Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

— Боюся, що я не розумію...

— Я теж не розумію, але вона це зробила, а він виконав її наказ.

— Тобто Корал просто промовила: «Відішли мене туди, куди ти хочеш мене відіслати», — і була негайно відправлена у невідомому напрямку?

— Саме так усе й сталося.

— Звідси випливає, що Лабіринт має щось на зразок власного розуму?

— Якщо лише він не відповів на її неусвідомлене бажання опинитися в якомусь конкретному місці.

— Так, це також можливо. А хіба в тебе нема засобів установити, де вона перебуває?

— Я спробував вийти на неї через Козир. Мені вдалося знайти її. Виглядало це так, наче Корал замкнена в якомусь темному місці. Тоді зв’язок розірвався, і це все.

— Як давно це сталося?

— За моїм суб’єктивним підрахунком, кілька годин тому, — відказав я. — Час тут близький до часу в Амбері?

— Гадаю, досить близький. Чому ти не робив нових спроб?

— Відтоді був трохи заклопотаний. До того ж хотів пошукати альтернативні можливості.

Пролунав дзенькіт, і я відчув аромат кави.

— Якщо ти питаєш, чи хочу я тобі допомогти, — сказала Джасра, — то моя відповідь «Так». Хіба що я не дуже уявляю, як за це взятися. Може, якщо ти знову спробуєш скористатися Козирем, а я тебе підтримуватиму, ми зможемо до неї дотягнутися.

— Домовилися, — сказав я, ставлячи горнятко на стіл і намацуючи карти. — Чому б не спробувати!

— Я теж допоможу, — мовив Мандор, підводячись і займаючи позицію праворуч від мене. Джасра також наблизилася до мене і стала біля мого лівого плеча. Я тримав Козир так, щоб усі його добре бачили.

— Почнімо, — мовив я й рушив уперед силою думки.

3

Цятка світла, в якій я спочатку вбачав заблукалий промінчик сонця, потроху перекочувала з підлоги до моєї філіжанки з кавою та вляглася поруч із нею. Цятка скидалася на золоту обручку, і я вирішив не привертати до неї уваги, адже, здається, мої сусіди за столом її не помічали.

Я спробував дотягтися до Корал, але не знайшов її. Відчував, як Джасра і Мандор теж тягнуть руки крізь Тінь, тож, об’єднавши з ними зусилля, повторив спробу, ще завзятіше.

Що це? Щось є... Я пригадав, як мене цікавило, що відчуває Віалла, користуючись Козирями. Це мало бути щось відмінне від зорових сигналів, звичних для кожного з нас. Можливо, щось схоже на те, що відчуваю я наразі.

Щось. Я відчував присутність Корал. Втупився у її зображення на карті, але воно не хотіло оживати. Сама карта стала помітно холоднішою, однак це був не той крижаний холод, який зазвичай відчувався під час контакту. Я додав зусиль. Відчув, що Мандор та Джасра зробили те саме.

Раптом образ Корал на карті збляк, але нічого не з’явилося натомість. Та попри це, вдивляючись у порожнечу, я відчував її присутність. Найбільше це нагадувало спробу встановити контакт зі сплячою людиною.

— Не впевнений, — заговорив Мандор, — чи це просто місце, до якого важко дістатися, чи...

— Гадаю, на неї наклали чари, — констатувала Джасра.

— Це могло би бути поясненням, почасти, — погодився Мандор.

— Але лише почасти, — пролунав поблизу м’який знайомий голос. — Її утримують могутні сили, Тату. Вперше бачу такі.

— Колесо-Привид має слушність, — сказав Мандор. — Я починаю їх відчувати.

— Так, — озвалася й Джасра. — Тут щось таке є...

Раптом завіса зникла, і я побачив Корал. Вона лежала, скоцюрбившись, на темній поверхні в дуже темному місці й, очевидно, була непритомна. Єдиним джерелом світла було вогняне коло, що її оточувало. Якби вона навіть хотіла, то не змогла б перенести мене до себе, отже...

— Привиде, можеш перенести мене до неї? — запитав я.

Він ще не відповів, а її зображення зникло, і я відчув крижаний протяг. Лише за кілька секунд зрозумів, що дме з карти, яка тепер стала холодною, як лід.

— Не думаю, не хочу цього робити, і, можливо, в цьому нема потреби, — відповів Привид. — Сила, яка утримує її, відчула твою зацікавленість і саме зараз намагається дотягтися до нас. Ти можеш вимкнути цей Козир?

Я провів рукою по карті. Зазвичай цього вистачало. Нічого не відбулося. Холодний вітер, здавалося, навпаки, став іще сильнішим. Я повторив свій жест, подумки додавши до нього наказ. І відчув, як щось починає фокусуватися на мені.

Тоді Козир накрило образом Лоґрусу, карту вирвало з моїх рук, а мене відкинуло назад, і я вдарився плечем об одвірок. Мандор хитнувся праворуч, ухопившись за край столу, щоби втриматися на ногах. Підсиленим Лоґрусом зором я бачив, як із карти, що падала на підлогу, б’ють сплутані промені світла.

— Їй удалося?! — вигукнув я.

— Зв’язок розірваний, — відказав Привид.

— Дякую, Мандоре, — сказав я.

— Але та сила, що намагається дістати вас через Козир, тепер знає, де ви, — зауважив Привид.

— Чому ти впевнений у цьому? — запитав я.

— Це припущення базується на тому факті, що Корал і зараз намагається дістатися до вас. Тепер вона йде кружним шляхом, крізь простір. Може бути тут за чверть хвилини.

— Скажи точніше, її цікавить лише Мерлін чи ми всі? — запитала Джасра.

— Невідомо. Вона сфокусована на Мерліні. Що зробить із вами, не знаю.

Поки вони обмінювалися думками, я нахилився й підняв Козир із зображенням Корал.

— Ти можеш нас захистити? — знову запитала у Привида Джасра.

— Я вже почав перекидати Мерліна подалі звідси. Мені забрати й вас?

Засунувши Козир до кишені, я підвів голову. Кімната навколо мене за цей час утратила матеріальність, і наразі все навкруги здавалося виробленим із кольорового скла.

— Так, будь ласка, — вимовила Джасра, що тепер здавалася фігурою на церковному вітражі.

— Зроби це, — слабкою луною відгукнувся мій брат.

А тоді мене протягло крізь вогняний обід, і я опинився в цілковитій темряві. Намацавши кам’яну стіну, зробив кілька кроків уздовж неї. Розвернувся на сорок п’ять градусів і побачив світлішу пляму з цятками світла.

— Привиде! — покликав я.

Відповіді не було.

— Мені не подобається, коли бесіда уривається так, раптом, — сказав я. Пішовши вперед, на світло, пройшов крізь отвір і вийшов з печери. Перед моїми очима розкрилось ясне