Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні
— Так, Міцний Молоте! — відгукнулися воїни, брязкаючи зброєю по щитах.
Загального настрою не поділяли тільки ельфи. Та Роран не дуже на них зважав і закрокував іще швидше, уважно розглядаючи дахи. Невдовзі вони прорвалися на вимощену бруківкою вулицю, яка брала початок біля головних воріт міста. Щоправда, тепер на місці воріт зяяла величезна діра завширшки в кількасот футів.
Саме в цю діру й кинулась армія варденів — люди, гноми, ургали, ельфи й коти-перевертні вперше за всю історію билися пліч-о-пліч. Коли загони тільки почали входити в місто, на них ринула ціла злива стріл, але ельфійська магія зупинила їхні смертоносні наконечники, перш ніж ті встигли завдати комусь шкоди. Натомість із воїнами Галбаторікса все було інакше. Лучники варденів робили свою справу вправно, і тільки декого із захисників Імперії стріли вперто оминали.
«Мабуть, це улюбленці Галбаторікса, яких він захистив магією», — подумав Роран.
Коли його загін приєднався до решти армії, Роран помітив Джормандера, який гарцював серед своїх воїнів верхи.
— Привіт! — гукнув юнак. Джормандер кивнув у відповідь.
— Коли дістанемось он туди, — Джормандер показав мечем на масивну, багато оздоблену будівлю, що бовваніла за кількасот ярдів від них, — бери своїх людей і веди їх праворуч. Ти зачищаєш південну частину міста. А потім зустрінемось під цитаделлю.
На знак згоди Роран струснув своїм міцно стиснутим кулаком. Після того як загін приєднався до армії, юнак зітхнув з полегшенням, хоча тривожні передчуття все одно не полишили його.
«Ну де ж вони, де?» — не міг надивуватись ватажок, пильно вдивляючись у коридори порожніх вулиць.
Справді, усі чекали, що Галбаторікс збере основні сили саме тут, в Урубейні. Але вулиці й стіни були майже порожні, а ті солдати, котрих вони зустрічали, починали тікати значно раніше, ніж те мав би робити воїн, котрий себе поважає.
«Та він же заманює нас! — раптом зрозумів Роран. — Усе це вистава, влаштована для того, щоб нас надурити!»
— Щось тут не так! — крикнув юнак Джормандерові.— Де їхні солдати?
Джормандер насупив брови й повернувся, щоб перекинутись кількома словами з Орином та королевою Ісланзаді, на лівому наплічнику якої примостився білий ворон, міцно вчепившись кігтями в золоту броню. Вардени тим часом усе глибше й глибше просувалися в Урубейн.
— Що сталося, Міцний Молоте? — спитав Нар Гарцхвог, проштовхавшись до Рорана.
Юнак трохи роздратовано зиркнув на нього.
— Я не впевнений, але Галбаторікс… — договорити Роран не встиг, бо якраз у цю мить із нетрів найближчого кварталу долинув протяжний клич сурми. Він не стихав близько хвилини, змусивши озирнутися ледь не всіх варденів.
Серце Рорана недобре тенькнуло.
— Ну, ось і починається! — сказав він Альбричу й махнувши молотом своїм воїнам, повагом рушив до початку вулиці.
Позиція тут була не надто вигідна.
— Розійтись! Сховатися поміж будинками! — наказав Роран своїм воїнам.
Щоб покинути загальну колону, їм знадобилося значно більше часу, ніж для того, щоб приєднатись до неї.
— Швидше, швидше, кульгаві пси! Ворушіться! — усіляко підганяв їх Роран.
Сигнал сурми пролунав удруге, і тільки тоді Джормандер наказав усій армії зупинитися. На той час Роран уже встиг розкидати свій загін по трьох вулицях. Його солдати зайняли позиції й чекали подальших наказів. Сам Міцний Молот разом із Гарцхвогом і Хорстом стояв біля рогу будинку й намагався зрозуміти, що відбувається.
Сурма залунала втретє. На якусь мить зависла зловісна тиша, а потім почулися кроки тисяч ніг. Роран отетерів. Від цитаделі одна за одною швидко й організовано сунули шеренги солдатів, на чиїх обличчях не було й натяку на страх. Перед шеренгами хвацько вигарцьовував на сірому бойовому скакуні приземкуватий широкоплечий чоловік. Його нагрудник випинався вперед на цілий фут, ніби приховуючи великий живіт. У лівій руці вершник тримав герб зі зруйнованою вежею, що самотньо тулилася на височезній скелі. Його права рука міцно стискала древко помережаної шипами булави, підняти яку простий смертний навряд чи зміг би. Вершник тим часом вимахував нею з вражаючою легкістю.
Міцний Молот схвильовано облизав губи. Цей чоловік був не хто інший, як лорд Барст. І коли бодай половина з того, що чув про нього Роран, було правдою, то лорд Барст ніколи б не зважився виїхати назустріч ворогу, якби точно не був упевнений у тому, що розіб’є його в пух і прах. Картина була невтішна. Роран іще раз обвів очима ворожі лави й сховався за ріг.
— Ми не будемо чекати… — сказав він потому. — Повідомте всіх інших, щоб рушали за нами.
— Міцний Молоте, ти хочеш утекти? — прогарчав Нар Гарцхвог.
— Ні,— відповів йому Роран. — Я хочу зайти з флангу, бо тільки бовдур наважиться атакувати це військо спереду. Рушаймо!
Він штурхонув ургала й побіг уздовж вулиці, щоб зайняти місце на чолі свого загону. Пробираючись між будівлями, Роран та його люди невдовзі почули, як ворожі солдати дружно скандують: «Лорд Барст! Лорд Барст! Лорд Барст!» Куті чоботи ступали на землю в такт словам, а їм вторували удари мечів об щити.
«Краще й бути не може», — з гіркою посмішкою подумав Роран, воліючи опинитися де завгодно, тільки не тут.
Вардени відповіли ворогу, скандуючи ім’я Ерагона. А вже невдовзі в місті залунали брязкіт металу й відчайдушні крики поранених.
Роран зі своїми людьми тим часом вичікував, аж доки навпроти них не опинилась середина ворожого війська.
— Тримайтесь купи! — скомандував тоді він. — Зробіть зі щитів стіну й, що б там не було, захищайте тих, хто накладає закляття.
Його воїни ледь встигли вишикувати щити, як на них пішов перший загін Імперії, озброєний списами. Нар Гарцхвог, Роран та інші відчайдушно закричали й кинулися в атаку. Передня шеренга ворожих солдатів почала панікувати. Вона подалась назад, тиснучи на своїх соратників, які намагалися знайти простір для бою.
Міцний Молот із криком налетів на ворогів. Варто було йому лише раз змахнути смертельною зброєю, як кров бризнула на всі боки. Звук металу, що гнувся під його ударами, й хрускіт поламаних кісток був для нього тепер найсолодшою музикою. Ворожі солдати стояли так близько один до одного, що були майже безпорадні. Роран на місці порішив одразу чотирьох, і тільки один із них зумів завдати удар мечем, але влучив у щит Міцного Молота.
Тим часом Нар Гарцхвог опинився на протилежному кінці вулиці й одним рухом своєї палиці поклав на землю відразу шістьох людей. Та дивна річ — вороги миттю скочили на ноги, ніби взагалі не відчували болю. Гарцхвог усе збагнув і почав бити з
