Танок з драконами - Джордж Мартін
Арео дозволив собі побіжний погляд на скриню. Череп лежав на подушці чорної повсті і вишкіряв зуби. Черепи всі шкірили зуби, але цей чомусь здавався веселішим за інші. «І більшим теж.» Сотник варти ще ніколи не бачив такого великого. Важка брила лоба, могутня щелепа… кістка сяяла при свічках, біла, наче корзно пана Балона.
— Поставте на підвищення, — наказав великий князь. У очах його заблищали сльози.
Підвищення являло з себе стовп чорного мармуру, на три стопи вищий за маестра Калеота. Опецькуватий маестер аж підстрибнув навшпиньках, та однак не дістав. Арео Гота хотів був допомогти, але Обара Піщанець устигла першою. Навіть без батога і щита вона виглядала суворо, по-чоловічому — замість сукні мала на собі штани і лляну сорочку до литок, оперезану на стані поясом з мідних сонць. Брунатне волосся Обари було зав’язане на потилиці у вузол. Вихопивши череп з м’яких рожевих рук маестра, вона поставила його на верхівку мармурового стовпа.
— От і все. Гора більше не на коні, — урочисто і похмуро проказав великий князь.
— Чи була його смерть довгою та болісною, пане Балоне? — запитала Тієна Піщанець таким голосочком, яким юна дівчина могла б поцікавитися, чи гарно їй пасує сукня.
— Він верещав багато днів поспіль, ясна панно, — відповів білий лицар, хоч і не надто охоче. — Ми чули його волання по всьому Червоному Дитинцю.
— Невже це вас непокоїть, добрий лицарю? — запитала панна Нім. Вона мала на собі сукню жовтого шовку, таку тонку та легку, що свічки сяяли просто крізь неї, мерехтячи на коштовно прикрашеному золотому мереживі, вдягненому на тіло. Вбрання було таке безсоромне, що білий лицар ледве смів підняти очі на дівчину. Але Гота подумки схвалював побачене: Німерія була найменш небезпечна, коли мала на собі найменше одягу, а інакше на її тілі легко знайшлося б з десяток ножів. — Пан Грегор був кривавий горлоріз і мерзенний убивця, про це погоджуються всі. Коли хто і заслужив пекельно страждати у смертну годину, то це він.
— Може, воно і так, ясна панно, — відповів Балон Лебедин, — та все ж пан Грегор був лицарем, а лицар має гинути з мечем у руці. Отрута — ниций та брудний спосіб убивати.
Панна Тієна лише посміхнулася. Її сукня була вершково-зеленувата, з довгими мереживними рукавами, така скромна та невинна, що будь-хто з чоловіків сприйняв би її господарку за найцнотливішу з дів. Але Арео Гота знав краще. Її м’які світлошкірі руки несли смерть незгірш Обариних, укритих мозолями — а може, ще й певніше. Гота спостерігав за нею якомога пильніше, нашорошуючись на кожен найменший рух пальців.
Великий князь Доран насупився.
— Так-то воно так, пане Балоне, проте я схиляюся до думки панни Нім. Якщо хтось і заслужив померти з вереском у смертній муці, то це Грегор Клеган. Він замордував мою добру сестру, розтрощив голову її дитини об стіну. Молюся, щоб він палав нині у найжаркішому пеклі, а Елія та її діти знайшли вічний спокій. Саме такого правосуду жадав Дорн, і я радий, що дожив скуштувати його смак. Нарешті, по довгих роках, Ланістери таки довели правдивість своїх вихвалянь і сплатили старий кривавий борг.
Великий князь лишив Рікассо, своєму сліпому підстолієві, право підвестися першим і проказати здравицю.
— Пані та панове! Вип’ємо нині за Томена, Першого тако нареченого, короля андалів, ройнарів та першолюдей, усього Семицарства повелителя!
Коли підстолій почав промову, між гостей забігали чашники, наповнюючи келихи та чари з глеків і дзбанів. Подавали міцну дорнійську наливку — темну, наче кров, і солодку, як помста. Але сотник її не пив. На бенкетах він ніколи не пив. Великий князь теж не доторкнувся до наливки — він пив власне вино, приготоване маестром і добряче присмачене маковим соком, щоб послабити муку в набряклих суглобах.
Білий лицар пив, як належить — зрештою, того вимагала чемність. Так само чинили і його супутники. З ними разом перехиляли чари князівна Аріана, пані Джордейн, господар Божеласки, лицар з Лимоннику, пані Примар-Горба… і навіть Еларія Піщанець, кохана підбічниця князя Оберина, що була з ним у Король-Березі в тяжку годину його смерті. Але Гота пильніше придивлявся до тих, хто не пив: пана Даемона Піщанця, князя Тремонда Гаргалена, близнючок Раріг, Дагоса Манівця, Уллерів з Геєнни, Вилів з Кістяного шляху. «Якщо бути клопоту, він почнеться з когось із них.» Дорн кипів гнівом, його роздирали чвари, і влада великого князя Дорана у його маєтностях віднедавна прикро послабшала. Чимало його значкових вважало свого зверхника за слабака і вимагало відкритої війни з Ланістерами та королем-хлопчаком на Залізному Престолі.
Найпомітнішими з усіх були Піщані Змійки — байстрючки покійного брата великого князя, Оберина Червоного Гаспида, три з яких сиділи на бенкеті. Доран Мартел був мудрецем серед князів земних, і не личило сотникові його варти піддавати сумніву рішення володаря, але Арео Гота потай дивувався, чому це князь раптом звільнив панн Обару, Німерію та Тієну з самотніх келій у Спис-Башті.
Тієна відмовилася пити здравицю Рікассо, щось пробурмотівши, а панна Нім — відмахнувшись рукою. Обара дозволила налити свій келих по вінця і перекинула над підлогою, а коли служниця стала на коліна витерти червону калюжу, Обара стрімкими кроками вийшла з палати. За мить князівна Аріана теж вибачилася і пішла за нею услід. «Обара ніколи не оберне гніву на малу князівну, — подумав Гота, не переймаючись. — Вони сестри у перших, і люблять одна одну.»
Бенкет тривав ще довго, аж до пізньої ночі, очолюваний вишкіреним черепом на стовпі чорного мармуру. Подали сім страв на честь семи богів і семи братчиків Королегвардії. Юшку було приготовано з яйцями та лимоном; довгі зелені перці набито твердим сиром та цибулею. Подали також пироги з міногами, спечених у меді каплунів, рибу-вусаня з глибоких ковбань Зеленокрівці — таку величезну, що до столу її тягли четверо слуг. Далі принесли гостру соковиту страву зі шматків семи різновидів змій, стушкованих на повільному вогні з драконоперцями, червоними помаранчами і краплею отрути для присмаку. Гота знав, що та страва — пекуча, як вогонь, хоча сам не куштував. Слідом подали шербет — охолодити язики. На солодке кожен гість отримав череп, виплетений з цукрової нитки. Коли на черепі
