Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Ми ще не могли приїхати, - глянула на годинник Герміона.
- Чому ж ми тоді зупиняємось?
Поїзд їхав дедалі повільніше. Він уже майже не гуркотів, а вітер з дощем немовби посилилися.
Гаррі, що був найближче до дверей, підвівся і визирнув у коридор. З усіх купе стирчали голови здивованих учнів.
Поїзд різко зупинився. Судячи зі звуків у вагоні, з поличок попадали валізи.
Зненацька згасло світло, і вони занурилися в цілковиту пітьму.
- Що відбувається? - почувся голос Рона.
- Ой! - зойкнула Герміона. - Роне, це моя нога!
Гаррі навпомацки дістався до свого сидіння.
- Думаєш, там щось зламалося?
- Не знаю...
Щось зашурхотіло по склу, і наступної миті Гаррі побачив невиразні обриси Рона, що протирав вікно.
- Там щось рухається, - сказав Рон. - Здається, хтось сідає на поїзд...
Зненацька відчинилися двері, і хтось незграбно перечепився через Гарріну ногу.
- Вибачте! Ви не знаєте, що тут діється?.. Ой! Перепрошую...
- Привіт, Невіле, - Гаррі намацав Невілову мантію і допоміг йому підвестися.
- Гаррі? Це ти? Що сталося?
- Не маю зеленого поняття! Сідай біля нас...
Почулося гучне сичання - Невіл ледь не роздушив Криволапика.
- Піду розвідаю в машиніста, що трапилося, - почувся голос Герміони, яка протислася попри Гаррі. Тут двері знову ковзнули, почувся глухий удар і два голосні зойки.
- Хто це?
- А це хто?
- Джіні?
- Герміона?
- Ти чого тут?
- Шукаю Рона...
- Заходь і сідай...
- Тільки не тут! - поспіхом вигукнув Гаррі. - Тут я!
- Ой! - зойкнув Невіл.
- Тихо! - несподівано пролунав хрипкий голос.
Схоже, професор Люпин нарешті прокинувся. Гаррі почув, як у кутку щось заворушилося. Усі змовкли.
Щось м'яко ляснуло, і купе залило мерехтливим світлом. Здавалося, ніби професор Люпин тримає в руці цілу жменю вогню, що осявав його втомлене сіре обличчя. Його очі, однак, були насторожені.
- Залишайтеся на своїх місцях, - хрипко звелів він, а тоді поволі звівся на ноги, тримаючи жменю вогню перед собою.
Та не встиг Люпин дійти до дверей, як вони повільно відчинилися.
Освітлена мерехтливим вогнем у Люпиновій руці, в проході зупинилася височенна, аж до стелі, постать, закутана в плащ. Обличчя прибульця ховалося під каптуром. Гаррі опустив очі, і йому похололо в грудях. З-під плаща стирчала рука - лискуча, сіра, вкрита слизом і струпами, немов рука покійника, що зогнив у воді... Рука з'явилася тільки на мить. Істота в плащі неначе відчула погляд Гаррі, бо рука рвучко зникла у складках чорної тканини.
І тут істота під каптуром повільно, хрипучо й протяжно вдихнула, ніби намагалася засмоктати в себе не тільки довколишнє повітря, а й усіх присутніх.
Їх раптом пройняв крижаний холод. Гаррі перехопило подих. Холод пронизав його тіло, занурився в груди і досяг самого серця...
Гарріні очі закотилися. Він нічого не бачив. Холод накрив його з головою. У вуха ніби ринула вода. Його затягувало вглиб, шум гучнішав...
І тут він почув віддалений зойк - жахливий, переляканий, благальний зойк. Він хотів допомогти, намагався поворухнути руками, але не міг... густий білий туман вирував довкола нього, всередині нього...
- Гаррі! Гаррі! Що з тобою? - Хтось ляскав його по щоках.
- Щ-що?
Гаррі розплющив очі. Світилися ліхтарі й хиталася підлога - «Гоґвортський експрес» знову рухався, і все було залите світлом. Здається, він упав зі свого сидіння. Рон з Герміоною стояли навколішки біля нього, над ним схилилися Невіл і професор Люпин.
Гаррі було дуже погано. Він підняв руку, щоб поправити окуляри, і відчув на обличчі холодний піт.
Рон з Герміоною затягли його на сидіння.
- Усе гаразд? - стурбовано запитав Рон.
- Так, - відповів Гаррі, зиркнувши на двері. Істота в каптурі щезла. - Що то було? Де ця... постать? Хто кричав?
- Ніхто не кричав, - ще більше стурбувався Рон.
Гаррі оглянув освітлене купе. Сполотнілі Джіні з Невілом дивилися на нього.
- Але я чув зойк...
Щось гучно хруснуло, і вони аж підскочили. То професор Люпин розламав на шматочки величезну плитку шоколаду.
- На, - подав він Гаррі найбільший шматок. - З'їж. Тобі полегшає.
Гаррі взяв, але їсти не став.
- Що то була за постать? - запитав він Люпина.
- Дементор, - відповів Люпин. - Один з азкабанських дементорів.
Усі глянули на нього. Професор Люпин зіжмакав порожню обгортку з-під шоколаду і запхав у кишеню.
- З'їж, - повторив він. - Це допоможе. А мені треба поговорити з машиністом, вибачте...
Він проминув Гаррі і зник у коридорі.
- Гаррі, з тобою справді все нормально? - стурбовано глянула на нього Герміона.
- Не розумію... що сталося? - проказав Гаррі, знову витираючи піт з чола.
- Ну... та постать... той дементор... - мовила Герміона. - Він стояв і дивився (тобто мені так здається, бо обличчя я не бачила), а ти... ти...
- Я вже подумав, що в тебе якийсь припадок, - сказав Рон, і досі, як здавалось, переляканий. - Ти раптом завмер, а тоді впав на підлогу і затіпався...
- А професор Люпин переступив через тебе, підійшов до дементора, витяг чарівну паличку і сказав: «Ніхто тут не ховає Сіріуса Блека під мантією. Іди звідси». Але дементор навіть не ворухнувся. Тоді Люпин щось пробурмотів, і з його палички на дементора стрілило щось таке сріблясте, той повернувся і безшумно зник...
- Це був такий жах! - пронизливіше, ніж звичайно, мовив Невіл. - Ви відчули холод, коли він сюди зайшов?
- Мені було якось моторошненько, - непевно знизав плечима Рон. - Ніби я вже ніколи не відчую радості...
Джіні, котра зіщулилася в куточку і мала вигляд не набагато кращий за Гаррі, легенько схлипнула. Герміона заспокійливо обняла її за плечі.
- Але невже ніхто з вас... не впав на підлогу? - непевно запитав Гаррі.
- Та ні, - сказав Рон і знову стурбовано глянув на нього. - Хоча Джіні тремтіла, як осиковий листочок.
Гаррі нічого не розумів. Його й далі тіпало, ніби він перебув тяжкий грип. І ще він починав відчувати сором. Чому це сталося тільки з ним?
Повернувся професор Люпин. Він зупинився і, кволо усміхнувшись, промовив:
- Послухай, я ж цей шоколад не отруїв...
Гаррі відкусив шматочок і, на превеликий подив, відчув, як по його тілу розлилося приємне тепло.
- За десять хвилин будемо в Гоґвортсі, - повідомив професор Люпин. - Як
