Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє! - Олена Гриб

До того ж чаклунка попросила мене про допомогу. Вперше в житті визнала, що не в змозі впоратися самостійно. Це багато для неї означало.

«Гаразд, вивчу. Про всяк випадок», – і, слово честі, жадібність до мого рішення не мала жодного стосунку.

***   

– Ти чому в ліжку, Тає?!

«А тебе де носило пів ночі?» – напрошувалося зустрічне питання.

Я моргнула, проганяючи залишки сну. Потяглася, морщачись від яскравого ранкового сонця, сфокусувала погляд у потрібному напрямку.

Мела стояла в дверях, і її правильне, трохи різке обличчя виражало цілковите несхвалення.

– Про розклад забула, правда ж? – Зазвичай байдужий голос чаклунки видавав обурення. – А я просила тебе як людину!

Стало трошки соромно. Так, забула. Промову визубрила, а про це й не подумала. Нічого, я вміла збиратися швидко і без шуму.

– Легше, подруго. Ти сама поки що в піжамі.

Мела видихнула зі свистом. Відкинула з лоба волосся, вперла кулаки в боки і, пригнувши голову, переступила поріг.

– До дев'ятої треба бути у центрі. Вставай, одягай хоч кожух і, заради всіх богів, умийся!

Я придивилася уважніше до її одягу. Простора сорочка пісочного кольору без натяку на рукави, широкі світло-сірі штани вище коліна, на ногах – ненадійне на вигляд взуття на кшталт сандаль. Ага, і знак мага пришпилений на грудях. Срібний, облямований золотом. У Ренії таких більше немає, і це одна з причин, чому Мела уникала гільдій та магічної Академії.

– Збираєшся шокувати народ?

– Тут землі Суші, Тає. Звикай. До того ж із цим, – вона тицьнула пальцем у пластину зі своїм ім'ям, – у будь-якому разі стаєш білою вороною. І взагалі, ти вчора купила те саме. Ворушись!

Мела трохи перебільшувала. Те, що мені продали на ринку, було значно пристойніше: довше на дві п'яді, зі щільнішої тканини, з короткими рукавами і… Добре, здаюся: воно практично не відрізнялось. Але якщо на чаклунці таке вбрання здавалося доречним (з гарною фігурою і мішок до лиця), то на мені воно просто теліпалося. Нехай не як на вішалці, однак кожен порив вітру перетворював сорочку на вітрило.

– Завелике, – повідомила очевидне Мела. – Не страшно, потім підберемо щось інше. Не хвилюйся, серед практикантів ми будемо найнормальнішими. Ходімо вже!

– Пішки? – Я не помітила біля воріт жодного натяку на транспорт.

Замість відповіді вона вказала на годинник, майже прихований дверима. Двадцять хвилин до дев'ятої… Ясно – буде портал.

– Тримайся там, гаразд?

Я здивувалася по-справжньому. В мене вистачало недоліків, проте схильності до істерик не спостерігалося відтоді, як Атайя Тавеннська канула в небуття.

– Трохи трястиме, – попередила чаклунка, заштовхуючи мене в комірчину з помальованою крейдяними лініями підлогою. – Обережніше! Не стирай заклинання!

«Левітувати не навчена», – і все-таки я постаралася не човгати ногами, хоча незвичне взуття намагалося загубитися.

У пальцях Мели блиснули кілька крупинок срібного пилу.

– Мало.

Коментар полетів у нікуди. Вона й не обернулася в мій бік. Кинула чарівний метал додолу, заплющила очі, зосереджуючись…

– Тря-асця!..

Всоте пообіцявши собі користуватися лише ліцензованою магією (дурна обіцянка – у мене не було шансів її виконати), я озирнулася.

Сухий кам'янистий ґрунт, безхмарне небо, височенний паркан із залізних листів, якісь жердини з прапорцями…

– Ходімо!

– Куди?

– До начальства. Ти що, ніколи на роботу не влаштову… Точно, ніколи. Не хвилюйся, професор Лукош – наймиліша людина. Він підпише все, аби скоріше покінчити з цією справою. Промова, пам'ятаєш? Якщо принесло професора Дола, доведеться виголосити.

Перевернуті порталом внутрішні органи начебто повернулися на призначені для них місця. Я ризикнула підвестися. Спочатку навкарачки – лиш задля безпеки. Кінцівки слухалися непогано, дозволяючи випростатися на весь зріст.

Крок, другий… Міцне здоров'я – моя гордість. Воно ніколи не зраджувало. Чи варто дивуватися, що кошмарне переміщення позначилося на самопочутті переляком, а не реальними неприємними відчуттями?

– Вчора ти казала, що нічого складного не буде. То чому цей твій професор підпише все без перевірок?

Простір не відповів, Мела теж промовчала.