Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Дуже добре, - усміхнувся Люпин. - Ну, що ж... ти готовий випробувати це на дементорі?

- Так, - відповів Гаррі. Він міцно стиснув чарівну паличку і став у центрі порожнього класу. Намагався думати тільки про політ, але йому щось заважало... Будь-якої миті він може знову почути свою маму...Але не можна про це думати, бо тоді він справді її почує, а він цього не хоче... Чи, може, хоче?..

Люпин ухопився за накривку ящика і смикнув її на себе.

З ящика поволі підвівся дементор. Його приховане каптуром обличчя було звернене до Гаррі, а лискуча, вкрита струпами рука трималася за плащ. Світло замерехтіло і згасло. Дементор, важко і хрипко дихаючи, почав повільно насуватися на нього. На Гаррі накотилася хвиля крижаного холоду...

- Експекто патронум! - заверещав Гаррі. - Експекто патронум! Експекто...

Але кімната разом з дементором уже почала розпливатися, Гаррі знову провалювався крізь густий білий туман, а голос матері відлунював гучніше, ніж будь-коли...

- Не Гаррі! Не Гаррі! Благаю... я зроблю все, що треба!

- Відійди... відійди, дівчисько...

- Гаррі...

Гаррі здригнувся й опритомнів. Він лежав горілиць на підлозі. У класі знову світилося. Гаррі не потрібно було питати, що сталося.

- Вибачте, - прошепотів він і сів, відчуваючи під окулярами крапельки поту.

- Усе гаразд? - запитав Люпин.

- Так... - Гаррі притулився до парти.

- На... - Люпин дав йому шоколадну жабку. - З'їж перед наступною спробою. Я знав, що з першого разу не вийде, і був би вражений, якби вийшло.

- Щоразу гірше, - проказав Гаррі, відкушуючи голову жабки. - Вона тепер кричала ще голосніше... а також він... Волдеморт...

Люпин поблід ще більше, ніж завжди.

- Гаррі, якщо не хочеш продовжувати, я тебе чудово зрозумію...

- Хочу! - рішуче вигукнув Гаррі і кинув у рот усю жабку. - Я мушу! А раптом дементори з'являться на матч із Рейвенкловом? Я не маю права знову впасти. Якщо ми програємо, нам не бачити кубка з квідичу!

- Ну, що ж... - сказав Люпин. - Спробуй вибрати інший щасливий спогад... Цей, мабуть, був недостатньо яскравий...

Гаррі замислився і вирішив, що спогад про те, як вони торік виграли чемпіонат гуртожитків, поза сумнівом, найщасливіший. Він знову міцно стиснув чарівну паличку і вийшов на середину класу.

- Готовий? - запитав Люпин, ухопившись за накривку ящика.

- Готовий, - відповів Гаррі, щосили намагаючись уявляти тільки щасливу перемогу Ґрифіндору і не думати про те, що станеться, коли відкриється ящик.

- Давай! - вигукнув Люпин, відкидаючи накривку. В кімнаті знову запанували темрява і крижаний холод. Дементор насувався на нього, хрипко дихаючи і простягаючи свою гнилу руку...

- Експекто патронум! - заволав Гаррі. - Експекто патронум! Експекто пат...

Білий туман затьмарив йому розум... довкола рухалися великі розмиті форми... тоді пролунав новий голос - голос чоловіка, що панічно кричав...

- Лілі, бери Гаррі й тікай! Це він!.. Біжи! Тікай! Я його затримаю...

Було чути, як хтось вибігає з кімнати... раптом розчахуються двері... лунає пронизливий регіт...

- Гаррі! Гаррі... отямся...

Люпин щосили бив його по щоках. Цього разу минула ціла хвилина, поки Гаррі збагнув, чого він лежить на запорошеній підлозі класу.

- Я чув свого тата, - пробурмотів він. - Я вперше його почув... він намагався зупинити Волдеморта... щоб мама встигла втекти...

Гаррі раптом усвідомив, що піт на його обличчі змішався зі слізьми. Він нахилився, ніби, щоб зав'язати шнурки, а сам непомітно витер мантією сльози.

- Ти чув Джеймса? - якимось дивним голосом перепитав Люпин.

- Так... - глянув на нього Гаррі. - А що... хіба ви знали мого тата?

- Я... я добре його знав, - відповів Люпин. - Ми в Гоґвортсі товаришували. Слухай, Гаррі... мабуть, на сьогодні досить. Це закляття неймовірно складне... Даремно я піддав тебе таким випробу...

- Ні! - вигукнув Гаррі і звівся на ноги. - Ще одну спробу! Мабуть, я пригадую не найщасливіші моменти, ось у чому річ... Зачекайте...

Він почав напружено думати. Посправжньому щасливий-щасливий спогад... такий, щоб міг перетворитися на доброго й могутнього патронуса...

О!.. Та мить, коли він уперше довідався, що він чарівник і поїде від Дурслів у Гоґвортс! Якщо й це не найщасливіший спогад, тоді навряд чи й були в нього ще щасливіші... Гаррі зібрав усі сили і зосередився на тих своїх відчуттях, коли збагнув, що покидає Прівіт-драйв. Звівся на ноги і знову став перед ящиком.

- Готовий? - запитав Люпин, що й сам був не радий з цього всього. - Зосередився? Гаразд... давай!

Він утретє відкинув накривку, і з ящика виліз дементор. Кімната стала темною і холодною...

- ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! - заревів Гаррі. - ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ!

У нього в голові знову залунав крик... але цього разу здалося, ніби він долинає з поганенького радіоприймача. Тихіше, гучніше, знову тихіше... але він і далі бачив дементора... той зупинився... і раптом з кінця Гарріної палички вилетіла величезна срібляста тінь, що зависла між ним і дементором. У Гаррі дрижали ноги, але він стояв, не падав, хоч і не знав, чи довго зуміє так протриматися...

- Рідікулюс! - крикнув Люпин і стрибнув уперед.

Щось голосно ляснуло, і патронує щез разом з дементором. Гаррі впав у крісло, відчуваючи таку втому, мовби щойно пробіг два кілометри. Краєм ока бачив, як професор Люпин наставив на ховчика чарівну паличку (той знову перетворився на сріблясту кулю) і загнав його назад у ящик.

- Прекрасно! - вигукнув Люпин, підходячи до Гаррі. - Прекрасно, Гаррі! Ну й початок!

- Може, ще одну спробу? Одненьку?

- Не тепер, - рішуче заперечив Люпин. - На сьогодні цілком досить. На...

Він простяг Гаррі великий шматок найкращого медоворуцівського шоколаду.

- З'їж усе, щоб мадам Помфрі не пила з мене кров. То що - наступного четверга о тій самій годині?

- Добре! - сказав Гаррі і відкусив шматочок шоколаду. Люпин загасив світло.

- Пане професоре! - Гаррі щось згадав. - Якщо ви знали мого тата, то мусили знати й Сіріуса Блека?

Люпин хапливо обернувся.

- Чого ти так думаєш? - різко спитав він.

- Та просто... тобто я знаю, що вони також товаришували в Гоґвортсі...

Люпин полегшено зітхнув.

- Так, я його знав, - коротко сказав він. - Або думав, що знав... Але тобі час бігти, вже пізно.

Гаррі вийшов з класу,