Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Через те, що Блек злигався з Відомо-Ким? - прошепотіла мадам Розмерта.
- Гірше, моя люба... - Фадж стишив голос. - Мало кому відомо, що Поттери знали: Відомо-Хто їх переслідує. Дамблдор, який завжди невтомно боровся з Відомо-Ким, мав кілька добрих шпигунів, і один з них сповістив, що Джеймсові й Лілі загрожує небезпека. Дамблдор відразу їх попередив і порадив десь сховатися. Але від Відомо-Кого сховатися не так легко, і Дамблдор підказав їм скористатися чарами Довіри.
- А як вони діють? - мадам Розмерта з цікавості затамувала подих. Професор Флитвік прокашлявся.
- Це неймовірно складні чари, - пропищав він, - вони магічно запечатують якусь таємницю в глибині чиєсь душі. Особа, обрана для зберігання таємниці, називається Тайнохоронець. Таку таємницю неможливо розкрити - хіба що, звісно, сам Тайнохоронець вирішить її розголосити. Відомо-Хто міг би роками шукати Лілі та Джеймса, але так би їх і не знайшов, навіть, якби тицьнувся носом у вікно їхньої вітальні!
- То Блек був Тайнохоронцем Поттерів? - прошепотіла мадам Розмерта.
- Саме так, - відповіла професорка Макґонеґел. - Джеймс Поттер запевняв Дамблдора, що Блек радше загине сам, аніж їх видасть, що Блек і сам подумує про схованку.. але Дамблдор усе одно хвилювався за них. Пригадую, він навіть запропонував себе на їхнього Тайнохоронця.
- Він підозрював Блека? - охнула мадам Розмерта.
- Він мав інформацію, що хтось близький до Поттерів інформує Відомо-Кого про кожен їхній крок, - похмуро відповіла професорка Макґонеґел. - Він якийсь час підозрював, що серед нас є зрадник.
- Але Джеймс Поттер наполягав на Блекові?
- Так, - важко зітхнув Фадж. - А тоді не минуло й тижня після застосування чарів Довіри, і...
- Блек його зрадив?! - зойкнула мадам Розмерта.
- Так. Блекові набридла роль подвійного агента, він вирішив відверто оголосити про свою підтримку Відомо-Кого, але хотів це зробити, очевидно, після смерті Поттерів. А далі ми всі знаємо: Відомо-Хто зазнав краху, коли зустрівся з малим Гаррі Поттером. Його сила пропала, і він утік. А Блек опинився ні в сих ні в тих: його патрон зазнав поразки саме тоді, коли виявилося, що він зрадник. Блек не мав іншого вибору, як рятуватися втечею...
- Продажна шкура, шляк би його трафив! - Геґрід вилаявся так гучно, що півшинку стихло.
- Тсс! - просичала професорка Макґонеґел.
- Я си зустрів його! - хрипів Геґрід. - Я був, мабуть, останній, хто його бачив, перед тим, як він повбивав усіх тих людей! Це ж я забирав Гаррі з будинку Лілі та Джеймса, коли вони були вже мертві! Витяг його з-під руїн... бідне дитєтко, він уже мав рану на чолі... аж тут си з'явив Сіріус Блек на своєму летючому мотоциклі. Я тоді си й не здогадував, що він там робив... що він Тайнохоронець... Думав, він просто примчав на поміч... Був блідий і весь аж си тіпав. А я... знаєте, шо я зробив? Я СИ ПОЧАВ ЙОГО ВТІШАТИ! - заревів Геґрід.
- Геґріде, прошу! - не витримала професорка Макґонеґел. - Не треба так кричати!
- Звідки я мав знати, що він си думав тілько про Відомо-Кого і йому начхати було на Лілі та Джеймса?! Каже: «Геґріде, дай мені Гаррі, я його хрещений батько, я про нього подбаю...» Аякже!.. Я ж мав наказ від Дамблдора: віддати Гаррі тілько його тітці. Я й кажу Блекові: «Ні». Блек си покрутив-покрутив і відступив. Дав мені свого мотоцикля, аби я відвіз дитєтко. Каже: «Мотоциколь мені вже ні до чого»... І як я си не здогадав?! Він-бо так любив свого мотоцикля, і раптом віддає мені! Бо йому, видите, «він уже ні до чого»! Дурна моя голова!.. Блек хотів зникнути ще до того, як міністерство зачне його розшук. Дамблдор знав, шо він Тайнохоронець Поттерів.
А якби я віддав йому Гаррі, га?! Та він би викинув його зі свого мотоцикля десь у море. Сина свого найліпшого товариша!.. Бо коли чарівник си переходит до темних сил, йому вже всьо по цимбалах...
Після Геґрідових слів запала довга мовчанка.
Її порушила мадам Розмерта.
- Але ж він далеко не втік, правда? - не без утіхи промовила вона. - Міністерство магії зловило його наступного ж дня!
- Якби ж то... - гірко зітхнув Фадж. - Його знайшли не ми, а Поттерів друг Пітер Петіґру. Він з горя ледь не збожеволів. Знав, що Блек - Тайнохоронець Поттерів, і вирішив знайти його сам.
- Петіґру... той малий товстун, що в Гоґвортсі завжди волочився за ними як хвостик? - запитала мадам Розмерта.
- Він обожнював Блека і Поттера, - додала професорка Макґонеґел. - Хоч ніколи й не дорівнювався до них талантом. Я часто бувала з ним надто різка. Як я тепер шкодую... - зашморгала вона носом, мовби на неї напала нежить.
- Ну, годі... годі, Мінерво, - лагідно мовив Фадж, - Петіґру помер як герой. Нам розповідали свідки, звичайні маґли - ми згодом стерли їм пам'ять - вони розповідали, як Петіґру ридав: «Як ти міг, Сіріусе?! Це ж Лілі і Джеймс!..» Петіґру потягнувся за чарівною паличкою, але Блек, звісно, виявився спритнішим - розірвав Петіґру на дрібні шматочки...
Професорка Макґонеґел висякалася і забурмотіла:
- Дурненький хлопчик... невдаха... завжди програвав дуелі... Краще б залишив це міністерству...
- Йой, повірте, якби я си дістав до Блека швидше за того малого Петіґру, я бим си не бавив з ним чарівними паличками... я б його роздер... отак-во... на кавалки, - заревів Геґрід.
- Ні, Геґріде, ні, ти навіть не розумієш, - заперечив йому Фадж. - Тільки вишколені чаклуни-бойовики могли протистояти Блекові. Я був тоді помічником міністра у відділі магічних катастроф і одним з перших прибув на те місце... Я... я цього ніколи не забуду. Мені й досі це сниться. Вирва посеред вулиці - така глибока, що аж видно потріскані труби водогону. Скрізь тіла людей, верески маґлів... А Блек стоїть і регоче з того, що лишилося від Петіґру... закривавлена мантія і кілька... кілька шматочків...
Фадж замовк. Було чути, як зашморгали відразу п'ятеро носів.
- Отаке-то, Розмерто, - пробурмотів Фадж. - Блека схопили двадцять бойовиків з магічного загону спецпризначення, а Петіґру
