Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

І наче у відповідь на його запитання люк раптом відчинився, і звідти просто до Гарріних ніг спустилася срібляста драбина. Усі вмовкли.

- Ти перший, - усміхнувся Рон, і Гаррі поліз по драбині вгору.

Він опинився у надзвичайно химерному класі. Власне, то був не клас, а щось середнє між мансардою і старомодною кав'ярнею. У кімнатці, залитій тьмяно-червоним світлом, тіснилося зо два десятки крихітних круглих столиків, оточених крісельцями з ситцевою оббивкою і пухкими пуфиками. На вікнах завіси, а численні настільні лампи задрапіровані темно-червоною тканиною. У кімнаті стояла задуха: вогонь, що палав у каміні, нагріваючи великий мідний чайник, насичував усе тяжким, млосним запахом. Полички вздовж заокруглених стін були заставлені запиленими перами, недогарками свічок, колодами заяложених карт, незліченними кришталевими кулями та силою - силенною чайних чашок.

Рон вигулькнув з-за Гарріного плеча. Поступово довкола них зібралася решта учнів. Вони пошепки перемовлялися.

- А де ж вона? - здивувався Рон.

Звідкись із напівмороку раптом пролунав м'який майже потойбічний голос.

- Вітаю вас, вітаю, - мовив голос. - Як гарно побачити вас нарешті в реальному світі!

Коли професорка Трелоні вийшла до каміна, Гаррі чомусь відразу уявив собі велику блискучу комаху. Вона була неймовірно худа, великі окуляри в декілька разів побільшували її й без того великі очі, а тіло було закутане в тоненьку, з блискітками, шаль. З її довгої шиї звисало безліч ланцюжків і намиста, а пальці й руки були всіяні перснями та браслетами.

- Сідайте, діточки, сідайте, - запропонувала вона, і всі, штовхаючись, почали всідатися: хто у крісельця, а хто на пуфики. Гаррі, Рон і Герміона вмостилися за одним столиком.

- Вітаю вас на уроці віщування, - сказала професорка, зайнявши крісло перед каміном. - Мене звати професорка Трелоні. Допускаю, що раніше ви мене й не бачили. Вважаю, що надто часте занурення у гамірну шкільну суєту затьмарює моє Внутрішнє Око.

На таку дивну заяву ніхто не зронив ані слова. Професорка Трелоні легким рухом поправила шаль і повела далі:

- Отож ви наважилися вивчати віщування, найскладніше з чаклунських мистецтв. Повинна відразу попередити: я мало чого зможу навчити тих, хто не володіє Зором. Книжки в цій царині не вельми придатні...

На цих словах Гаррі з Роном усміхнулися й зиркнули на Герміону, яку явно збентежила така новина.

- Багато чаклунів і відьом, які можуть начаклувати постріли, запахи чи раптові зникнення, не здатні проникати в таємні сфери майбуття, - правила своєї професорка Трелоні, а її величезні блискучі очі зупинялися то на одному, то на іншому схвильованому обличчі. - Цим Даром володіють одиниці. Хлопчику, - звернулася вона раптом до Невіла, який мало не впав зі свого пуфика, - чи все гаразд із твоєю бабунею?

- Думаю, так, - тремтячим голосом озвався Невіл.

- На твоєму місці, любий, я не була б такою впевненою, - сказала професорка, і полум'я каміна заграло на її довгих смарагдових сережках. Невіл ковтнув слину. Професорка Трелоні спокійно продовжувала:

- Цього року ми розглянемо основні методи віщування. Перший семестр присвятимо ворожінню на чайному листі, а наступного - перейдемо до хіромантії. До речі, люба, - вона раптово зиркнула на Парваті Патіл, - остерігайся юнака з рудим волоссям.

Парваті збентежено глянула на Рона, що сидів у неї за спиною, й відсунулася подалі.

- Під час літнього семестру, - сказала професорка Трелоні, - перейдемо до магічних кристалів, якщо, звичайно, встигнемо закінчити з вогняними прикметами. У лютому, на жаль, будемо змушені зробити перерву через серйозну епідемію грипу. У мене навіть на якийсь час пропаде голос. А десь біля Великодня один з нас відійде назавжди...

Після цих слів запала вельми напружена тиша, але професорка Трелоні цього мовби й не помітила.

- Люба моя, - звернулася вона до Лаванди Браун, котра відразу зіщулилася зі страху, - чи не могла б ти передати мені отой найбільший срібний чайничок?

Полегшено зітхнувши, Лаванда підвелася, взяла з полички велетенського чайника і поставила його на столі перед професоркою Трелоні.

- Дякую, моя люба. До речі, те, чого ти так боїшся, станеться в п'ятницю, шістнадцятого жовтня.

Лаванда затремтіла.

- А тепер прошу розділитися на пари, взяти з полички по чашці, підійти до мене, і я наллю вам чаю. Ви сядете й будете пити, аж доки залишиться самий осад. Тоді тричі потрусіть чашку лівою рукою і покладіть її догори дном на тарілочку. Зачекайте, поки стече рідина, і передайте чашку партнерові для прочитання. Тлумачити візерунки треба за допомогою п'ятої й шостої сторінки «Розтуманення майбутнього». Я буду вам допомагати й підказувати. І ще, любий... - вона схопила Невіла за руку саме тоді, коли він уже вставав, - якщо твоя ласка, після того, як розіб'єш першу чашку, чи не міг би ти взяти он ту, з голубим малюнком? Я маю слабкість до рожевих чашок.

І справді, не встиг Невіл дійти до полички, як задзвеніла розбита порцеляна. Професорка Трелоні підбігла до нього зі щіткою й кошиком для сміття і нагадала:

- Оті голубенькі, любий, якщо не заперечуєш, дуже дякую...

Гаррі й Рон з повними чашками повернулися до свого столика і поспіхом випили пекучий чай. Тоді, як і веліла професорка Трелоні, потрусили чашки, перевернули їх на тарілочки і обмінялися ними.

- Так, - сказав Рон, коли вони розгорнули книжки на п'ятій і шостій сторінках. - То що ти в мене бачиш?

- Щось буре й вологе, - відповів Гаррі. Від важкого запаху в кімнаті він став сонний і мовби отупів.

- Розширте свідомість, мої любі, спробуйте вийти за межі буденного! - вигукувала професорка Трелоні крізь туман.

Гаррі постарався зосередитися.

- Так-так... - сказав він, глянувши в підручник, - ти маєш тут якийсь викривлений хрест... Це означає, що тебе чекають «випробування і страждання»... перепрошую... але також тут є щось подібне до сонця. Чекай-но... це означає «велике щастя»... отже, ти страждатимеш, але будеш дуже щасливий...

- По-моєму, тобі не завадить перевірити в окуліста своє Внутрішнє Око, - сказав Рон, і вони ледве стримали сміх, коли на них зиркнула Трелоні.

- А тепер моя черга... - Наморщивши лоба, Рон втупився в чашку Гаррі. - Там якась грудка у формі капелюха, - сказав він. - Можливо, ти працюватимеш у