Вода і камінь. Книга 3. Мірабель - with love anellaya

-Що ти хочеш цим сказати?- Касалін врешті повернувся до неї. Він з усієї сили намагався дивитися їй лише в очі.

-Якщо ти хоча б раз зробиш боляче людям, які допомагають тобі, мені доведеться трохи нагадати, що я можу вщент спалити твій дорогоцінний замок. А ще я твоя дружина і законна королева Танкервілю. Повір, мені багато що є тобі сказати. 

-Якщо ти вже заговорила про обов’язки королеви, то і я маю нагадати, що туди ще входить народження спадкоємця.- Касалін вигнув брову і питально зиркнув на Бель.- Тож, Вієро, Ніко? Чи може когось іншого? 

-Ти мене дратуєш.- Розлютилася Мірабель.- І не вплутуй у вашу із сестрою гру Ніко. Він тут ні до чого.

-Схоже, він дуже важливий для тебе.- Касалін опустився на ліжко.

-Чому ти так вирішив?

-Як тільки я згадав про нього, ти одразу змінилася в обличчі.

-Він зник. Я не бачила його з того дня, як дізналася про ваш план.- Бель опустила очі на підлогу.- Напевно, для мого найкращого друга я виявилася не найкращою. 

-Не дарма Вієро постійно нервував, коли ти зустрічалася з ним.- Касалін посміхнувся.- Він його серйозний конкурент.

-Що?

-Це очевидно, що ти сумуєш за Ніко.

-Яка різниця?- Роздратовано відповіла Мірабель.- Тим паче, ми з Вієро більше не разом.

-Оце так новини.- На обличчі короля промайнула хвиля здивування.- І давно?

-Ні. Декілька днів тому.

-Шкода.

-Ти ж брешеш.- Бель зіщулилася, підійшовши до гарячої ванни.

-Шкода, що спадкоємця не буде.

-Це вже не мої проблеми.- Вона м’яко доторкнулася до води, вдихаючи солодкий аромат свічок, а через мить усе її тіло занурилося у приємно жарку ванну.- Тож, Розаліна? Чи може когось ще?

-Надобраніч.- Беземоційно сказав Касалін і покинув її кімнату, лишаючи Бель наодинці зі зливою і її думками.

                                       ***

   Перед Мірабель стояло лише декілька завдань: знайти спосіб бачитися з Вієро, непомічено вибратися із Замку Забутих Божеств і відновити Заповітне Біле Вугілля. І з останнім були найбільші проблеми. Бель гадала, що поруч завжди буде Ніко, але тепер їй самій треба було дізнатися, чи є шляхи відновлення елементу Елемстоуна без Вищих Духів. В такі моменти на допомогу завжди приходила Вільтесія Фанум зі своїми загадковими книгами, однак, на жаль, чи може, на щастя, королеві Танкервілю навіть на спало на думку скористатися знаннями цієї ну дуже цікавої персони. 

   Минув цілий місяць, перш ніж Мірабель більш-менш освоїлася у новій оселі і звикла до постійної охорони і щосекундного контролю. Вона і кроку не могла ступити самостійно і їй було так бридко усвідомлювати те, що вона лише ціна, яку сплатила Розаліна за довічний союз із Касаліном. Однак Бель намагалася якнайбільше вивчати замок, щоб у правильну мить скористатися можливістю втекти. А правильна мить підвернулася досить неочікувано. 

   Мірабель визирала з балкону на четвертому поверсі замку, спостерігаючи за тим, як тренується Вієро на занятті з фехтування. Вона бачила його вперше після весілля і їй так хотілося, щоб він опинився поруч із нею. До цього моменту Бель ще ніколи не доводилося бачити тренування Вієро із повною серйозністю і концентрацією, а не лише для галочки. І вона знала, що йому не менш важко ніж їй.

-Думав, що ти весь час гратимеш на скрипці, коли приїдеш у Замок Забутих Божеств.- Донісся голос Касаліна з-заду.

-Що, не виправдовую твої сподівання?- Бель навіть не поворухнулася, продовжуючи глядіти на Вієро.

-Та ні.- Касалін підійшов ближче, зупинившись біля неї.- Я не сподіваюся на тебе взагалі. Ти тут тільки через Ліну.

-Ну, звичайно.- Фиркнула вона у відповідь.

-До речі про неї… Я повинен провідати Розаліну і переконатися, що підготовка до війни не викликає труднощів.- Його світле волосся зблиснуло на сонці.- Без дурниць, гаразд?

-Ти пливеш у Коронарні Ліси?- Перепитала Мірабель, не повіривши своїй удачі.

-Так, завтра зранку відпливаю.- Касалін збентежився.- Ти щось задумала.

-Ні… Лише розмишляю над тим, яка ймовірність того, що твій корабель по дорозі потоне.- Вона посміхнулася і знову повернулася до тренувань Вієро.

-Це було не запитання.

-Послухай,- Бель тяжко зітхнула.- Мені немає діла до вашої із сестрою війни. І абсолютно все одно: чи є ти в замку, чи тебе немає. А ще ти чудово знаєш, що я нічого не зможу зробити. Тому що ти помилився, коли сказав, що я тут через Ліну. В цьому клятому замку я перебуваю лише через нього.- Вона перевела погляд на Вієро.- Не хочу, щоб він страждав через мене.

-Чому я маю вірити твоїм словам?- Поцікавився Касалін.

-Ти і без підтвердження в них віриш.

-Так?

-Авжеж. Бо ти віриш в те, що я ніколи не нашкоджу Вієро.

   Касалін мовчки зиркнув на молодшого брата, а потім пішов, лишаючи Мірабель знову з цими надокучливими вартовими. 

   Що ж, Бель дійсно погодилася на весілля через безпеку Вієро, але вона не збиралася відмовлятися від поставленої мети, тому як тільки настала ніч, Мірабель детально повторила розташування таємних і підземних ходів. Вона попросила Джозі без свідків передати лист для Вієро, де описала подальший план дій і назначила зустріч цієї ночі у підземному парку, куди вже хто знає скільки років ніхто не спускався. 

-Його величність має знати…- Налякано щебетала Джозі, тримаючи в руках білий конверт.

-Ні.- Відрізала Мірабель.- Пам’ятаєш? Ти мені винна за те, що над тобою більше ніхто не знущається. Це наказ.

-Так, Ваша величносте…

   Це мало статися саме цієї ночі. Зранку корабель Касаліна мав відплисти у напрямку Коронарних Лісів, а отже він не знатиме про її відсутність ще декілька днів. Є час знайти укриття і потім можна почати думати над поверненням елементу.

-І ще дещо,- мовила Бель, перш ніж Джозі покинула її покої.- Ти маєш сказати всім, що я постраждала через страшну пожежу і відвідування до мене заборонене, допоки не загоються опіки.