Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Ви житимете з Орсяною. Третій поверх, кімната сто тринадцять. Муфт принесе все необхідне.

Ми покивали, взяли ключі, й пішли шукати кімнату. Я нап’яла на плече сумку, яку забрала в Альгіна – скільки можна носитися з нею? Він, щоправда, протестував, але я наполягла на своєму. Дякую, і так надмірно допоміг.

– Кхибро, а де твої речі?

Тролиця потупилася і сказала, що все залишилося в камері схову на станції дракон-джета.

– Ти на драконі прилетіла? – вразилася я. Оце так пощастило! Не те що мені, ще й пограбували. На драконах, мабуть, такого не буває.

– Так, – усміхнулася Кхибра. – Моє рідне місто – на острові Гір Що-Дзвенять. Грифони хоч і можуть літати на такі відстані, але з часом диліжанс стає надто важким для них, полегшувальні амулети не справляються з такою відстанню. Вішати ще – виллється у золоту копієчку. Політ дуже довгий. А на дракон-джеті через три години вже в Ситові.

Ключі не знадобилися – двері були відчинені навстіж. Туди якраз чотири хлопці вносили шафу. Керувала ними красуня зі шкірою кольору першого листя і карамельним волоссям. Її великі очі кольором були схожі на перезрілі темні сливи. Дріада, дитя лісу. Я кілька разів бачила їх на ярмарку. Такі тендітні та стрункі, немов молоденькі верби.

– Трохи лівіше, тепер трохи правіше. Та-а-ак. І ще трохи. Ось сюди, під цю стінку. Чудово!

– Можна розраховувати на поцілунок? – поцікавився один із хлопців.

– А як же! – дівчина послала йому повітряний поцілунок.

Друзі «щасливця» дружно заіржали.

– Дякі, хлопчики, ви мені дуже допомогли, – дріада дала зрозуміти, що пора йти.

Гамірливі хлопці, дружньо вийшли з кімнати. Щоправда, на порозі трохи затрималися й байдужо подивилися на нас із Кхиброю. Потім бурхливо обговорюючи зовнішність дріади, пішли кудись коридором.

– Оце так зустріч! – почувся за спиною знайомий дівочий голос.

Я озирнулася і побачила Ю. Вона перевдяглася в легкі штани й таку саму кофтинку. На шиї Ютари красувався золотий кулон у вигляді ікла звіра з прикрашений безліччю дрібних діамантів. Він висів на тонкому, але досить міцному золотому ланцюжку. Як же, знаменитий торговий дім «Лу-Акарія»! Декілька родів гномів та ельфів об'єдналися в одну артіль і створювали чарівної краси ювелірні вироби. Їх могли дозволити тільки дуже заможні люди. Багатії, яких в столиці мешкало безліч.

Якби мені закортіло щось з прикрас, то прийшлось би збирати гроші кілька років. Тоді б купила простеньку каблучку чи кулон-крапельку. Але, як вважала моя матуся – то дарма витрачені гроші. Тож усі, хто мав достаток нижче середнього, ходили повз вітрини й лише милувалися. Особливо жінки. Це не жарти – віддати за тоненький браслет з перлиною три тисячі золотих! Хоч і витончена робота, й перлина лежить у мушлі, що закривається. А сережки зі смарагдами, в яких грала усіма відтінками зелень Гаю Волхвів, коштували двадцять три тисячі! Я бачила їх у журналі мод. Ювеліри ніколи не заощаджували на тямущих художниках, тому мальовнича проєкція сережок мала ідеальний вигляд.

Мама мене застала якраз у той момент, коли я стояла зі сторінкою «Модного Ситова», приклавши її до свого вуха, і милувалася собою у дзеркалі. Як би вони личили кольору моїх очей! Вона не стала мене лаяти, а тільки сумно зітхнула. Воно й зрозуміло, яка жінка не любить прикраси? До того ж якщо вони зроблені з бездоганним смаком!

І ось, на шиї цієї модниці красувалося чудове творіння ювелірів «Лу-Акарії».

– Невже вступила? – Ю не зводила з мене зацікавленого погляду.

– А ти гадаєш, завітала до тебе у гості? Уяви собі! – пирхнула я. Мені не сподобався її тон.

– І на який факультет? Сподіваюся, не бойової магії? А то, якщо ти підстрибнеш,  перекинешся та приземлишся, то від землетрусу академія завалиться! – вірана розсміялася, дивлячись мені прямісінько в очі. При цьому погляд залишався колючим і холодним. Цікаво, що я поганого зробила цій перекиданці?

– У нас рідкісний факультет, – втрутилася в розмову Кхибра.

– Справді? – удавано похитала головою Ю. – І який же?

– Кулінарної магії! – тролиця з гордістю подивилася на неї, а Ютара заходилася зо сміху.

– Ой, не можу! Факультет казана та ополоника! – та раптово замовкла. – Немає такого факультету. Не брешіть! Мабуть, у цілителі вас взяли, більше ви ні на що не здатні!

– А що поганого в цілительстві? – до нас підійшла дріада. Вона відкинула за спину довгу, майже до підлоги косу. – Коли тобі живіт скрутить або упир покусає, то куди побіжиш? Правильно, до цілителів. – А потім примружила сливові очі й додала: – Звісно, якщо встигнеш.

– Та щоб тебе Маруна забрала! – зло кинула Ю і вишкірилася, показуючи ікла. – Мене ще жодного разу ніхто не кусав.

– Може, варто спробувати? – сардонічно зауважила я. – В організмі відбудеться обмін отрутами. Може, і язик коротшим стане.

– Я це запам'ятаю, королева каструль, – прошипіла вірана і, щосили тупнувши, втекла кудись вниз.

– Дякую! – повернулася я до дріади. – Рута.

– Орсяна, – усміхнулася дівчина.