Айхо, або Полювання на шпигуна - Оршуля Фаріняк

тут відбувається, — промовив я.

— Що? — перепитав приголомшений Спок, до якого потроху повертався дар мови.

— Ви ж хотіли знати, що думає про все це сірий каркар? Я відповів.

Тиша в Класі бриніла відголосом страху і цікавості. Усі дванадцять пар здивованих очей дивились на мене, проте боялись зустрітись поглядом. Лише голубоока Делея сміливо свердлила із неприхованим захватом.

До кінця заняття Майстер Спок навіть не глянув у мій бік, зате решта Класу озиралася, переглядалася і перешіптувалася. Я намагався вслухатися в лекцію вчителя, але насправді думками був далеко…

— Оце ти втнув, Айхо, — шепнула задоволена подруга після закінчення уроку.

— Делеє, дай спокій! — невідь-чого огризнувся, відмахнувшись від подруги.

Розділ 6

— Айхо! — Зуфар шарпнув за рукав, зупинивши на коридорі після занять.

— Привіт, — буркнув я.

— Ого, щось трапилось? І де твоя білява подруга?

Ніби почувши запитання, повз нас гордо пройшла біла, як стіна, Делея. Наче й не помітила. Зуфар провів її поглядом, а потім підняв брови дашком.

— Не питай, — попередив його цікавість.

— Я все дужче і дужче шкодую, що не навчаюсь у вашій клятій Правиці! Та тут і дня не пройде, як щось трапляється! Про Делею не запитую. Поки що. А от що трапилося із вашим однокласником, це вже мусиш розповісти! Я не відстану!

— Це… — не встиг я відкрити рота, як між нами невідомо звідки виріс кремезний юнак, судячи з усього, старшокласник.

— Ти Айхо? — непроханий гість безцеремонно тицьнув пальцем мені в груди.

— Ну я.

— Тебе негайно викликає до себе Куратор Шак.

— Ми договоримо і він піде, — не відступав Зуфар, якого роз’їдала цікавість.

— Він піде негайно. Я не збираюся з вами сперечатися.

Ми хотіли ще щось заперечити, але кремезний учень знайшов на диво залізний аргумент.

— Тиждень відсторонення від занять, і ви відстанете від Класу остаточно.

— Куди йти?

— У Вінценосну Арку.

Увійшовши в простору залу, я на мить зупинився, здивований кількістю присутніх. Утворюючи круту підкову на високих різьблених кріслах, у всій величі десять найавторитетніших викладачів Університету з нетерпінням очікували на мене. Совредо не було. На здивування, серед сивочолих, бородатих поважних чоловіків я помітив і молодого Майстра Авгуса, одягнутого у все ту ж сніжно-білу туніку і вузькі штани. Посеред зали стояв Куратор Шак. Його товсті щоки роздулися ще дужче, а їх багряний відтінок красномовно вказував на неабияке роздратування.

Дід і Майстер Каро сиділи поруч, їхні зосереджені обличчя теж не віщували нічого доброго.

— Проходь, Айхо! — гучним басом гримнув головуючий Майстер Ореф.

Майже впритул підійшовши до розчервонілого Бурмошака, я вклонився присутнім.

— Раніше треба було думати, тепер запізно проявляти люб’язність, — прошепотів Куратор так, щоб його почув лише я.

— Ми не будемо, Айхо, ходити довкола, — прогримів Ореф. — Найповажніша Рада зібралася лише для того, щоб поставити тобі кілька запитань.

— Я готовий відповідати, хоча й не розумію, для чого було збирати цілу Раду.

— Зараз зрозумієш, — крізь зуби процідив Бурмошак. Піднявся низенький рудоволосий Майстер Варгуль, найкращий серед Майстрів Медицини. Він якусь мить вагався, та все ж почав:

— Рада хотіла б почути розповідь про твою дивну мандрівку на Вершину Тиші і про неймовірне повернення з Місця, з якого не повертаються.

Я здивовано зиркнув на Радо. Його обличчя було кам’яним. Для чого дід розповів усе Старійшинам? Про це мали знати лише він і Каро! Раптом дідусь на мить впіймав мій погляд і я зрозумів: він нічого нікому не казав. Майстер Каро незадоволено повів бровою, і вони з дідом обмінялися красномовними поглядами.

— Ми слухаємо тебе, Айхо! — перебив гарячкові роздуми Головуючий.

— Я можу поставити запитання Вельмишановній Раді? — тягнув я час.

— Не нахабній, — непомітно штовхнув у бік Бурмошак.

— Спробую відповісти, — незадоволено гримнув Ореф.

— Чому Рада вважає, що я був на Вершині Тиші?

По рядах засідателів пробіг незадоволений гул.

— Хлопче, — криво всміхаючись, почав Майстер Ореф. — Зважай, з ким розмовляєш. І коли тебе запитують, давай відповідь!

— Майстер О теж вважає, що я бував у цьому лихому місці?

— Твій дід мовчатиме, Айхо! Він член Ради, але сьогодні позбавлений слова! Ти не отримаєш допомоги! І відповідатимеш без підказок! — майже до писклявого підвищився тоненький голос Майстра Варгуля, який завжди вирізнявся лагідною вдачею.

— Тоді я відмовляюсь відповідати! — несподівано збунтувався я.

— Що? — у багатьох викладачів округлились від здивування очі.

Червоний Бурмошак побагровів ще дужче.

— Коли я щойно прибув до Університету, мені вже ставили це питання. І я відповів. Той, хто отримав відповідь, зараз серед вас. Він член Ради. Чи Майстер Каро теж сьогодні позбавлений слова?

Каро ледве помітно всміхнувся.