Американські боги - Ніл Гейман

— Відчепися, старий, — відмахнувся Град.

— Гряде приплив кривавий, — промурмотів товстун. — Здається, далі там таке.

Завив вітер.

— Гаразд, — підсумував Локі. — Він ваш. Ми закінчили. Забирайте старого покидька.

Він махнув рукою. Град, Медія і товстун полишили кімнату. Він усміхнувся Тіні:

— Не кажіть на жодну людину, ніби вона щаслива, га, малий? — і також вийшов.

— І що тепер? — запитав Тінь.

— Тепер ми його загорнемо і заберемо звідси, — відповів Анансі.

Вони загорнули тіло у простирадла — старанно загорнули в цей імпровізований саван, так, аби його не було видно й можна було нести. Двоє старих підійшли до тіла з обох боків, але Тінь сказав: «Дайте я спробую», зігнув коліна, просунув руку під обгорнутий в біле силует і підхопив тіло на плече. Повільно випростався, доки, зрештою, не став більш чи менш твердо.

— Добре. Я його тримаю. Понесу його до машини.

Чорнобог начебто хотів посперечатися, але передумав.

Плюнув на вказівний та великий пальці і став гасити свічки. Виходячи з кімнати, Тінь чув, як ті шипіли в нього за спиною.

Середа був важкий, але Тінь давав собі раду, якщо ішов розмірено. Він не мав вибору. З кожним кроком слова Середи відлунювали в голові, і він відчував кисло-солодкий присмак меду на губах. Я тебе наймаю. Ти боронитимеш мене. Ти переправлятимеш мене з місця на місце. Іноді ти для мене вивідуватимеш — будеш ходити до певних місць і ставити певні запитання. Ти будеш мені за попихача. У виняткових випадках, і лише у виняткових випадках, ти будеш кривдити тих, кому треба завдати кривди. У малоймовірному випадку моєї смерті ти чуватимеш над моїм тілом...

Угода є угода — і ця текла в його жилах і гніздилася в його кістках.

Пан Нансі притримав для нього двері, тоді поспішив наперед і відчинив задні двері мікроавтобуса. Четверо тих, інших, уже стояли біля свого позашляховика і витріщалися, ніби не могли дочекатися, коли вони нарешті звалять. Локі знову надягнув свого водійського кашкета. Поки Тінь ішов, холодний вітер шарпав і смикав простирадла.

Він якнайретельніше влаштував Середу позаду в автобусі.

Хтось поплескав його по плечі. Тінь обернувся. Там стояв Град і щось простягав йому в руці.

— Тримай. Агент Світ хотів, щоби це було в тебе.

То було скляне око. Рівно посередині на ньому була тонесенька тріщинка, а попереду — маленька щербинка.

— Ми знайшли його, коли прибирали, — додав агент Град. — Збережи на щастя. Бачать боги, тобі воно придасться.

Тінь стиснув око в руці. Хотілося відказати Градові якоюсь влучною і слушною реплікою, але той уже залазив у позашляховик. Нічого влучного і слушного Тіні на думку так і не спало.

Чорнобог вийшов з мотелю останнім. Він замкнув будівлю і провів поглядом позашляховик, який виїжджав із парку на асфальтовану трасу. Залишив ключа під каменем біля головного входу і похитав головою:

— Треба було не просто проклясти його смерть, а вирвати і зжерти його серце, — сказав він до Тіні буденним тоном, поки вмощувався на задньому сидінні. — Того мудака треба навчити поваги до старших.

— Будеш за штурмана, — кинув Тіні Нансі. — Я трохи посиджу за кермом.

І поїхав на схід.

Світанок застав їх у Принстоні, штат Міссурі. Тінь так і не поспав.

Нансі запитав:

— Де тебе висадити? На твоєму місці я б нажив собі якесь посвідчення особи і звалив у Канаду. Чи в Мексику.

— Я залишуся з вами. Цього хотів би Середа.

— Ти більше на нього не працюєш. Він мертвий. Коли ми відвеземо його тіло, ти вільний робити що завгодно.

— А саме?

— Триматися осторонь, поки не закінчиться війна. Як я і казав, тобі краще залишити країну, — Нансі ввімкнув поворотник і повернув ліворуч.

— Сховаєшся на часинку, — додав Чорнобог. — А коли все закінчиться, повертайся, і я все доведу до пуття. Своїм молотом.

— А куди ми веземо тіло? — змінив тему Тінь.

— У Вірджинію. Там є дерево, — відказав Нансі.

— Світове дерево! — проголосив Чорнобог із похмурим задоволенням. — У моїй частині світу теж таке було. Але наше росло під землею, а не на землі.

— Ми покладемо його біля підніжжя дерева, — вів далі Нансі. — Залишимо його там. Відпустимо тебе. І поїдемо на південь. Буде битва. Проллється кров. Світ зміниться. Трішечки.

— Я не потрібен у вашій битві? Я ж здоровий. З мене в бійці є користь.

Нансі повернувся до Тіні і тепло всміхнувся — вперше відтоді, як витяг його з тюрми Лісового округу.

— Здебільшого ми битимемося В такому місці, про яке ти не зможеш і помислити.

— В умах і серцях людей, — докинув Чорнобог. — Як на тому великому колі.

— Га?

— Карусель, — пояснив Нансі.

— Ясно. За лаштунками. Дійшло. Як у тій пустелі з кістками.

— Так. За лаштунками, — Нансі аж трохи підвів голову. — Щоразу коли я собі думаю, що в тебе тями не стане навіть аби води принести, ти мене дивуєш. Усе так. За лаштунками. Саме там трапиться справжня битва. А сюди долетять тільки громи і блискавиці.

— Розкажіть мені про чування.

— Комусь треба залишитися при тілі. Така традиція. Хтось із наших стане.

— Він хотів, щоб то був я.

— Ні, — запротестував Чорнобог. — Це тебе вб’є. Погана, погана, поганюща ідея.

— Що вб’є? Побути з його тілом?

— Так заведено, коли помирає Всебатько, — знизав плечима Нансі. — Я помираю по-іншому. Коли помираю я, то все, чого прошу — це покласти мене десь, де тепло. А коли гарненькі жіночки ходитимуть над моєю могилкою, я хапатиму їх за литки, як у тому кіно.

— Гадки не маю, що за кіно, — буркнув Чорнобог.

— Маєш. Це в кінці. Кіно про старшокласників. Діточки, що йдуть на випускний.

— Кіно називається «Керрі», пане Чорнобоже, — підказав Тінь. — А тепер розкажіть мені про чування.

— Ти розкажи. Я веду машину, — відморозився Нансі.

— Я ніколи не чув про фільм, що називається «Керрі», — наполягав Чорнобог. — Сам розкажи.

— Того, хто чуває, —