Третя крапля магії - Лариса Лешкевич

–  Прости мене! –  сказав Лемі.

– За що?

– За те, що не зміг нічим тобі допомогти, не врятував тебе, не вирвав із брудних Ізенарівських лап.

– Це не твоя провина… Я нікого не засуджую та не проклинаю.

– Наше весілля дуже скоро…

– Ти не передумав одружитися зі мною?

–  Хіба ми не заручені?

– Але стільки всього трапилося… Пояс нареченої втопився в озері, а ще… я цілувала Теумара! – сказала Айна і відчула, як їй легко і просто говорити про те, що вона цілувала Теумара.

– Тільки цілувала? – сухо поцікавився Лемі.

– Так! Але готова була на більше… Він захищав мене, він пожертвував всім заради мене…

– Звичайно! – сказав Лемі і пройшовся по кімнаті, стискаючи побілілими пальцями порожні піхви. 

– Коли ми опинилися в смертельній небезпеці, він віддав мені останню краплю магії, щоб я врятувалася... –  додала Айна, сама не розуміючи, для чого вона це говорить і в чому намагається переконати Лемі.

– А ти що зробила? –  запитав він.

– Розділила цю краплю на двох… Життя Теумара не менш цінне, ніж моє…

– А якби не вийшло?

– Значить, ми загинули б разом! – просто відповіла Айна.

–  Це освідчення в коханні? В коханні до нього?

–  Ні ні! – злякано вигукнула вона, –  Це... вдячність, вдячність, адже спершу я сама прагнула позбутися його, хоч і дала клятву… А він, не зважаючи ні на що…

– Добре, –  перебив її Лемі, – і як будемо тепер?

– Не знаю… 

Вони розгублено, зніяковіло подивилися одне на одного.

– Я, як і раніше, готовий одружитися з тобою в призначений термін. Але я хочу отримати відповідь до завтрашнього дня. Якщо його не буде, я поїду з Етеляни, – нарешті промовив Лемі.

– Назавжди?

– На деякий час. Хочу подивитись світ… То ти даси мені відповідь завтра?

– Так! – не чуючи свого голосу, сказала Айна.

–  Тоді побачимося завтра на заході сонця! – сказав Лемі.

Йому не хотілося довгих розмов, обговорень та пошуку причин.

Він вийшов з кімнати і швидко пішов у напрямку сходів, прагнучи якнайшвидше покинути цей будинок, стіни якого душили його. 

 –  Доброго дня!

Знайома, чернява жінка пробігла повз нього до сходів, немов дівчинка пострибала вниз, але раптом оступилася, втратила рівновагу і впала.

Лемі кинувся на допомогу, нахилився до неї, допомагаючи підвестися.

– Дурниця! – засміялася Іві. – У цьому будинку надто круті сходи, я ще не звикла!

Вона відкинула з обличчя волосся, весело подивившись йому в обличчя, потім перевела погляд убік, і посмішка застигла на її губах.

– Що це?

Лемі подивився і побачив золотий браслет, що лежав посеред сходів.

– Це мій. Мабуть, щойно випав, – він поплескав  по кишені своєї куртки.

–  Звідки в тебе цей браслет? – ледь чутно спитала Іві. 

– Знайшов, – відповів Лемі, здивований виразом її обличчя, – на околиці міста, коли ходив до твоєї матері просити поради. Ти знаєш, чий він?

– Не впевнена…

Лемі підняв браслет і покрутив у руках.

– Він дорогий. Дивно, що раніше ніхто не підібрав…

– Стривай! Подивися зі зворотного боку, якщо цей той самий, там будуть дві довгі подряпини.

Лемі підніс браслет до очей і уважно оглянув його виворот.

– Так, є... Так це твій браслет?

– Був моїм… дістався мені від батька… Нещодавно я віддала його одній бідній жінці…  Невже вона його втратила?

–  Візьми! –  Лемі простяг  їй браслет.

– Але… – спробувала заперечити Іві. 

– Бери!  Для меня він не має значення…

Іві прийняла браслет, задумливо і по-новому глянувши на чоловіка, що стояв навпроти. Вона ще в минулу зустріч помітила, наскільки гарний і статний Лемі, але тоді розум її застили чари Сайма. Втім, Іві досі чекала на любов Теумара.

Їй дуже хотілося побачити Айну, познайомитися з жінкою, яка провела з її коханим усі ці останні дні та ночі, але Айна не побажала ні з ким спілкуватися, навіть до обіду не вийшла.

Іві зібралася сьогодні вирушити до Лянсіди. Сайм поїде за Мер'ятою, а вона з ним, щоб побачитися з Теумаром і з'ясувати, нарешті, все між ними.

Лемі вже вийшов надвір, але тут його гукнула Аула і попросила затриматись для розмови. Лемі погодився.