Американські боги - Ніл Гейман

— Боюсь, що так. Мед скріпить нашу угоду. Боги люблять трійцю, га?

— Ну і до сраки, — двома великими ковтками Тінь осушив склянку. Смак меду та солоних огірків заповнив його рот.

— Отак. Тепер ти — моя людина.

— То ти хочеш знати, — вклинився Свіні, — як я втнув свій фокус?

— Так. Ти тримаєш монети в рукаві?

— Ні, в рукаві їх і близько не було, — пирхнув лепрекон. Йому було важко всидіти на місці, він підстрибував і погойдувався. Він здавався довготелесим, бородатим, п’яним вулканом, який от-от вибухне від усвідомлення власної кмітливості. — Це найпростіший фокус на світі. Переможеш мене в бійці — розкажу.

— Я пас, — похитав Тінь головою.

— Ну й діла! — заволав рудобородий на весь бар. — Старий Середа пригледів собі гору м’язів, а той сцить підняти кулака!

Тінь погодився:

— Я не битимуся з тобою.

Було видно, як Свіні спітнів, він похитувався і м’яв в руках бейсболку. Тоді дістав з повітря одну зі своїх монет і кинув на стіл:

— Справжнє золото, якби ти сумнівавася. Давай, ти мене чи я тебе, вона твоя — якщо не злякаєшся дістати в гризло. Ти такий здоровий — хто б міг подумати, що ще не встигло прилетіти, а ти вже накладеш у штани?

Середа втрутився та почав терпляче пояснювати:

— Він вже сказав, що не битиметься з тобою. Ішов би ти звідки взявся, Свіні-Вар’яте. Забирай своє пиво і дай нам святий спокій, га?

— А ти... називаєш мене халявщиком, проклятущий старий недолюдку? — Свіні змінив об’єкт своєї агресії, підступивши на крок ближче до Середи. — Ти, ти холодний, безсердечний, старий... Сам ти іди... повішайся на дереві!

— Дурниці, Вар’яте, — старий простяг до нього руки в миролюбному жесті, долонями догори.— Пильнуй, що говориш.

Свіні вилупив очі, його обличчя налилося кров’ю. З поважністю дуже п’яного, він прорік:

— Твій новий попихач — сцикло. Як думаєш, що він зробить, коли я тебе вдарю?

Середа кинув Тіні:

— З мене досить. Дай цьому раду.

Тінь підвівся і подивився лепрекону в обличчя. Йому не давало спокою питання, яким же той був на зріст?

— Ти заважаєш нам. Ти п’яний. Я думаю, тобі варто нас залишити.

Обличчя Свіні засвітилось в усмішці:

— Ну от, будь ласочка. Господар сказав «фас» і, як шавка, воно нарешті готове битися. Альо! — заволав він до всіх присутніх у бар і, — зараз я покажу майстер-клас! — і спрямував кулачище Тіні в обличчя. Тінь відхилився: кулак зачепив його під правим оком. З ока посипались іскри, було боляче.

Так почалася бійка.

Свіні бився без жодного стилю, без стратегії, власне, без нічого, крім любові до бійки: замашні, безладні удари влучали в ціль не частіше, ніж промазували.

Тінь бився обережно, з увагою до захисту — удари рудобородого він блокував або ухилявся від них. Він дуже добре усвідомлював, що довкола зібралася вдячна аудиторія. Попри слабкі протести бармена, відвідувачі повідсували столи до стін, щоб супротивникам вистачало місця. А ще Тінь усвідомлював, що Середа постійно вивчав його зі своєю усмішкою, яка не видавала жодної емоції. Очевидно, що це було випробування, але яке? В тюрмі Тінь навчився розрізняти два види бійок. Бувають не-на-того-напав-бійки, де треба влаштувати виставу на потіху публіці. А ще є бійки-бійки — для зведення особистих рахунків. Вони тривають не більше ніж кілька секунд і не прощають чистоплюйства та перебірливості в засобах.

— Ей, Свіні, — Тінь добряче захекався, — а чого це ми б’ємося?

— Заради задоволення, — лепрекон, здавалося, протверезів. Чи, принаймні, вже не був п’яним в дим. — Заради чистісінької нечестивісінької блядської потіхи. Ну хіба ж ти не відчуваєш, як радість розтікається твоїми жилами, як сповнює тебе, ніби сік дерева навесні? — його губа кровоточила. Як і кісточки пальців Тіні.

— То як ти дістаєш свої монети? — Тінь відхилився і прийняв удар плечем, а не обличчям.

— Якщо чесно, — рохнув Свіні, — я тобі вже сказав, як тільки ти мене спитав. Але нема сліпців понад тих, хто — Ай! Оце удар! — не слухає.

Тінь штовхнув Свіні, і той повалився спиною на стіл, порожні склянки і попільнички розлетілися по підлозі. Тепер Тінь міг покінчити з ним. Супротивник лежав беззахисний, розпластаний і нічогісінько не міг зробити.

Тінь зиркнув на Середу. Той кивнув. Тінь перевів погляд на Свіні-Вар’ята.

— Покінчимо з цим?

Рудобородий завагався, тоді кивнув. Тінь відпустив його і відступив на кілька кроків. Захеканий Свіні відштовхнувся від столу і звівся на ноги.

— З мамкою твоєю покінчимо! — заволав він. — Це не закінчиться, поки я так не вирішу!

Він вишкірився, замахнувся і кинувся на Тінь. Але наступив на кубик льоду, підсковзнувся, земля почала тікати в нього з-під ніг, і його усмішка перетворилася на перелякану гримасу. Він повалився на спину і вдарився потилицею об підлогу бару. Почувся виразний глухий стук.

Тінь поставив коліно на груди Вар’ята.

— Вдруге питаю, ми покінчили з бійкою?

— О, тепер, думаю, таки варто покінчити з цим, — Свіні підняв голову з підлоги, — бо радість від бійки раптом згинула, як сеча на сонці в погожий день. — Він сплюнув кров, заплющив очі та захропів з глибоким і могутнім звуком.

Хтось поплескав Тінь по спині. Середа вклав йому в руку пляшку пива.

Пиво смакувало куди краще за мед.

Тінь прокинувся і потягнувся на задньому сидінні автівки. Перед очима стрибали сонячні зайчики, голова гуділа. Він незграбно всівся, потираючи очі.

Середа сидів за кермом. Він мугикав щось собі під носа без жодного чіткого мотиву. В підставці для чашок стояла паперова скляночка з кавою. Круїз-контроль тримав стрілку спідометра точнісінько на позначці максимально дозволеної швидкості — сто п’ять кілометрів на годину. Схоже, вони рухалися швидкісним шосе в інший штат. У машині більше нікого не було.

— Як ти почуваєшся цього чудового ранку? — озвався Середа, не повертаючи голови.

— Що трапилося з моєю машиною? — запитав Тінь. — Я її взяв напрокат.

— Вар’ят Свіні відвіз її замість тебе. То була частина вашої вчорашньої домовленості.

— Домовленості?

— Ну, після бійки.

— Бійки? — він потер рукою щоку, а тоді скривився. Точно, вчора він з кимось бився. Пригадав