Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

На галявину влетіла ще одна юрба з п'яти гномів, які голосно та агресивно кричали до своїх сородичів. Один із новоприбулих підійшов до якогось гнома і відвісив йому гарного стусана.

— Я, сука, на годину відійшов, а ви, засранці, уже добрих людей встигли скривдити! — закричав на загальній гном міцної статури, чия чорна борода, заплетена у багато кіс, вилася до самого пояса, — А це ще хто…

Гном уважно подивився на здивованого та розчервонілого Фалміна, який усе ще стискав в руці меча. Потім бородань зиркнув на Гібді, який лежав в снігу із гулею на голові. І тоді ж очі чорнобородого широко розпахнулися від здивування.

— Нехай мене комарі зжеруть, це ж пан Гібді! — радісно закричав статний гном у стальних обладунках.

Цієї ж миті Гібді, який до цього здавався без тями, підхопився на ноги, розгублено подивився на всі сторони, наче втративши себе в просторі. Коли його погляд зупинився на гномові із чорною бородою, його риси обличчя просяяли.

— Гріваре, якими вітрами? — запитав вражено рудобородий гном, як ні в чому не бувало підійшовши до сородича. — Я гадав, ти в Кагаку!

— Там нудно, як в борделі без повій, мій друже, тому-то я у вічних пошуках пригод, — гноми обійнялися, поплескали один одного по спині. Фалмін одразу зрозумів, що це давні приятелі.

— А це хто за один? — чорнобородий оцінив Фалміна з ніг до голови, але не впізнав у ньому знаменитого вбивцю драконів. Гібді від того здивовано вирячив очі.

— Гріваре, ти хоча б розумієш, хто це такий? Це ж Фалмін із Мальгарда, мисливець на драконів. Хай його так!

Усі гноми як один одразу почали роздивлятися чоловіка, який переводив погляд з коротуна на коротуна.

— Той самий Фалмін? — здивувався Грівар, трусячи своєю чорною бородою, наче навіжений. Переводив погляд то на чаклуна, то на Гібді, наче не вірячи в почуте. Гном не вагаючись підійшов до Фалміна й легко вклонився. — Вибачення просимо, помилка вийшла.

Чаклун майже не вагаючись сховав меча, глянув в ясні очі Грівара й потиснув його міцну долоню.

— Фалмін із Мальгарда, — офіційно ще раз представився чоловік.

— Грівар із Кагака, — відповів так само офіційно гном. — Друзі Гібді — мої друзі.

До Грівара підійшов один із гномів, щось прошепотів на вухо.

— Робота не вовк, може і почекати. — Грівар грізно глянув на бороданів, які увесь час мовчки стояли поруч. — Гей, ану до роботи, невігласи! І якщо ще раз таких людей мені скривдите, то повідрізаю вам бороди, висушу, і зроблю із них плащ!

Гноми, окрім тих, які прийшли разом із Гріваром, швидко схилили голови і і пішли виконувати наказ. Один із них підійшов до дуба, двічі стукнув по стовбурі й за мить у ньому відчинилися двері. Фалмін здивувався, але вигляду не подав.

— Непогане житло, — сказав він. — Дуже цікавий спосіб приховати свою діяльність.

— Ти про що? — запитав Грівар, відвівши погляд від дерева.

— Про те, що дуже вигідно гнати самогон у такій місцині: жодних свідків і безпечно.

Грівар довго мовчав, спостерігав за побратимами.

— А як ти дізнався про самогон? — спитав нарешті.

— Тут важко не почути цей перегар і запах.

Фалмін, не збираючись продовжувати розмову, підійшов до Гібді, який стояв трохи в стороні і набирав в долоню нову охапку снігу.

— Ти як?

— Погано, — відказав рудобородий, наче тільки зараз почав відчувати біль. — Таке відчуття, наче хтось обухом по голові вдарив.

— Ну, ти не такий далекий від істини, — до них підійшов Грівар, несучи в руках два великих бутля з горілкою. — Це тобі, друже. Прийми як вибачення за вчинену шкоду.

Гібді, знову забувши про свою гулю, із радісною пикою прийняв із рук чорнобородого два бутлі горілки.

— Гадаю, цей чудовий нектар зможе заглушити мій біль.

— Ха, цей нектар усе на білому світі заглушить, — командир гномів легко поклонив головою, а тоді, перепросивши, підійшов до одного зі своїх підлеглих, аби переговорити.

Минуло декілька годин. Мандрівники встигли скуштувати суп із равликів, випити трішки із гномами їхнього товару і потеревенити про останні чутки. Розчервонілий Грівар, стукнувши кулаком по землі, випрямився.

— Запрошую вас в гості! — вказав він на дуб, — Проведу екскурсію!

— Ні, Гріваре, дякую. — сказав Фалмін. — Нам час рушати.

— А куди тримаєш шлях? — запитав гном, вперши руки в боки.

— До принца Кральє, — швидко сказав Гібді, — Якщо маєш бажання, давай із нами!

Фалмін зиркнув на нього вбивчим поглядом, але промовчав.

— А я там що забув? — спитав.

— Як це що? — Гібді уже не заважав на Фалміна та його багатозначні погляди, — Компанія дивись яка, тим паче там буде купа народу й ти зможеш товар свій продати, а заодно провести гарно час. Давай, не ламайся наче дівка на сіновалі, погоджуйся.

Грівар поглянув навколо, вдихнув повітря, роздумуючи над пропозицією, але все ж змирився і сплюнув на землю.

— А нехай йому пусто! Гаразд, поїду. Якщо вже усіх нас таким чином доля звела, то варто поїхати. Гей, Каргіре, збери мої речі та їжу, я поїду розвіюся із хлопцями. До