Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- А я знаю хто! - озвався Рон, стримуючи сміх. - Це міг зробити Люпин!
- Що? - зареготав у відповідь Гаррі. - Люпин? Якби він мав стільки грошей, то купив би собі для початку нову мантію.
- Це так, але він тебе любить, - не поступався Рон. - Його тут не було, коли розбився твій «Німбус», але він, мабуть, про це почув і купив тобі на Діаґоні «Вогнеблискавку»...
- Як це його тут не було? - здивувався Гаррі. - У день матчу він хворів.
- Так, але в шкільній лікарні його не було, - пояснив Рон. - Я тоді там чистив нічні горщики. Пам'ятаєш Снейпове покарання?
Гаррі насупився.
- Не уявляю... Люпинові така мітла не по кишені.
- Чого це ви тут регочете?
На порозі стояла одягнена в халат Герміона з роздратованим Криволапиком на руках. На котячій шиї висів разочок блискіток.
- Не пускай його сюди! - Рон поспіхом хапнув з ліжка Скеберса і запхав його в кишеню своєї піжами. Та Герміона його не слухала. Вона кинула Криволапика на порожнє Шеймусове ліжко і з роззявленим ротом втупилася у «Вогнеблискавку».
- Ой, Гаррі! Хто ж тобі це прислав?
- Якби ж я знав, - відповів Гаррі. - Там не було ні вітальної картки, ні чогось іншого.
На його превеликий подив, Герміона спохмурніла й закусила губу.
- Що з тобою? - здивувався Рон.
- Не знаю, - повільно мовила Герміона, - але все це трошки дивно. Це ж, здається, досить добра мітла, правда?
- Та це ж найкласніша модель! - обурено пояснив Рон.
- Отже, вона дуже дорога...
- Дорожча за всі слизеринські мітли разом узяті!
- Ну... і хто ж міг прислати Гаррі таку дорогу річ і навіть не назватися? - запитала Герміона.
- Кого це цікавить? - нетерпляче сказав Рон. - Слухай, Гаррі, даси спробувати? Можна?
- Я не вважаю, що на цій мітлі можна літати! - різко сказала Герміона.
Гаррі й Рон глянули на неї.
- А що ж Гаррі з нею робити - підлогу підмітати? Але відповісти йому Герміона не встигла: Криволапик стрибнув із Шеймусового ліжка просто на Рона.
- ЗАБЕРИ... ЙОГО... ЗВІДСИ! - зарепетував Рон.
Криволапикові пазурі вп'ялися в його піжаму, Скеберс кинувся навтьоки і стрибнув Ронові на плече. Рон схопив Скеберса за хвіст і спробував копнути Криволапика ногою, проте влучив у валізу біля Гарріного ліжка і... застрибав на одній нозі, завиваючи від болю.
Раптом кімнату пронизав металевий свист. Зі старих шкарпеток дядька Вернона викотився стервоскоп, засвітився і закружляв на підлозі. Криволапикова шерсть стала дибки.
- О, я й забув про нього! - Гаррі схилився і підняв стервоскоп. - Я цих шкарпеток ніколи не ношу.
Стервоскоп крутився і свистів у нього на долоні. Криволапик сичав і бризкав слиною.
- Та забери звідси свого кота, Герміоно! - буркнув розлючений Рон, розтираючи пальці на ногах.
Герміона з Криволапиком на руках, що не спускав з Рона жовтих лиховісних очей, вийшла з кімнати.
- Заціди йому, щоб заглухло! - крикнув Рон.
Гаррі знову запхав стервоскоп у шкарпетку й кинув його у валізу. Тепер чулося тільки Ронове покректування від болю й роздратування. Скеберс зіщулився в його долонях. Гаррі давненько не бачив, щоб той вилазив з Ронової кишені, тож був прикро вражений, який він став худющий і облізлий.
- Щось він геть захирів, правда? - запитав Гаррі.
- Це від стресу! - пояснив Рон. - Від того прибацаного котяри!
Але Гаррі пригадав слова господині «Магічного звіринця», що звичайні пацюки живуть не більше трьох років. «Мабуть, Скеберс позбавлений магічної сили,- думав Гаррі, - тому жити йому лишилося зовсім небагато. А Рон хоч і нарікає на нікчемного Скеберса, проте за ним сумуватиме».
Того ранку в ґрифіндорській вітальні чомусь не відчувалося різдвяного настрою. Герміона замкнула Криволапика в спальні й сердито косилася на Рона за те, що той хотів підгилити її кота. Рон і собі ображено пихкав: Криволапик знову ледь не загриз Скеберса. Гаррі не вдалося їх помирити, тож він почав розглядати свою «Вогнеблискавку», з якою прийшов до вітальні. Герміону чомусь і це дратувало. Вона нічого не казала, але дивилася на мітлу так сердито, мовби й та ворогувала з її котом.
Настала обідня пора, вони спустилися до Великої зали й побачили, що всі столи знову відсунуті до стін, а в центрі стояв один-єдиний стіл, накритий на дванадцять персон. За столом сиділи професори Дамблдор, Макґонеґел, Снейп, Спраут, Флитвік і сторож Філч в запліснявілому фраці замість звичного рудого плаща. З ними були тільки троє учнів: двоє переляканих першокласників і понурий п'ятикласник зі Слизерину.
- Веселого Різдва! - привітав Дамблдор Гаррі, Рона й Герміону. - Нас тут так мало, що не було сенсу виставляти всі столи... сідайте, сідайте!
Друзі вмостилися разом скраю столу.
- Хлопавки! - завзято вигукнув Дамблдор і простяг Снейпові велику сріблясту. Той неохоче взяв її і потяг за нитку. Пролунав постріл, наче з рушниці, а з хлопавки вилетів гостроверхий відьомський капелюшок з плюшевим яструбом на вершку.
Гаррі згадав ховчика, і вони з Роном обидва усміхнулися. Снейп стис губи і підштовхнув капелюшок Дамблдорові, котрий миттю надів його замість свого.
- Смачного! - запросив він усіх до обіду, сяючи усмішкою.
Коли Гаррі накладав собі смаженої картоплі, двері знову відчинилися і в залу, мов на коліщатках, впливла професорка Трелоні. Задля такої оказії вона вдяглася в зелену сукню з блискітками і тепер ще більше скидалася на велику яскраву комаху.
- Сивіло, яка приємна несподіванка! - підвівся з-за столу Дамблдор.
- Я споглядала магічний кристал, директоре, - мовила професорка Трелоні своїм містичним потойбічним голосом, - і на превеликий подив побачила себе: я покидаю свою самотню трапезу і приєднуюся до вас. Хіба могла я опиратися велінню долі? Я відразу поспішила сюди, і дуже перепрошую за запізнення.
- Нічого, нічого, - приказував Дамблдор, поблискуючи очима. - Зараз я влаштую тобі крісло...
І він чарівною паличкою накреслив у повітрі крісло, яке перекрутилося кілька разів, а тоді приземлилося між професорами Снейпом і Макґонеґел. Однак професорка Трелоні не поспішала сідати. Вона обвела всіх своїми величезним очима і раптом тихенько зойкнула.
- Ой, я не посмію сідати, директоре! Нас тоді буде тринадцятеро! Що може бути гірше?! Не забувайте: коли тринадцять осіб обідають разом, хто перший підведеться, той перший і помре!
- Ми ризикнемо,
