Танок з драконами - Джордж Мартін

Сонце вже сідало за високі сосни вовчої пущі, коли Аша видерлася дерев’яними сходами до опочивальні, що колись належала Галбартові Гловеру. Вона випила забагато вина, і в голові тепер гупало. Аша Грейджой любила своїх людей — капітанів і веслярів однаково — але половину з них складали навіжені дурні. «Безстрашні, але дурні. До Репаного Жбана, кажете? Легко вам казати…»

Між Жбиром та Дагмером пролягли довгі версти, скелясті пагорби, густі ліси, швидкі річки та стільки північан, що не хотілося й думати. Аша ж мала чотири лодії та неповні дві сотні людей… рахуючи Трістіфера Ботлика, на якого не могла покластися. Слухаючи його теревені про кохання, вона не уявляла собі, як він поспішає до Торгенового Закуту, щоб загинути поруч із Дагмером Репаним Жбаном.

К’ярл прийшов до опочивальні Галбарта Гловера одразу слідом за нею.

— Забирайся! — наказала вона йому. — Я хочу лишитися сама.

— Ти хочеш мене, — відповів він і спробував її поцілувати.

Аша відштовхнула його.

— Торкнешся мене знову — я тобі…

— Що ти мені? — Він витяг кинджала. — Роздягайся, дівчисько.

— Вграй себе в сраку, безбороде хлопчисько.

— Зараз вграю тебе.

І одним швидким рухом порізав їй шворки на камізельці. Аша сягнула по топірець, але К’ярл кинув ножа, вхопив її за зап’ясток і викрутив руку, змусивши впустити зброю. Далі він штовхнув її спиною на ліжко Гловера, палко і грубо поцілував, розірвав сорочку і випустив назовні груди. Коли вона спробувала загилити йому коліном по яйцях, він спритно вивернувся і розсунув їй ноги своїми колінами.

— Отепер нікуди не дінешся!

— Лишень спробуй! — виплюнула вона. — Заріжу вві сні!

Коли він у неї встромився, вона вже так змокріла, що аж хлюпала.

— Хай тобі грець, — мовила вона. — Хай тобі, хай тобі, хай тобі…

Він смоктав їй соски, доки вона не скричала — почасти від болю, почасти від насолоди. Піхва затулила собою цілий світ. Вона забула про Калин-Коп, Рамзая Болтона та його шматочок шкіри, забула про король-віче, про свою поразку, своє вигнання, своїх ворогів та свого чоловіка. Лишилися тільки його руки, його вуста, його обійми, його прутень усередині. Він гойдав її, доки вона не закричала, а потім іще, доки не заплакала, і аж тоді пролив їй сім’я у черево.

— Я мужня жона, — нагадала вона йому опісля всього. — Ти мене зганьбив, безбородий хлопчиську. Мій вельможний чоловік відріже тобі яйця і вдягне у дівчачу сукню.

К’ярл відкотився з неї убік.

— Якщо зуміє підвестися з крісла.

У опочивальні було холодно. Аша підвелася з постелі Галбарта Гловера і скинула з себе розірвані лахи. Камізельці знадобиться нове шнурування, а сорочку геть зіпсовано. «Та я її однак не любила.» Вона кинула одежину на жарини, а решту лишила купою коло ліжка. Груди їй саднило, К’ярлове сім’я стікало стегнами. Мабуть, треба зготувати місячного узвару, щоб не привести у світ іще одного кракена. «А чи не байдуже? Мій батько мертвий, мати помирає, брата білують шкуродери, а я нічого не можу вдіяти. А ще ж я одружена. Засватана і на постіль покладена… хоча не одним і тим самим чоловіком.»

Коли вона прослизнула під хутра, К’ярл уже спав.

— Тепер твоє життя належить мені. Де ж я поділа кинджала?

Аша притиснулася до його спини і охопила руками. На островах він був відомий як К’ярл Дівчисько — зокрема, щоб розрізняти від К’ярла Чабана, Кривого К’ярла Кенінга, К’ярла Кидайла та К’ярла Клопотуна — але головне за свої гладенькі щічки. Коли Аша вперше його зустріла, К’ярл намагався виростити бороду. Вона глузливо назвала її «пушком на бросквині» й засміялася, а К’ярл зізнався, що ніколи не бачив бросквини. Тоді вона запросила його до свого наступного походу на південь.

То були часи, коли навколо ще стояло літо, на Залізному Престолі сидів Роберт, на Морекамінному Престолі похмуро плекав образи князь Балон, а у Семицарстві панував мир та спокій. Аша пливла «Чорним вітром» уздовж узбережжя, торгуючи та міняючи. Вони заходили на Файний острів, до Ланіспорту, до двох десятків менших портів, а тоді досягли Вертограду, де бросквини росли велетенські й солодкі. «Ось бачиш» — сказала вона тоді, притиснувши плід до К’ярлової щоки. На її заохочення він вкусив шматочок, сік побіг йому підборіддям, і вона зібрала його поцілунками.

Ту ніч вони перебули у насолоді бросквинами та одне одним. На світанку Аша була вдоволена, липка і щаслива, як ніколи раніше. «Те сталося шість років тому, чи вже сім?» Літо зникало з пам’яті, а бросквини Аша востаннє куштувала три роки тому. Втім, К’ярлом вона мала змогу тішитися досі. Капітани й королі не схотіли її собі, зате схотів він.

Аша знала й інших коханців. Дехто поділяв із нею постіль півроку, дехто — пів-ночі. Та К’ярл дарував їй утіхи більше, ніж решта, разом узята. Хай він голився раз на два тижні, але ж не кошлата борода робить чоловіка чоловіком. Їй подобалося відчуття гладенької м’якої шкіри під пальцями. Їй подобалося, як його довге пряме волосся спадає йому на плечі. Подобалися його поцілунки. Тішило, як він шкірився, коли вона водила великими пальцями по його сосках. Волосся між його ніг було темнішого відтінку піску, ніж на голові, але м’яке, наче пух, порівняно з цупкою чорною стернею навколо її власних місць. І це їй теж подобалося. Він мав тіло пловця — довготелесе, струнке, м’язисте, без жодного рубця на ньому.

«Сором’язлива посмішка, сильні руки, меткі пальці, два зграбні мечі. Чого ще бажати жінці?» Вона б пішла заміж за К’ярла радо і охоче, але ж сама була донькою князя Балона, а він — простого роду, онуком роба-полоняника. «Дивина! Одружитися з ним — для мене ганьба, а бавити його прутня ротом — ні.» П’яна та усміхнена, вона вповзла під хутра і взяла його вустами. К’ярл ворухнувся уві сні, а за мить почав твердішати. Коли вона змусила його знову скам’яніти, К’ярл уже прокинувся, а вона спливала вологою. Аша накинулася хутром на голі плечі й усілася згори, загнавши його собі всередину так глибоко, що не могла вже сказати, чий став прутень, а чия піхва. Цього разу обоє досягли вершини одночасно.

— Моя люба панно, — промурмотів він опісля голосом, ще придушеним сном. — Моя мила королево.

«Ні, — подумала Аша, — ніяка я не королева. І