Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– А тепер куди його? – я знову потурбувала ту ж саму тролицю.

– Туди, – пробасила дівчина, киваючи на скриньку з прорізом, що стояла в протилежному боці кімнати. Я бадьоро покрокувала до скриньки, опустила бланк. У цей час до кімнати увійшла красива жінка в синій мантії й оголосила:

– Через п'ять хвилин документи більше не приймаємо. Хто не заповнив бланки, покваптеся.

– А якщо заповнили, що далі? – запитала я в неї, перекрикуючи абітурієнтів.

– Йдіть на площу на задньому дворі. Це за цією будівлею. Вихід зліва.

Я кивнула, і пішла було до виходу, але мене гукнула ця красуня:

– Ви атестат здали?

– Ой, забула, – я віддала сувій, який досі м'яла в руках. – Ось!

Красуня забрала атестат. Я вийшла у коридор. Альг сидів на підвіконні та дрімав.

– Готова? – позіхаючи спитав він.

Я кивнула.

– Ходім.

І ми знову пірнули в академічний мурашник. На задньому дворі стояла якась подоба театральних містків. На сцені – майже така сама Спіраль з Маятником як на головному дворі. Тільки ця Спіраль менша, прозора і переливалася всередині всіма кольорами веселки, немов водоспад у сонячний день. Ми підійнялися на трибуни. Альгін знайшов вільні місця, і ми сіли.

– А що тепер? Навіщо ця Спіраль? – поцікавилася я.

– Тепер вас будуть розподіляти.

– Тобто? - не зрозуміла я. – Дівчата направо, хлопці наліво? Чи навпаки?

– Ні, кожен із вас увійде у Спіраль. А Маятник визначить, до якої магії ви найбільш схильні.

– Якась дурня… Що я тут роблю?

Мабуть, у мене був дуже нещасний вигляд, бо Альг одразу заспокоїв:

– Не бійся, це не боляче. Ти тут, бо так треба.

– Кому?

– Тобі. У першу чергу – тобі. Ось уяви…

Уявити я нічого не змогла, ба більше, я взагалі нічого не почула – на сцені біля Спіралі з'явилися люди в різнокольорових мантіях, і все потонуло в бурхливих оплесках.

– Це викладачі, саме вони цьорік набирають студентів, – шепнув у самісіньке вухо Альгін.

Слідом за ними з'явився високий сухорлявий брюнет у золотій мантії, вік якого важко було визначити здаля.

– Ректор, – кивнув у його бік Альг.

Ректор підняв руку і запанувала тиша.

– Я радий вітати вас на великому розподілі Маятника! Кожен із вас, безсумнівно, має магічні здібності. Тому що тут, – він обвів поглядом притихлих абітурієнтів, – випадкових людей немає. Якщо в когось здібності дуже слабкі, то ми будемо раді бачити вас наступного року. Тож не варто хвилюватися. І нехай Маятник Нескінченної Спіралі Часу хитнеться у ваш бік і розкриє потенціал! Підходьте по одному, будь ласка.

Абітурієнти вишикувалися в чергу. Я теж рушила на сцену, дорогою завернулася у плащ.

– Удачі! – щиро побажав мені Альгін.

– Дякую!

Я приєдналася до хвоста черги. За мною стали кілька орків та ельфійка. За ними я побачила тролицю, яка сумно поглядала на всіх з висоти свого чималого зросту – мене так точно на півтори голови вище. Мені вона подобалася. Особливо чарівні невеличкі ікла, що стирчали з нижньої щелепи, на яких виблискували різнокольорові дешевенькі кільця. Мені це здавалося досить милим. Тролиця, мабуть, відчула мій погляд, озирнулася і раптово підморгнула. Я підморгнула у відповідь. Ми усміхнулися одна одній, ховаючи в усмішках хвилювання.

Абітурієнти підходили до Спіралі та ставали в центрі. Потім Маятник, розгойдуючись, торкався, як здавалося здаля, їхньої голови. І в цей самий момент Спіраль забарвлювалася в той чи інший колір. У когось яскравіше, у когось – більш блідо, але якимось дивним чином забарвлювалася. Ось вона яка, справжня магія!

Коли дійшла черга до мене, коліна зрадницьки затремтіли. Але я опанувала себе: нехай Альгін впевниться, що він даремно зі мною стільки морочився. Я сміливо зробила крок у центр кола Спіралі й заплющила очі. Затамувавши подих, відчула, ніби Маятник зливається з ритмом серця. І десь всередині щось ворухнулося. Щось нестримне, наче досі спало безпробудним сном. А тепер прокинулося і рвалося на волю. Я ледь не задихнулася від дивного почуття. Що це таке? Невже? Невже… Невже?! Серце разом з цим відчуттям наче об’єдналися і поринули у височінь, туди, де починалася Спіраль, відгукуючись на коливання Маятника...

Я так і не зрозуміла, що сталося, але розплющивши очі, заплющила їх знову – тепер від яскравого рудого кольору, який навколо щедро розплескала Спіраль. На мить здалося, що це моє волосся спалахнуло і розфарбувало світ. До мене поспішала невисока пухкенька жінка в помаранчевій мантії. Здавалося, що вона готова кинутися мені на шию і розцілувати.

– Вітаю! – вона висмикнула мене зі Спіралі. – Я вже й втратила надію! Вперше за довгі роки факультет кулінарної магії має адептку!

Я ошелешено дивилася на неї.

– Ку-ку-кулінарної? А хіба є така магія? – Та що зі мною коїться? Що це я розкувалася, мов та зозуля?