Іскрані.Та, що прийшла із-за грані. - Айрін Єн Шанті

Зайняла своє улюблене крісло біля вікна, взяла вчорашню книгу про імператорську гілку і відразу пошкодувала, що пішла з кухні, не взявши з собою чашку кави. Я чесно намагалася вникнути в ієрархії правлячої сім'ї, запам'ятати їхні імена та найближчих радників, але раптом випливло знайоме ім'я Нейтана де Перістона. Виявляється, він займає посаду глави таємної канцелярії. У книзі описувалися його здібності, основні методи роботи. Також тут розглядалася низка особливо яскравих справ, які він хвацько розкрутив. Через деякий час я помітила, що перестала читати, а сиджу і думаю про цього лякаючого чоловіка, і його неймовірні здібності. Раптом згадалася розмова про Нейтана в кабінеті ректора, про його дар та його силу. Я зловила себе на думці, що мені його шкода, адже він позбавлений права вибирати собі життя, інтереси і навіть супутницю, тому що за нього це робить його дар. Так, не посперечаєшся, з даром він має шикарні бонуси. Колись я сама мріяла мати ментальну магію. Хотілося знати, що про тебе думають інші, про що мріють, чим цікавляться. Здавалося, класно мати таку здатність, що тоді легше підтримати розмову чи вгадати з подарунком. А втім, я ніколи не замислювалася, що відчуватиме та людина, яку я читаю. І тільки зараз, коли я сама опинилася, як то кажуть по той бік екрану, зрозуміла: ніфіга це не класно! Коли в тебе купа секретів, зовсім не посміхається, щоби тебе хтось читав. А якщо подивитися з позиції того, хто «читає», то це просто жах! Добре, якщо співрозмовники вміють тримати щити, а якщо ні... То потік їхніх думок перебуває в ефірі, хочеш, не хочеш, а ти змушений їх почути. Мимоволі ти стаєш свідком чийогось прихованого життя, чуєш і бачиш те, що має залишитися всередині, в таємниці. Тоді цілком логічно, що тебе починають боятися та уникати. Свого роду – ти стаєш ізгоєм. Те, що в роботі є твоєю перевагою, у повсякденному житті це твоя вада та тягар. І якщо враховувати, що кожній людині є що приховувати, то не знайдеться самогубця, який добровільно дозволить себе прочитати.

Мені не з чуток знайоме почуття, коли на роботі ти є значною фігурою. Тебе поважають, з тобою рахуються та зважають на твою думку, хтось боїться, але ти сприймаєш це як норму. Це твоя репутація, це те, що дозволяєш бачити іншим. Але приходячи додому або зустрічаюся з друзями, ти хочеш зовсім іншого: тобі не потрібні шанування, побоювання чи страх. Прийшовши додому - ти хочеш спокою, тиші, кохання, спілкування без жодних блоків та перешкод. Мені раптом подумалося, що за такого розкладу Нейтан виглядає цілком природно. Все його життя — це робота. Цікаво, а він сам може закрити свою свідомість від інших, від їхніх думок та емоцій. Я так поринула у роздуми і не одразу зрозуміла, що в бібліотеці я більше не одна. У сусідньому кріслі, не зводячи з мене погляду, сидів предмет моїх роздумів. Від несподіванки я здригнулася. А він знову насупився.

- Не варто мене боятися, не кусаюся – тихо сказав він. – Зазвичай, коли не спиться, я приходжу сюди. Тут тихо і спокійно, не сподівався побачити тут когось іще. Коли побачив Вас тут, то хотів піти, але Ви так зосереджено, про щось думали, склалося враження, що Ви випали з реальності. Мені стало цікаво дізнатися про Ваші думки. Чекав, коли ви звернете на мене увагу. У вас  дуже жива міміка.

- Хм, нічого собі! Я за весь вечір від Вас почула менше слів, ніж зараз – видала я. – І, до речі, я Вас не боюся.

- Усі бояться! Це нормально. Але ви добре тримаєтеся - также тихо відповів він.

В його очах було стільки болю, що мені самій стало боляче... Людина не повинна це відчувати. Можна пережити якщо ця ситуація трапляється один раз, але зважаючи на все, він щохвилини з цим живе. І мені захотілося, щоб він почув мене.

- Я Вас не боюся - повторила з натиском - ваші здібності, вони лякають, але не Ви - на секунду, мені здалося, що в його очах промайнуло радість - можна запитати?

Він запитливо підняв брову.

- Чи можна розцінювати це як «Так»? І після його кивка, продовжила – Чому Ви не закриваєтесь від інших? Адже так було б простіше та легше.

- Не зрозумів, навіщо закриватися? - Його погляд став уважним і чіпким.

- О, ось зараз Ви включили дізнавача - хихікнула - Я всього лише мала на увазі, що не всі можуть поставити блоки від прочитання, але Ви можете... Як сказати? Регулювати Ваші можливості. Наприклад, на роботі вмикайте на повну, а вдома та з друзями можно блокувати Ваші здібності. Домовитися, що на цій території Ви свій дар не застосовуєте. Скажімо так – це нейтральна територія. Тут кожен може почуватися себевільним. Відкрито думати і говорити, не боячись, що його швидкоплинна думка буде зрозуміла якось не так. А ви у свою чергу відпочиватимете, від чужих роздумів і метань. Я навіть боюся уявити, як Ви все це витримуєте! Це ж збожеволіти можна, переживати тисячі ситуацій та чужих життів – я не помітила, як видала всі свої думки та міркування з приводу його дару – Оу, вибачте, будь ласка. Мене, як завжди, занесло.

- Все нормально. Я вперше чую такі міркування. Вони незвичайні та правильні. Ніколи не дивився на це з такого ракурсу. Звик, напевно – боятися, та й гаразд. Сім'ї у мене немає, а друзі мають сильні блоки – їх я не читаю. До речі, на вас також сильні блоки, Леон поставив? - спитав він, уважно стежачи за реакцією.

- А чому Леон? Може я сама це зробила – сказала я. Згадала, що говорила моя подруга: якщо не знаєш відповіді, починай сама ставити запитання.

- Ви не могли, вибачте. Просто у Вас не той рівень магії, а точніше він відсутній – видав цей МАГ.

- Ахах, а ви прямолінійні. Я сказала б жорстокий. Я образилася б, якби це було не так. Не знаю, Леон теж казав, що я не маю магії стихій. Я вас правильно зрозуміла – ви мене не можете прочитати?