для битви, як на мене, просто гидкий навіть тоді, коли він має чудову форму або прикрашений найдорожчими коштовностями й найскладнішими візерунками… — Ельфійка міцно стулила губи: — Одне слово, тобі потрібен меч, придатний для бою і на відкритій місцині, і у вузьких тунелях під Фартхен Дуром… Меч на всі випадки, середньої довжини, з довгим руків'ям…
— Мені потрібен меч, щоб убити ним Галбаторікса, — рішуче сказав Ерагон.
Рунон кивнула:
— А це означає, що він мусить бути добре захищений від магії… — Жінка знову зіперла підборіддя на груди. — За останню сотню років обладунки стали значно кращими, отже кінчик меча має бути вужчим, ніж я колись робила. Тоді він легше проникатиме крізь щитки й кольчугу, а ще — у проміжки між різними деталями. Гм… — Рунон витягла з мішечка на боці вузлуватий шмат мотузки й почала знімати мірки з рук та кистей
