На лезі клинка - Джо Аберкромбі
— Прокляття! — промимрив він удруге. — Коли це я обляпався?
Нараз його увагу привернули якісь крики з іншого боку дороги, де у проймі дверей зчепилися два чоловіки. Джезаль примружився, намагаючись розгледіти у пітьмі хоч щось. Здоровань тримав якогось чепурного чолов'ягу і, схоже, зав'язував йому за спиною руки. Тепер він натягав йому на голову щось на кшталт мішка. Джезаль кліпнув, не вірячи своїм очам. Це був не найпрестижніший район, але подібне було перебором навіть тут.
Двері таверни розчахнулися, і звідти вийшли Вест і Джеленгорм, провадячи п'яну бесіду, — щось там про чиюсь сестру. Яскраве світло протяло морок вулиці, висвітивши жорстоке борюкання двох заводіяк. Більший з них був одягнений у все чорне, а нижню половину його обличчя закривала маска. Він мав біле волосся, білі брови і білу, як молоко, шкіру. Джезаль втупився у білого диявола через дорогу, і той відповів йому лютим поглядом своїх прищурених рожевих очей.
— Допоможіть! — кричав пронизливим, наляканим голосом чолов'яга з мішком на голові. — Допоможіть, я...
Альбінос грубо врізав йому в діафрагму, і той, охнувши, зігнувся навпіл.
— Гей, ти! — крикнув Вест.
Джеленгорм вже перебігав вулицю.
— Що таке? — здивувався Каспа, зіпершись на лікті посеред дороги.
В голові у Джезаля творився безлад, але його ноги тяглися за Джеленгормом, тож він пошкандибав за ними, тамуючи страшну нудоту. Вест рушив за ним. Білий привид зірвався і став поміж ними і своєю жертвою. Із затінку жваво виступив ще один чоловік, високий і худий, теж із маскою і в чорному, проте цей мав довге жирне волосся. Він підніс одягнену в рукавичку руку.
— Джентльмени, — його невдоволений простацький голос глушила маска, — джентльмени, прошу вас, ми тут у справах короля.
— Король веде свої справи вдень, — гаркнув Джеленгорм.
Маска новоприбулого ледь сіпнулась, коли він усміхнувся.
— Тому ми й потрібні йому вночі, розумієш, друже?
— Хто цей чоловік? — Вест показав на чолов'ягу з мішком на голові.
В'язень знову почав борюкатись.
— Я Зепп дан... о-ох!
Біла потвора втихомирила його, бахнувши кулаком в обличчя, від чого чоловік осів на дорогу.
Зціпивши зуби, Джеленгорм поклав руку на ефес своєї шпаги, і білий привид кинувся вперед з небаченою швидкістю. Зблизька він здавався ще масивнішим, нелюдськішим і страшнішим. Джеленгорм мимоволі зробив крок назад, перечепився за нерівність на дорозі і з гуркотом гепнувся на спину. В голові Джезаля загуділо.
— Назад! — заволав Вест.
Він з тихим дзенькотом висмикнув із піхов свою шпагу.
— С-а-а-а! — прошипіла потвора, стиснувши величезні, наче пара брил, кулаки.
— А-арх, — пробулькав чоловік з мішком на голові.
Серце Джезаля впало. Він глянув на щуплявого чоловіка, і той усміхнувся у відповідь самими лише очима. Як можна усміхатися в таку годину? Джезаль здивувався, коли побачив, що у в руках у худого був довгий, страшний ніж. Звідки він там узявся? Джезаль п'яними рухами почав намацувати свою шпагу.
— Майоре Вест! — долинув голос із тіні віддалік.
Джезаль невпевнено спинився, наполовину оголивши клинок. Джеленгорм у забрудненому в болоті мундирі з натугою звівся на ноги і дістав власну шпагу. Бліда потвора не зводила з них пильного погляду, не відступаючи ні на крок.
— Майоре Вест! — почувся вдруге голос, який тепер супроводжували стукіт і шурхіт.
Обличчя Веста зблідло. З тіней, сильно накульгуючи і вистукуючи палицею по землі, виринула постать. Очі чоловіка закривав крислатий капелюх, але на його вустах грала дивна посмішка.
Джезаль відчув раптовий напад нудоти, помітивши, що в роті чоловіка не було чотирьох передніх зубів. Чоловік пошкандибав до них, незважаючи на оголені клинки, і простягнув вільну руку Вестові.
Майор повільно вклав свою шпагу у піхви, взяв його руку і легенько потис.
— Полковник Глокта? — хрипко запитав він.
— Ваш покірний слуга. Правда, я більше не армієць. Тепер я служу Королівській Інквізиції.
Він повільно підніс руку і зняв капелюха. Його обличчя було мертвотно блідим і покраяне глибокими зморшками, а сиве волосся — коротко підстрижене. У глибоких, темних впадинах по-гарячковому блистіли очі, при цьому ліве око було значно вужчим за праве, мало рожевий обідок і сльозилось.
— А це мої помічники: практики Северард, — довгов'язий удавано вклонився, — і Фрост.
Біла потвора поставила в'язня на ноги одним рвучким рухом.
— Зачекайте, — сказав Джеленгорм, зробивши крок вперед, але Інквізитор м'яко поклав йому на передпліччя руку.
— Цей чоловік — в'язень Інквізиції Його Величності, лейтенанте Джеленгорм.
Здоровань спинився, здивований, що його назвали на ймення.
— Я усвідомлюю, що ви дієте зі шляхетних мотивів, але він злочинець і зрадник. Я маю ордер на його арешт, підписаний самим архілектором Сультом. Повірте мені, він не заслуговує на вашу допомогу.
Джеленгорм насупився і кинув злісний погляд на практика Фроста. Блідий диявол виглядав наляканим. Десь таким же наляканим, як камінь. Він без особливої натуги закинув в'язня собі на плече і пішов вверх вулицею. Той, кого назвали Северардом, усміхнувся очима, заховав ножа у піхви, ще раз вклонився і неквапливою ходою рушив за своїм напарником, насвистуючи щось нерозбірливе.
У інквізитора затріпотіла ліва повіка, і по його блідій щоці покотилися сльози. Він обережно витер їх затиллям долоні.
— Прошу вибачити мене. Справді, бо це трохи дивно, коли чоловік не може дати раду власним очам, еге ж? Кляте плакуче желе. Іноді я думаю, що краще взагалі його позбутись і ходити з пов'язкою. — У Джезаля закрутило в животі. — Скільки вже минуло часу, Весте? Сім років? Вісім?
На скроні майора засіпався м'яз.
— Дев'ять.
— Нічого собі. Дев'ять років. Уявляєш? Здається, ніби це було всього лише вчора. Якщо не помиляюся, ми розійшлися на гірському гребені?
— Так, на гребені.
— Не переймайся, Весте, я тебе нітрохи не виню. — Глокта дружньо ляснув майора по передпліччю. — Принаймні за те, що сталося. Я пам'ятаю, ти намагався мене відмовити. Зрештою, в Гуркулі у мене вистачало часу, щоб про це подумати. Я взагалі багато думав. Ти завжди був мені гарним другом. А тепер молодий Коллем Вест — майор у Королівському полку. Неймовірно.
