Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє! - Олена Гриб

Сни – кумедна річ. Іноді вони невиразні і забуваються зранку, а часом їх не відрізнити від реальності.

– Це вже не твої проблеми. – Я відвела погляд, не бажаючи бачити цього зухвальця навіть у сновидінні.

Артан накинув мені на плечі щось тепле, судячи з відчуттів – вовняне, і сів поруч.

– А чиї?

Довелося задуматись. І справді, чиї? Ферна немає, Барра теж, у Ів своїх турбот вистачає…

– Тільки мої власні, – відповіла я, хоча зовсім не збиралася з ним розмовляти.

– Може, поділишся?

Я різко випросталася, сподіваючись прокинутися і позбутися мари. Чужа куртка злетіла, спину обдало холодом. На сході світлішало, і мені спало на думку, що світанок ось-ось настане. Клята підсвідомість! Чому вона не дозволила спокійно зустріти новий день?

– А дружина не буде проти? Чи її думка тебе мало цікавить?

– Яка дружина? – здивувався Артан.

– У тебе їх кілька? – Чесне слово, не кожен може похвалитися тим, що його доводять до сказу власні сновидіння.

– Упевнений, питання риторичне, оскільки в Ренії багатоженство поки що заборонене.

Ось іще один укол. Так, я – неосвічена селючка. Законів не знаю, у релігії розуміюся погано, що таке «риторичне» уявляю слабко. То якого демона цей знатний розумник приперся в мій сон?!

Артан підібрав куртку, дбайливо укутав мене, незважаючи на протести.

– Зніжений який… – Я вирвалася, силою запхала його руки в рукави. – Пальці крижані. Підхопиш болячку – хто тебе доглядатиме? Це мені не звикати до прохолоди, а в тебе вже ніс посинів.

– Тут вистачить місця для двох.

Ми сиділи, обійнявшись, як справжня парочка. Небо прояснилося, хмари підсвічувалися багрянцем. На траві блищали краплі роси, подвір'я затягло туманом. Несміливо свиснув соловей, його трель підхопив другий, третій…

Ех, а сьогоднішній сон не такий уже й поганий… Нам було добре разом. Якби чотири місяці тому я не почула тих слів, зараз би насолоджувалася реальністю.

– Як поїздка, Тає?

– Три дракони, два демони, божевільна княжна, маніяк-месник і п'ятеро «вбивць»… Загалом, нормально. А твоя?

– Троє тяглових коней, шість безрогих корів, десять довгорунних овець та кролик на здачу. Ярмарок у Жаті, як завжди, розмаїттям не вирізняється.

Ми знову мовчали. Дихали в унісон, куталися в одну куртку, дивилися на світанок, що зароджувався за темним листям. А коли перші промені сонця пройшлися верхівкою сусідської вишні і щільний туман почав осідати, я наважилася запитати дещо важливе:

– Ти ж справжній, правда?

Артан неквапливо торкнувся губами моїх губ.

– Не забула ще? – прошепотів, ловлячи подих.

Серце затріпотіло і забилося швидше.

– Я багато що пам'ятаю. – Керувати голосом було неймовірно важко. – А ти нічого не забув?

Я все ж не витримала і відповіла на поцілунок. Опустила повіки і віддалася давно відкинутим почуттям. Як колись, у нашому загальному минулому… І, якщо чесно, на той момент мене не надто хвилювало майбутнє.

– Цього разу ти дослухаєш до кінця, Тає? – Світлі очі Артана були зовсім близько. – Не втечеш, як тоді?

– А що ти скажеш? – Мені нестерпно хотілося змінити реальність.

– Те ж саме. – Він говорив тихо, ніби боячись, що гучний голос мене злякає. – Повторю дослівно. Мені час одружуватися. Батько наполягає. Після Сойла він ледве вижив, тепер намагається влаштувати моє життя. Знаю, ти не віриш у шлюби і тобі не сподобається те, що я запропоную, але… Виходь за мене заміж. Двох демонів і трьох драконів не обіцяю, а от із маніяком можна якось влаштувати.

– Дурень!

– Що, без демонів не обійтись?

Я засміялася. Все раптом стало легко та зрозуміло. Прикрощі пішли, ніби їх ніколи й не було. Чому мені так подобалося ускладнювати своє життя? Неприємності прийдуть самі, не треба вигадувати їх на порожньому місці. А поки що значення мали тільки ми. Він та я. Двоє людей, які нарешті почули одне одного.

– Все буде добре, Арі. В мене є дім. Є ти. І є рудий гончак. Уявляєш, для щастя треба зовсім небагато.

– Собака мій. Подарунок, забула?

– Наш подарунок!

– Чому ж посилка адресувалася мені?

На багряному тлі вранішнього сонця промайнув довгий темний силует.

«А Ньельм точно позбавився третього дракона?» – мимохіть подумала я, згадавши, що знатний чаклун не досяг успіху в жодному зі своїх починань.

Потім усміхнулась і міцніше обняла Артана. Відтепер у мене інші інтереси. А дракони… Хм, можливо, нашому світу не судилось дізнатися, що таке спокій.

Про інші пригоди Таї можна прочитати в романі "Право на шанс" (https://booknet.com/uk/book/pravo-na-shans-b357370)