Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

Келен звернулася до нього «Бредлі», а «не капітан Райан», і офіцер зрозумів, що можна сказати все як є.

— Так, Мати-сповідниця. Він сказав, що повинен вам повідомити: йому наказано повернутися до його королеви, щоб захищати Галею. Більше того, йому наказано привести назад в Галею всіх, що знаходяться у вас на службі галейських солдатів.

— Тоді що ти тут робиш? Чому ти і твої люди не підкорилися, раз вже він повинен був привести всіх назад? Капітан подивився на неї ясними блакитними очима:

— Тому що ми дезертирували, Мати-сповідниця.

— Що?

— Принц Гарольд віддав мені наказ, як я тільки що повідомив. Я сказав йому, що це не правильно, це тільки на шкоду нашому народові. А він відповів, що не мені це вирішувати.

Сказав, що моя справа не думати, а виконувати наказ. Я боровся з вами пліч-о-пліч, Мати-сповідниця. І мені здається, знаю вас краще, ніж принц Гарольд. Я знаю, що ви віддано захищаєте всіх жителів Серединних Земель. Я сказав йому, що Цірілла робить дурість. А він розсердився і гаркнув, що мій обов'язок — виконувати наказ.

І тоді я заявив йому, що у такому разі дезертирую з галеанської армії і залишаюся з вами. Я думав, що він накаже мене стратити за такі слова, але тоді йому довелося б стратити всю тисячу, бо інші вважають так само, як я. Дуже багато солдатів вийшли вперед і висловили це йому прямо в обличчя. Тоді він скис і дозволив нам приїхати сюди разом з ним. Сподіваюся, ви на нас не сердитеся, Мати-сповідниця?

У цей момент Келен ніяк не могла змусити себе виступати в ролі Матері-сповідниці. Вона міцно обійняла молодого офіцера.

— Спасибі тобі, Бредлі.

Обхопивши його за плечі, вона посміхнулася:

— Ти думав головою. Хіба можна на це сердитися.

— Колись ви сказали нам, що ми — борсуки, які намагаються проковтнути цілого лося. І здається мені, що зараз ви хочете зробити те ж саме. Якщо і існує борсук, здатний заковтнути лося цілком, то це ви, Мати-сповідниця. Але мені здається, ми не дозволимо вам виконати це без нашої допомоги.

Вони обернулися і побачили генерала Мейфферта на чолі групи солдатів. Вони виносили з хатинки тіло принца Гарольда.

— Я так і думав, що це погано скінчиться, — зауважив молодий капітан. — З тих пір як з Ціріллой все це сталося, принц Гарольд був сам не свій. Я завжди любив цю людину. І мені було боляче залишати його. Але він попросту зовсім перестав міркувати.

Келен ласкаво тримала руку на плечі юнака, поки вони спостерігали, як забирають тіло.

— Мені дуже шкода, Бредлі. Як і ти, я завжди була про нього високої думки. Мені здається, він так довго бачив, як страждає його сестра і королева, що це просто зламало його. Постарайся зберегти про нього хороші спогади.

— Звичайно, Мати-сповідниця.

— Мені потрібно, щоб один з ваших солдатів доставив послання Ціріллі, — змінила тему Келен. — Я збиралася відіслати його з Гарольдом, але тепер нам знадобиться гонець.

— Я про це подбаю, Мати-сповідниця. Келен тільки зараз зрозуміла, що взагалі-то дуже холодно, а вона навіть не взяла плаща. Коли капітан відбув — йому належало розмістити своїх людей і призначити гінця, — Келен повернулася в хатинку.

Кара підкладала в вогонь поліна. Верна з Еді вийшли.

Уоррен шукав якусь карту — в кутку, у кошику із картами та діаграмами.

Він рушив було до виходу, але Келен вхопила його за руку. Вона заглянула чарівникові в очі, знаючи, що ці сині очі куди старші, ніж здаються, Річард невпинно повторював, що Уоррен — один з найрозумніших людей, що йому доводилося зустрічати. Крім цього, говорили, що справжній талант Уоррена — це пророцтва.

— Уоррен, скажи, ми всі загинемо в цій божевільній війні?

Його обличчя освітила сором'язлива, але лукава посмішка.

— А мені здавалося, ти не віриш пророцтвам, Келен. — Вона випустила його руку.

— Мабуть, ні. Забудь.

Кара вийшла слідом за Уорреном — вона попрямувала на пошуки дров. Келен влаштувалася ближче до вогню і втупилася на статуетку «Сильна духом», що стояла на камінній дошці. Зедд заспокійливо поклав руку їй на плече.

— Те, що ти сказала Гарольду про те, що потрібно думати головою, користуватися своїм розумом, було дуже мудро, Келен. Ти була права.

Її пальці торкнулися гладкої, вирізаної з горіха статуетки.

— Це те, що сказав Річард, коли розповідав мені, як нарешті прийшов до розуміння того, що повинен робити. Він сказав, що єдина влада, якій він може підкорятися, це влада розуму.

— Річард це сказав? Саме ці ось слова? — Келен кивнула, не відводячи погляду від статуетки.

— Він сказав, що перший закон розуму говорить: що існує, то існує, що є, то є, і що на цьому непорушному залізному принципі грунтується всяке знання. Він сказав, що це основа, звідки виростає життя. Він сказав, що мислення означає вибір, а бажання і сподівання не є факт і не є способом пізнання. По-моєму, цей пункт Гарольд блискуче підтвердив. Річард сказав, що розум — це наш єдиний спосіб розуміння реальності, наш основний інструмент виживання. Ми можемо і не утрудняти себе думанням, відмовитися від даного нам розуму, але не в нашій владі уникнути падіння в ту прірву, яку ми відмовляємося бачити.

Прислухаючись до потріскуванню вогню, Келен блукала поглядом по статуетці, що вирізав для неї Річард. Не дочекавшись від Зедда коментарів, вона озирнулася на нього. Старий чарівник дивився у вогонь, по його щоці котилася сльоза.

— Зедд, що скоїлося?

— Хлопчик сам до цього дійшов. — У голосі старого звучали одночасно