Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні

«А чи не допоможе тобі те, що я зараз дам? Ти ж хочеш подивитись спогад, який Бром залишив спеціально для тебе?»

«Звісна річ».

«Тоді заплющ очі й дозволь мені показати, що було колись давно».

Ерагон зробив так, як прохала Сапфіра, і від неї полинув потік образів, звуків, запахів й усього іншого, що вона відчувала під час тих подій.

А потім в уяві юнака зринула лісова галявина, одна з тих, які лежали біля підніжжя західного схилу Хребта. Трава тут була густою й соковитою, а з високих, укритих мохом дерев звисали блідо-зелені парості лишаю. Через дощі, які вітер приносив із океанського узбережжя, ліси в цій місцевості були більш вологі й більш зелені, ніж у Паланкарській долині. Оскільки це був спогад Сапфіри, і вона бачила ті події на власні очі, то червоний і зелений кольори виглядали більш м'якими, тимчасом як блакитний сяяв із надзвичайною силою. Повітря сповняв запах вологи й гнилої деревини.

Посередині галявини лежало повалене дерево, на якому й сидів Бром. Каптур його плаща був відкинутий назад, тож Ерагон бачив непокриту Бромову голову. На колінах Бром тримав меча, а його поцяцькована рунами палиця стояла біля колоди. Один із пальців на його правій руці прикрашала каблучка Арен.

Якийсь час Бром сидів непорушно, а потім глянув у небо, і тінь від його гачкуватого носа впала йому на обличчя. Голос старого звучав так реально, що Ерагон здригнувся:

— Сонце завжди проходить свій шлях від обрію до обрію, а по його слідах завжди йде місяць. Так і минають дні. І їм байдуже, що кожен із них скорочує наше життя. — По цих словах Бром глянув прямісінько в Сапфірині очі, а разом із тим — і в очі Ерагона. — І ніхто з нас не втече від смерті, навіть ельфи й духи. Усе має свій кінець. Якщо ти бачиш мене, Ерагоне, то мій кінець уже настав. Я помер, і ти знаєш, що я твій батько.

Потому Бром витяг зі шкіряної торбинки, що висіла в нього на поясі, свою люльку, набив її травою кардус і м'яко прошепотів: «Брізінгр». Перш ніж вести далі, він кілька разів смачно затягнувся.

— Якщо ти бачиш мене, Ерагоне, то я сподіваюся, що ти в безпеці й радієш із того, що Галбаторікс мертвий. Однак ти — Вершник дракона, а Вершники дракона ніколи не спочивають, доки на цьому світі існує несправедливість… Тобто взагалі ніколи… — Бром засміявся й похитав головою, через що по його бороді, ніби по водній гладіні, пробігла хвилька. — На жаль, я не маю часу, аби розповісти тобі бодай половину того, що мені хотілося б тобі розповісти. Мабуть, я стану вдвічі старішим, перш ніж встигну закінчити. Одне слово, я сподіваюся, що Сапфіра вже розповіла тобі, як ми зустрілись із твоєю матір'ю, як Селена померла і як я опинився в Карвахолі. Звісно, мені б дуже хотілося розказувати тобі про це один на один, Ерагоне… Та, може, у нас іще й буде така нагода, хоч я й дуже в цьому сумніваюсь. Так-так… На мене безугавно тисне тягар моїх років, і я став відчувати холод у руках та ногах, чого раніше зі мною ніколи не траплялося. Гадаю, це через те, що ти маєш мене замінити. Я б хотів багато чого ще зробити… Та що б я не зробив, твої подвиги все одно затьмарять мою славу, я певен у цьому, Ерагоне. І перш ніж лягти в домовину, я б хотів бодай раз назвати тебе сином… своїм сином… Бо ти й не уявляєш, як мені кортіло сказати тобі, що я твій батько… Моя душа тішилась, коли я бачив, як ти ростеш, тимчасом як серце краялося через ту таємницю, що ховалась у ньому.

Бром знову посміхнувся:

— Мені не вдалось захистити тебе від Імперії… І якщо тобі ще й досі цікаво, хто винен у смерті Герроу, то можеш не шукати винуватця, бо він сидить перед тобою. Визнаю, це була одна з найбільших помилок у моєму житті, адже я не мав права повертатись до Карвахола. Проте я зробив це, і тепер Герроу мертвий, а ти став Вершником дракона. Тож вибач мені, якщо зможеш… І ще… Я хотів тебе попередити, синку… Бережися тієї, в яку колись закохаєшся… — Взявши до рота люльку, Бром кілька разів затягнувся травою кардус, випустивши в повітря білу, ніби крейда, хмаринку. А потім знову почав говорити:

— У моєму житті є ще безліч речей, про які я шкодую, але я ніколи не шкодуватиму про те, що ти мій син, Ерагоне. Часом ти поводишся геть безвідповідально, скажімо, як тоді, коли відпустив тих триклятих ургалів, проте не хвилюйся — у твоєму віці я був такий самий. Я пишаюся тим, що ти мій син, Ерагоне, пишаюся так, що ти навряд чи колись зможеш у це повірити. Ніколи не думав, що ти станеш Вершником, ба навіть більше: я молився, щоб ти ніколи ним не став, але тепер, коли я бачу тебе разом із Сапфірою, мені хочеться співати пісні до сонця, ніби якомусь пришелепуватому горластому півневі.

Бром тяжко зітхнув і знову затягнувся:

— Знаю, ти злий на мене, бо я довго приховував від тебе цю таємницю. Я б і сам, напевно, не був у захваті, якби опинився на твоєму місці… Але як би там не було, ми з тобою одна родина — ти і я. Я не зміг подарувати тобі батьківського тепла, проте хочу бодай трохи спокутувати свою провину, давши тобі добру пораду. Можеш мене ненавидіти, синку, але маєш запам'ятати мої слова.

Потому Бром так сильно взявся вільною рукою за свого меча, що на ній повипиналися жили. Затиснувши люльку в кутику вуст, він продовжив:

— Отож, моя порада складається з двох частин. Що б ти не робив, ти завжди маєш захищати тих, хто тобі небайдужий. Адже без них життя стає таким жалюгідним, що годі навіть уявити. Я сказав тобі зовсім просту, але правдиву річ. Це перша частина моєї поради. А тепер друга… Якщо тобі пощастило вбити Галбаторікса або ж горлянку тому зрадникові вже перерізав який інший відчайдух, то прийміть мої вітання. Але якщо Галбаторікс ще й досі живий, ти маєш розуміти, що він твій найбільший і найнебезпечніший ворог. І доки він не помре, ніхто з вас, ані ти, ані Сапфіра, не знатиме спокою. Куди б ти не втік,