Битва королів - Джордж Мартін
У закутку табору, виділеному для Кетлін, Шад нарізав у казанок моркву, Гал Моллен грав у кості з трьома своїми підлеглими з Вічнозиму, а Лукас Блеквуд сидів і нагострював кинджал.
— Леді Старк,— мовив Лукас, побачивши її,— Моллен каже, на світанку буде бій.
— Гал має рацію,— відгукнулася вона. «І довгий язик, схоже».
— А нам битися чи миритися?
— Молитися, Лукасе,— озвалася вона.— Нам — молитися.
Санса
— Що довше ти змушуєш його чекати, то гірше для тебе,— застеріг її Сандор Кліган.
Санса квапилася, але пальці тільки плутались у ґудзиках і вузлах. Гончак завжди був грубуватий, однак сьогодні він дивився на неї так, що їй стало моторошно. Невже Джофрі дізнався про те, що вона зустрічалася з сером Донтосом? «Будь ласка, тільки не це,— подумала вона, розчісуючи коси. Сер Донтос — єдина її надія.— Я повинна мати гарний вигляд, Джоф любить, щоб у мене був гарний вигляд, я завжди подобалася йому в цій сукні, в цьому кольорі». Вона розгладила тканину, яка щільно облягала груди.
Коли вона врешті вийшла, то пристроїлася по ліву руч від Гончака, подалі від попеченої половини його обличчя.
— Що я зробила не так?
— Не ти, а твій королівський брат.
— Роб — зрадник,— видала Санса завчені слова.— Хай що він зробив, я до цього не причетна.
«Боги милостиві, тільки не Царевбивця!» Якщо Роб скривдив Джеймі Ланістера, у неї відберуть життя. Вона пригадала сера Іліна — його жахливі безбарвні очі, що безжалісно застигли на сухорлявому віспуватому обличчі.
— Добре тебе вишколили, пташечко,— пирхнув Гончак. Він провів її в нижній двір, де навколо стрілецьких мішеней зібрався натовп. Люди розступилися, щоб дати дорогу. Санса чула, як покашлює лорд Гайлз. Ледарі-конюші нахабно роздивлялися її, а от сер Горас Редвин відвів погляд, коли вона проходила повз, і його брат Гобер вдав, що не бачить її. На землі, жалісно нявкаючи, помирав рудий кіт з арбалетною стрілою в ребрах. Почуваючись зле, Санса обійшла його.
Прискакав сер Донтос на своїй паличці: відтоді як на турнірі він напився й не зміг сісти на дестрієра, король видав наказ, що тепер він всюди має їздити «верхи».
— Кріпися,— шепнув він, потиснувши Сансі руку.
В центрі юрби стояв Джофрі, накручуючи розцяцькований арбалет. З ним були сер Борос і сер Мірин. Одного погляду на них було досить, щоб у неї в животі все скрутилось у вузол.
— Ваша світлосте,— опустилася вона навколішки.
— Колінкування тебе вже не врятує,— сказав король.— Підведися. Зараз ти відповіси за братову нову зразу.
— Ваша світлосте, хай що зробив мій брат, я до цього не причетна. Ви знаєте це, благаю, будь ласка...
— Підведіть її!
Гончак досить лагідно поставив її на ноги.
— Пане Ланселю,— мовив Джоф,— розкажіть їй про оте зухвальство.
Санса завжди вважала Ланселя Ланістера милим і люб’язним, але в погляді, яким він нагородив її, не було ні жалості, ні доброти.
— За допомогою дикунських чарів ваш брат з військом варгів напав на сера Стафорда Ланістера за три дні переходу від Ланіспорту. Зарізав тисячі добрих вояків уві сні — вони й меча не встигли витягнути. А після різанини північани засмажили полеглих і влаштували бенкет.
Горло Сансі стиснули холодні руки жаху.
— Нема чого сказати? — поцікавився Джофрі.
— Ваша світлосте, бідолашна дитина приголомшена й не тямить себе,— пробурмотів сер Донтос.
— Мовчи, блазню,— Джофрі підняв арбалет і націлив їй в обличчя.— Ви, Старки, такі самі виродки, як і ті ваші вовки. Я ще не забув, як твоє чудовисько пошматувало мене.
— То була Аріїна вовчиця,— сказала Санса.— Леді вас не чіпала, а ви її все одно вбили.
— Не я убив, а твій батько,— мовив Джофрі,— а я убив твого батька. Шкода, що не власноруч. Учора ввечері я вбив чолов’ягу, більшого за твого батька. Прийшли тут під браму, вимагаючи хліба, так наче я їм пекар, але я їх добре провчив. Прострілив найгаласливішому горлянку.
— І він помер?
Важко було здобутися на щось мудріше, коли тобі в обличчя дивиться бридкий залізний гостряк стріли.
— Звісно, помер: у нього ж моя стріла з горла стирчала! Якась жінка жбурляла каміння, в неї я теж поцілив, тільки в руку,— нахмурившись, він опустив арбалет.— Тебе б я теж пристрелив, тільки мама каже, що тоді одразу вб’ють мого дядька Джеймі. Тож натомість ми тебе просто покараємо, а твоєму братові пошлемо звісточку, що станеться, якщо він не скориться. Псе, ану заціди їй.
— Дозвольте мені її побити! — проштовхався вперед сер Донтос, брязкаючи бляшаними обладунками. Озброєний він був «моргенштерном» з кавунцем замість шпичастої головки. «Мій Флоріян!» Вона б його зараз розцілувала — оті всі плями на шкірі, полускані судини й усе. А він скакав навколо неї на своєму «конику» й репетував «Зрадниця! Зрадниця!», ляскаючи її по голові кавунцем. Санса затулялася руками, втрачаючи рівновагу від кожного струсу, а коси в неї позлипалися вже після другого удару. Люди реготали. Кавун розлетівся на друзки. «Посмійся, Джофрі,— молила подумки Санса, а по обличчю їй, просто на блакитну шовкову сукню, стікав сік.— Посмійся — і досить».
Але Джофрі й не хихикнув.
— Боросе. Мірине.
Сер Мірин Трант, ухопивши Донтоса за руку, рвучко смикнув його вбік. Червонопикий блазень розпластався на землі разом зі своїм «коником» і кавуном. А сер Борос тим часом стиснув Сансу.
— Тільки обличчя не чіпайте,— звелів Джофрі.— Люблю, коли вона гарна.
Борос зацідив Сансі кулаком у живіт, мало не випустивши з неї дух. Вона зігнулася навпіл, а лицар вчепився їй у волосся й оголив свого меча, і на якусь моторошну мить вона була певна, що він їй зараз горло розітне. Але він плазом меча ляснув її по стегнах, ледь не переламавши їй ноги. Санса заверещала. В очах набрякли сльози. «Скоро все закінчиться». Дуже швидко вона втратила лік ударам.
— Досить,— долинув до неї хрипкий голос Гончака.
— Ні, недосить,— озвався король.— Боросе, роздягни її.
Застромивши м’ясисту руку Сансі за пазуху корсету, Борос щосили рвонув. Шовк розійшовся, лишаючи дівчину голою до пояса. Санса затулила груди руками. Ніби зоддалік чулися жорстокі смішки.
— Бий до крові,— сказав Джофрі,— побачимо, як її брату сподобається...
— Що це все означає?!
Голос Куця прозвучав, мов виляск
