Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

Річард плюхнувся спиною на матрац, поклавши руку на лоб.

— У нього є коваль, який робить в металі спеціальний пристрій для цього закляття. Коваль уявлення не має, що саме робить. Цей пристрій потім повинні покрити золотом.

— Для чистоти. Швидше за все це лише невелика частина всього процесу. Цілком може виявитися навіть, що цей позолочений пристрій — всього лише зразок, по якому справжню чарівну павутину створять з чистого золота.

Річард задумливо примружився.

— Якщо це зразок, то тоді швидше за все Нарев збирається створити кілька таких павутини, щоб вони діяли спільно.

— Так, така можливість теж не виключена, — насупилася Ніккі.

— Виготовлення такої штуки може нашкодити ковалю?

— Ні. Це благотворне чарівництво. Незважаючи на те, для яких цілей його творять, це заклинання благотворне. Воно уповільнює старіння, щоб продовжити життя.

— А що у брата Нарева за учні?

— Молоді чарівники з Палацу Пророків. Річард не на жарт стривожився:

— Я був у Палаці Пророків. Вони мене впізнають.

— Ні. Вони вчилися там, але пішли з братом Наревом ще до твого приїзду. Якщо вони тебе і побачать, то впізнати ніяк не зможуть.

— Якщо вони чарівники, хіба вони не зможуть розпізнати, що я володію магією?

Ніккі презирливо посміхнулася.

— Вони не настільки талановиті. У порівнянні з тобою вони — жалюгідні комашки.

Чомусь Річарда цей комплімент не заспокоїв.

— А чи не впізнають брат Нарев або його учні тебе? Вона знову стала серйозною.

— О, мене-то вони упізнають відразу.

— Схоже, брат Нарев сильний чаклун. Чи не зміг він розпізнати, що я володію чарівним даром? Він так дивно на мене дивився. І запитав, чи не знає мене. Він щось відчув.

— Чому ти подумав, що він чарівник? — Річард, розмірковуючи, витягнув з матраца стирчачу соломинку.

— Взагалі-то ніщо цього не видавало, але я це сильно підозрював, виходячи з ряду дрібниць: як він себе веде, як дивиться на людей, як говорить, та все в ньому. Тільки після того, як я припустив, що Нарев — чарівник, я збагнув, що та штуковина, що коваль для нього робить, виглядає як якийсь магічний пристрій.

— Він почати підозрювати, що ти маг, виходячи з такого ж роду речей. Ти можеш визначити мага?

— Так. Я навчився впізнавати властивий їм бездонний погляд. І деяким чином можу бачити ауру навколо тих, у кого дар сильний, як у тебе, до речі кажучи. Іноді навколо тебе аж повітря тріщить.

Ніккі зачаровано дивилась на нього.

— Треба ж! Ніколи про таке не чула. Напевно, це якось пов'язано з тим, що ти володієш обома сторонами магії.

— Ти теж. А ти хіба не бачиш?

— Ні, але я отримала магію Збитку іншим способом. Я віддала душу Володареві підземного світу.

— Але у брата Нарева ти нічого подібного не бачиш, вірно? — Річард похитав головою, і вона продовжила пояснення:

— Це тому, як я вже пояснювала, що ви володієте різними аспектами магії. За винятком спостережливості і здатності міркувати, за допомогою чарівництва ти не можеш визначити наявність у нього дару. Так і він за допомогою чаклунства не може розпізнати дар в тобі. Ваша магія не діє одна на одну. Тільки твої логічні здібності дозволили тобі розпізнати в ньому мага.

Річард зміркував, що Ніккі непрямо говорить йому, що якщо він хоче, щоб Нарев розпізнав у ньому чародія, йому слід бути обережніше з цим типом.

Бували часи, коли Річарду здавалося, що він розумів її гру.

Бували часи, як ось зараз, коли здавалося, що всі його уявлення про переслідувані нею цілі розсипаються на порох. Іноді йому майже здавалося, що вона висловлює йому свої переконання не тому, що вірить в них, а у відчайдушній надії отримати привід в них не вірити в надії, що Річард відшукає її у якомусь загубленому, темному світі і покаже звідти вихід. Річард подумки зітхнув. Адже він не один раз наводив їй свої доводи, що її переконання помилкові, але замість того щоб похитнути, це її в кращому випадку злило, а в гіршому — зміцнювало в її переконаннях.

Річард, хоч і вимотався начисто, лежав і крізь вії спостерігав, як Ніккі, освітлена жалюгідним плаваючим в маслі гнотиком, схилилася над шиттям. Одна з наймогутніших жінок у світі здавалася цілком задоволеною тим, що, сидячи практично в темряві, латає йому штани.

Ніккі випадково вкололася. Скривившись від болю, вона потрясла рукою. Річард, похолодівши, раптом згадав про чарівні кайданах між нею і Келен. Його кохана теж тільки що відчула цей укол.

Річард взяв протягнутий Віктором білосніжний шматочок.

— Що це?

— Спробуй, — наполегливо махнув рукою Віктор. — З'їж. А потім розповіси, сподобалося чи ні. Це з моєї батьківщини. Попробуй, з червоною цибулею ще смачніше.

Білий шматочок виявився ніжним, щільним і рясно присмаченим сіллю і спеціями. Річард видав тваринний стогін і закотив очі.

— Віктор, та нічого смачнішого в житті не їв! Що це?

— Лярд.

Вони сиділи на порозі перед подвійними дверима приміщення, де стояв шматок мармуру, і дивилися, як світанок висвітлює будівництво, де вже почали зводити стіни Притулку. Людей внизу поки що було небагато. Але незабаром робітники почнуть прибувати натовпами, щоб почати працювати над зведенням Сховища. Будівництво йшло неспинно