Бенкет круків - Джордж Мартін

— Тепер я розумію, чому у вас брат став калікою,— сказала вона, й усмішка миттєво злетіла з його вуст, як з приємністю зауважила королева.— Мабуть, мій брат не розтлумачив вам ваших обов'язків, сер. Вам належить захищати мого сина від ворогів. А тренувати його й готувати до лицарства дозвольте військовому інструктору.

— Але в Червоній фортеці немає військового інструктора відтоді, як загинув Арон Сантагар,— мовив сер Лорас із ноткою докору в голосі.— Його світлості майже дев'ять, він хоче вчитися. В його віці він уже мусить бути зброєносцем. Хтось має його учити.

«Хтось і буде, але не ти».

— Скажіть, будь ласка, а в кого були зброєносцем ви, сер? — солодким голосом запитала Серсі.— В лорда Ренлі, здається?

— Мав таку честь.

— Я так і думала,— зронила Серсі. Вона неодноразово бачила, який тісний зв'язок виникає між зброєносцями й лицарями, яким вони служать. А їй не хотілося, щоб Томен прихилявся до Лораса Тайрела. Лицар Квітів аж ніяк не той, на кого варто рівнятися будь-якому хлопчику.— Я була останнім часом неуважна. Коли тут треба правити королівством, вести війну й оплакувати батька, я й забула, наскільки важливо призначити нового військового інструктора. Але я негайно виправлю цю помилку.

Сер Лорас відкинув каштановий кучерик, що впав йому на чоло.

— Ваша світлосте, вам не знайти людини й наполовину такої вправної зі списом, як я.

«Які ми скромні!»

— Томен — ваш король, а не зброєносець. Ваше завдання — битися за нього й померти, якщо виникне потреба. Але не більше.

Розпрощавшись із ним на підйомному мосту понад сухим ровом, з якого стирчали залізні палі, королева вже сама зайшла у Мейгорову тверджу. «І де мені шукати військового інструктора?» — думала вона, піднімаючись у свої покої. Відмовивши серу Лорасу, вона тепер не наважиться звернутися до інших лицарів королівської варти: це ж сіль на рани, яка тільки роздрочить Небосад. «Сер Толад? Сер Дермот? Когось треба знайти». Томен уже полюбив свого нового присяжного щита, але в питанні з Марджері Озні не показав себе так, як сподівалася королева, а для його брата Осфрида вона намітила іншу посаду. Шкода, що Гончак сказився. Томен завжди боявся грубого голосу й обпеченого обличчя Сандора Клігана, а Кліганові насмішки могли стати чудовою протиотрутою на манірну доблесть Лораса Тайрела.

«Арон Сантагар був дорнянин,— пригадала Серсі.— Можу послати в Дорн. Століття крові та воєн між Сонцесписом і Небосадом! Так, дорнянин може стати найкращою відповіддю. У Дорні ж напевно є гарні мечники».

Увійшовши до світлиці, Серсі угледіла лорда Кайберна, який читав на підвіконні.

— Маю новини, з ласки вашої світлості.

— Знову змова і зрада? — поцікавилася Серсі.— День був довгий і важкий. Розповідайте швидше.

— Як зволите,— він співчутливо посміхнувся.— Подейкують, що архонт Тайроша запропонував Лісу умови миру, щоб покласти край торгівельній війні. Ходять чутки, що Мир збирався приєднатися до цієї війни на боці Тайроша, але без золотого загону мирсяни вже не вірили, що...

— У що там вірять мирсяни, мене не обходить,— відтяла королева. Вільні міста повсякчас воюють одне з одним. Але їхні сварки й союзи на Вестерос не впливають аж ніяк.— Важливіші новини є?

— Повстання рабів у Астапорі, схоже, перекинулося на Мірін. Матроси з дюжини різних кораблів розповідають про драконів...

— Про гарпій. У Міріні гарпії,— сказала королева: їй щось таке пригадувалося. Мірін ген на краю світу, на сході, далі ніж Валірія.— Нехай собі раби бунтують. Яке мені діло? У Вестеросі рабів немає. Більше у вас для мене нічого немає?

— Є новини з Дорну, вашій світлості буде цікаво. Князь Доран ув'язнив сера Деймона Санда — байстрюка, який був колись зброєносцем у Червоного Гада.

— Пригадую його,— сказала королева. Сер Деймон був серед дорнських лицарів, які супроводжували княжича Оберина на Королівський Причал.— І що він зробив?

— Вимагав відпустити доньок княжича Оберина.

— От і дурень.

— Крім того,— провадив лорд Кайберн,— донька лицаря Ластолісу несподівано заручилася з лордом Естермонтом, як повідомив один наш приятель з Дорну. Її того ж таки вечора відіслали в Зеленоскелю, й кажуть, вони з Естермонтом уже й побралися.

— Це можна пояснити байстрюком у лоні,— Серсі накручувала на палець пасмо.— Скільки років сором'язливій нареченій?

— Двадцять три, ваша світлосте. А лорду Естермонту...

— ...мабуть, усі сімдесят. Я знаю.

З Естермонтами королева породичалася через Роберта, чий батько, мабуть, у нападі хтивості чи божевілля, взяв собі одну з них за дружину. На той час як Серсі пошлюбила короля, Робертова леді-мати давно померла, а от обидва її брати з'явилися на весіллі й гостювали ще півроку. Згодом Роберт наполіг, що слід у відповідь віддячити візитом на Естермонт — гористий острівець на мисі Гніву. Два сирі й сумні тижні, які Серсі провела у Зеленоскелі, що є престолом дому Естермонтів, були найдовшими в її молодому житті. Джеймі з першого погляду обізвав замок «Зеленосранню», і дуже скоро Серсі й собі почала його так називати. А в цілому вона марнувала свої дні, спостерігаючи, як її царствений чоловік полює на звіра та птицю, пиячить з дядьками й у дворі Зеленосрані вибиває дух з різноманітних своїх кузенів.

Була ще й кузина — маленька гладенька вдовичка з персами-динями, в якої і чоловік, і батько обидва загинули під Штормокраєм під час облоги. «Батько її дуже добре ставився до мене,— розповідав дружині Роберт,— а ще ми з нею гралися в дитинстві». Спливло небагато часу — і вони знову почали гратися. Щойно Серсі вночі склепить очі, король тихенько прокрадався до сердешної вдовички, щоб утішити її в самотині. Одного вечора Серсі попросила Джеймі простежити за ним, щоб підтвердити її підозри. Брат, повернувшись, запитав, чи бажає вона Робертової смерті. «Ні,— відповіла вона,— краще наставити йому роги». Вона любила уявляти, що саме тої ночі був зачатий Джофрі...

— Елдон Естермонт узяв собі дружину на п'ятдесят років молодшу,— промовила королева до Кайберна.— Чого це має хвилювати мене?

— Я ж не кажу, що має,— знизав він плечима,— але Деймонд Санд і ця Сангагарівна були обоє близькими друзями рідної доньки князя Дорана — Аріанни, принаймні так засвідчують дорняни. Може, це й нічого не значить, але я подумав, що вашій світлості варто це знати.

— Тепер я знаю,— Серсі вже уривався терпець.— Є ще новини?

— Ще одна. Це дрібничка,— глянув він на неї з вибачливою посмішкою і розповів про