Відьмак. Кров Ельфів - Анджей Сапковський
Вона вилаялася знову.
Вочевидь, це не Ґеральт. Без емоцій, мала, без емоцій, пригадай його міну там, у стайні. Ти вже бачила такі міни, мала, бачила, не обдурюй себе. Дурнуваті, винуваті, заклопотані міни чоловіків, які хочуть забути, які жаліють, які не хочуть пам’ятати того, що сталося, не хочуть повернення того, що було. Боги, мала, не обдурюй себе, що цього разу інакше. Ніколи не буває інакше. І ти про це знаєш. Бо ти ж маєш чималий досвід, мала.
Якщо йшлося про життя еротичне, Трісс Мерігольд мала право вважатися типовою чародійкою. Почалося все від кислого смаку забороненого плоду, що збуджував через суворі правила академії й заборону майстрині, у якої вона практикувала. Потім прийшли самостійність, свобода й шалений проміскуїтет[9], що скінчився, як воно завжди буває, гіркотою, розчаруванням і зреченням. Настав довгий період самотності й відкриття, що для зняття стресу і напруження цілком зайвий той, хто хотів би вважати себе її паном і володарем одразу після того, коли перевернеться на спину й витре піт з чола. Що для того, щоб заспокоїти нерви, існують способи менш клопіткі, які, до того ж, не забруднюють рушники кров’ю, не пердять під ковдрою й не вимагають сніданку. Потім прийшов короткий і потішний період захоплення власною статтю, що скінчився висновком, що забруднення, пердіння й ненажерливість не є, принаймні, виключно доменом чоловіків. Нарешті, як і всі без винятку магічки, Трісс зупинилася на пригодах із іншими чародіями, спорадичними й дратуючими своїм холодним, технічним і чи не ритуальним перебігом.
І тоді з’явився Ґеральт із Рівії. Відьмак, який вів неспокійне життя, поєднаний дивним, неспокійним і бурхливим зв’язком із Йеннефер, її сердечною подругою.
Трісс спостерігала за ними двома й заздрила, хоча, здавалося, заздрити не було чому. Зв’язок той очевидним чином робив нещасливими їх обох, вів просто до знищення, був болісним і всупереч усілякій логіці… тривав. Трісс того не розуміла. І її це приваблювало. Приваблювало аж до того, що…
Вона звабила відьмака, лише трохи допомігши собі магією. Скористалася сприятливим часом. Моментом, коли він і Йеннефер вкотре поскакали одне одному поміж очі й різко розпрощалися. Ґеральт потребував тепла й хотів забутися.
Ні, Трісс не прагнула відібрати його в Йеннефер. Насправді їй більше важило залишитися з подругою, ніж із ним. Але короткий зв’язок із відьмаком її не розчарував. Вона знайшла те, чого шукала, — емоції у вигляді відчуття провини, страху й болю. Його болю. Вона пережила ту емоцію, збудилася нею і не зуміла про неї забути, коли вони розсталися. А що таке біль, зрозуміла недавно. У ту мить, коли несамовито запрагнула бути з ним знову. Хай ненадовго, хай на мить — але бути.
А зараз вона була настільки близько…
Трісс стиснула кулак і гепнула ним об подушку. «Ні, — подумала, — ні. Не будь дурепою, мала. Не думай про те. Думай про…»
Про Цірі? Чи це…
Так. Це справжня причина її візиту в Каер Морен. Попелястоволоса дівчинка, з котрої у Каер Морені хочуть зробити відьмака. Справжню відьмачку. Мутантку. Машину для вбивства, таку, якими є вони самі.
«Це ясно, — подумала вона раптом, знову відчуваючи різке піднесення, утім, цього разу зовсім іншого роду. — Це очевидно. Вони бажають провести дитину через мутацію, піддати її Випробуванню Трав і Змінам, але не знають, як це зробити. Зі старих живий тільки Весемір, а Весемір був лише вчителем фехтування. Захована в підземеллях Каер Морену Лабораторія, закурені бутлі легендарних еліксирів, алембики[10], печі й реторти… Жоден із них не знає, як тим користуватися. Бо безсумнівним фактом є те, що мутагенні еліксири в забуті часи розробив якийсь чародій-ренегат, а наступники чародія роками вдосконалювали їх, роками магічно контролювали процес Змін, яким піддавали дітей. І в якусь мить ланцюг обірвався. Забракло магічного знання та вмінь. Відьмаки мають зілля і Трави, мають Лабораторію. Знають рецептуру. Але не мають чародія».
«Хтозна, — подумала вона, — може, вони намагалися? Давали дітям декокти, зроблені без використання магії?»
Здригнулася від думки про те, що могло з тими дітьми діятися.
«А зараз, — подумала, — вони хочуть піддати мутації дівчинку, але не вміють. А це може означати… Це може означати, що мене попросять про допомогу. І тоді я побачу те, чого не бачив жоден із живих чародіїв, дізнаюся про те, чого не знає жоден із живих чародіїв. Славетні Трави й зілля, що тримають у найглибшій таємниці, секретні вірусові культури, прославлені загадкові рецептури…
І то я складу сіроволосій дитині серію еліксирів, буду спостерігати мутаційні Зміни, буду на власні очі бачити, як…
Як сіроволоса дитина помирає».
О, ні. Трісс знову здригнулася. Ніколи. Не такою ціною.
«Зрештою, — подумала вона, — може, я знову переймаюся завчасно. Може ж, не про це йдеться. За вечерею ми розмовляли, пліткували про те, про се. Кілька разів я намагалася перевести дискурс на Дитя-Несподіванку, безрезультатно. Вони одразу змінювали тему.
Я за ними стежила. Весемір був напруженим і заклопотаним, Ґеральт — неспокійним, Ламберт і Ескель — штучно веселими й балакучими, Коен — настільки природним, що аж неприродним. Щирою і відкритою була виключно Цірі, рум’яна від холоду, розчухрана, щаслива й диявольськи ненажерлива. Їли вони пивний суп, густий від грінок та сиру, а Цірі здивувалася, що не подали грибочків. Пили сидр, але дівчинка отримала воду й була тим явно здивована й невдоволена. Де салат, крикнула раптом, а Ламберт різко вгамував її і наказав зняти лікті зі столу».
Грибочки й салат. У грудні?
«Ясно, — подумала Трісс. — Годують її тими легендарними печерними сапрофітами[11], невідомим науці гірським зіллям, поять славетними відварами з таємничих травичок. Дівчинка розвивається швидко, набирається диявольської відьмачої кондиції. Природним способом, без мутації, без ризику, без гормональної революції. Але чародійка цього знати не може. Для чародійки це — секрет. Нічого вони мені не скажуть, нічого мені не покажуть.
Я бачила, як та дівчина бігла. Бачила, як вона танцює з мечем на колоді, проворна й швидка, сповнена танцювальної, по- справжньому котячої грації, рухається, наче акробатка. Мушу, — подумала вона, — я обов’язково мушу побачити її роздягнену, перевірити, як вона розвинулася під впливом того, чим її тут годують. А якби вдалося ще й отримати та вивезти звідси проби «грибочків» і «салату»? Ну-ну…
А довіра? Та чхала я на вашу довіру, відьмаки. На світі є
