Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік
— Де не буде? — не зрозумів Фалмін, у якого чомусь усе сплуталося в голові.
— На полювання. Цей бард діло каже, це гарна можливість для нас!
— Мені потрібно заробити кошти на день народження для доньки, а не вештатися на полюваннях, аби розважити зарозумілого принцика.
— Не бачу зв'язку.
— Що?
— Талар Кральє дає величезну нагороду за голову цього дракона, тому зможеш на ці кошти купити цілий будинок.
— Гроші потрібні лише живому, а не мерцю! — викрикнув Фалмін. — Червоні дракони одні із найнебезпечніших, не говорячи уже про те, що там може і парочка таких.
Гібді, насупившись, промовчав. Мовчки вони їхали недовго.
— Подумай ще раз. Це чудова можливість розвіятися і підзаробити грошви для Ельгіди!
— Не мели дурниць.
— Ну а чому ні?! — не розумів гном. — Ти не знаєш, як буде краще!
— Я повинен зализати рани, — голос Фалміна був виважений, хоча він уже хотів дати рудобородому причуханки за дурні запитання. — Дракони, знаєш собі, непрості противники.
Гібді посміхнувся у весь рот, захекав і поплескав товариша по спині.
— О, я розумію, старість не радість. Фалмін уже не той. — він вирішив надавити другу на найболючіше й не прогадав.
— Що?! — Фалмін від здивування та люті зупинив коня. — Я старий? Та я цього дракона голими руками задушу!
— Ну ось і подивимося на турнірі. У нас якраз є ще п'ять днів до кінця реєстрації.
— Курвин син, — сказав Фалмін, рушаючи з місця. — Ти мариш цим, відколи мене побачив, лише чекав оказії?
— Так, — без докорів сумління відповів гном. — І я впевнений, що ми зірвемо з цього діла велику купу грошей та слави! Повір, від того Ельгіда тобі лише подякує! Купиш їй суконьок, ляльок, маленьких поні і косметики, а тоді і парубок не змусить себе чекати!
— А не зарано парубків? Їй всього п'ятнадцять.
Гном, який і сам не особливо розбирався в жінках, подивився на чаклуна, наче хотів виблювати на нього з'їдену вранці кашу. Фалмін від того погляду скривився і сам.
— Ти і справді дурень, друже. Я можу із певністю сказати, що твоя дитина дійшла того віку, коли може користуватися своєю зовнішністю для усіляких, кхм, цілей. Не подумай про погане, я маю на увазі використання правильне, безконтактне, так сказати. Більше того — вона повинна це робити! Жінки, скажу тобі, істоти хитрі та підступні, однак саме ці хитрощі так приваблюють нас, мужиків!
— Не верзи дурниць, — буркнув Фалмін, мнучи в рукавицях віжки.
— Ось коли зустрінешся із донькою, тоді і скажеш мені про це знову. Побачимо, хто із нас має рацію.
— Це буде не скоро, — Фалмін схилив голову, роздивлявся багнюку під підковами коня. Гібді, до того веселий, ніяково стиснув губи, адже знав про біль свого товариша.
— Фалміне, не розчаровуйся ти так. Я більш ніж впевнений, що ти побачишся із донькою найближчим часом, — він дружньо плеснув чаклуна по плечі. — Однак давай не будемо про погане. Полювання буде важким, тому варто підготуватися.
— А якщо я не погоджуся?
— Не сміши мої штани, — пхекнув рудобородий. — Я тебе занадто добре знаю, мій друже. Занадто добре.
— Я повинен подумати.
— Ну і? Що надумав? — запитав гном через дві хвилини.
— Скільки днів звідси до Моларда?
— Ось це я розумію! — зрадів коротун. — Наші імена стануть оспівуватися в баладах по всьому відомому світі! — прокричав він у передчутті пригоди. — Тільки ось мені треба десь знайти нормальний одяг і добрячу таку сокиру.
— Угу, і декілька флаконів лікувального зілля, яке нам знадобиться, якщо ми переживемо зустріч з червоним драконом, — сказав з меншим ентузіазмом Фалмін, подивляючись на грізні вершини Чорних гір, які виднілися крізь пилину завірюхи.
Час проминув швидко, завірюха змінювалася завірюхою і на наступний день Фалмін вирішив відпочити. Він мовчки зліз, взяв Гора за вудило й повів у глибину лісу, до якого вони тільки що під'їхали.
— Ти хочеш зупинитися? — спитав Гібді, який наче сніговик сидів у сідлі, весь вкритий снігом. — Нам же ж ще трішки…
— Якщо продовжимо рух — повідмерзають пальці, а вони потрібні нам, аби вбити дракона. Чи вже не треба?
Гном промовчав, щільніше загорнувся в покривало й потер задубілими руками по сідницях, які за ці дні стали схожі на великі млинці.
Приблизно опівдні знайшли величезний дуб, який одразу привернув увагу.
— Дивно, — сказав Гібді, — наче зима, а листя ще є.
— Це не важливо, — сказав Фалмін голосно, не обертаючи голову. — Тут мало снігу. Можна сісти й розвести вогнище.
Не чекаючи відповіді, чаклун підвів Гора ближче до дуба, взяв арбалета та декілька стріл.
— Я на полювання. Сподіваюся, щось тут живе тай бігає. А ти, замість того щоб сидіти, краще розведи багаття.
Фалмін, не озираючись, почав просуватися далі в ліс, при цьому уважно дивлячись на землю в пошуку слідів. Гібді почало трусити від холоду, наче ненормального. Він спробував перекинути ногу через луку сідла, але зачепився, ненароком нахилився вперед