Шлях Королеви - Алюшина Полина

Присівши навпочіпки, Маль спершу акуратно витягла з купи маленький арбалет, потім дістала свої кортики і одразу повернула їх на законне місце за халявами чобіт. Далі дівчина підняла шаблю Гредхарда і притулила її до стіни, а потім підняла свій сагайдак, прикріпивши його до стегна, і перекинула за спину лук. Неквапом і уважно озирнулася.

- Куди ж вони його поділи? – Запитала ельфійка. Їй довелося перебрати всі папери на столі, заглянути під ліжко та шафу. Про всяк випадок вона навіть визирнула у вікно, знайшовши за фіранкою маленьку фігурку золотоволосої дівчини. Маль покрутила фігурку в руках, знизала плечима і поставила на місце. Тут же під підвіконням вона виявила ще багато жіночих прикрас ельфійської роботи: брошки, гребені, шпильки, браслети, кілька зв'язок дорогих намист, різнокольорові стрічки. Серед усього іншого навіть виявилася акуратно складена зелена туніка з найтоншого матеріалу, яка, більш за все, колись належала знатній особі. Дівчина закотила очі і похитала головою. Задерши фіранку, вона знову взялася за пошуки. Але те, що вона шукала, ніде не було. Час швидко минав. Тоді ельфійка зазирнула до шафи. Там лежали кілька білосніжних сорочок, темні штани і довгий чорний плащ, який висів на гачку. Його Маль і схопила, накинула на плечі, прикривши лук. Потім підійшла до стіни біля столу, причепила шаблю торговця на лівий бік, а маленький арбалет, який весь час стискала в руці, заткнула за пояс. Запахнувши плащ щільніше, вона швидко покинула каюту капітана.

- Чому так довго? - Подав голос щит, як тільки почув легку ходу ельфійки.

 - Шукала меч королеви. - Відповіла Маль, напружуючись усім тілом, щоб підняти важкий щит з палуби. Кортиком вона відрізала частину мотузки, яка лежала біля одного з піратів, який вже хропів, та закріпила нею щит, акуратно завела його за спину і розташувала поверх плаща. - Його немає ніде. Невже ці дурні його продали, доки капітан відсутній?

- Маль, це химера, її ніхто не може продати і ніхто не може купити. Її навіть ніхто до рук без її згоди взяти не може.

- Та, це зрозуміло, але куди вона поділася тоді? - Не вгавала ельфійка, швидко спускаючись по трапу. - Це ж меч, великий і важкий! Не такий важкий, як ти, але все-таки. Тут вона помітила, що матрос на сусідньому кораблі уважно спостерігає за нею.

- Хочу встигнути на бої. – Крикнула вона йому низьким голосом. - Той відповів їй уклоном, зітхнув і, втративши будь-який інтерес, відвернувся.

 - Ти чого кричиш, Маль? Треба йти непомітно. - Шикнув щит-напівбог на лучницю.

 - Знаєш, Магумо, я за час опору зрозуміла одну річ - якщо непомітно піти не виходить, то треба більше шуму наробити, щоб приспати пильність.

 - Теж варіант. - Відповів їй демон. - А із химерою все просто. Вона пішла з корабля, щойно перестала бути в центрі уваги. Це дуже розумне і при цьому ще й хитре створіння.

- А як же королева? Де вона потім її шукатиме? – Ельфійка вийшла на бруківку, яка вела прямо до місця боїв. Де-не-де вулицею в той самий бік, що й вона, поспішали жителі острова. - Варто Лії покликати Лусем, як химера одразу з'явиться в неї в руках.

- Як так? - Маль, засмутившись, завмерла на місці. Вона, яка знала лише магію знахарства, з таким явищем стикалася вперше, і їй важко було уявити, що щось чи хтось може з'явитися будь-коли в будь-якому місці. Це було неймовірно! Хоча, останнім часом, у її життя проникало все більше і більше неймовірностей та чарівництва. Адже вона жила за часів, коли драконів вже не було і, отже, магія у світі практично була зведена нанівець. А тепер виходить, що з народженням королеви-дракона магія набирає сили так само, як і її власниця.

- Розумієш, химера може бути ніде та скрізь одночасно. Якщо буде бажання, я тобі потім все докладно розтлумачу.

- Так-так, розтлумач, будь ласка. Може, і в мене вийде те саме! Може, і мої кортики до мене повертатимуться? - Почала міркувати вголос Маль, відновивши рух.

- Ха-ха, вигадала! Краще поспішай, у нас не так багато часу залишилося до початку боїв. - Посміхнувся Магума.

- Звідки ти знаєш? - Підкинула ельфійка щит, який сповзав.

- Шум натовпу значно голосніше став. Маль прислухалася. Переконавшись, що демон правий, вона додала швидкості.

Чоловік середнього віку вийшов у центр арени та замахав руками,щоб привернути увагу публіки.

- Ла-а-ска-а-а-а-а-а-во про-о-о-о-си-и-мо на наші щотижневі бої, підкорювачі морів! Сьогодні наш непереможний чемпіон вкотре буде відстоювати свій титул! Проти нього будуть битися наші новачки: людина та перевертень, які прийшли не звідкись, а з самої Нарімської імперії! Давайте привітаємо їх!!! - Глашатай задав темп оваціям і бігом побіг з арени на трибуни.

Натовп заревів. Свист, крики і стукіт важких чобіт відгукнулися луною, поширюючись далеко за межі арени.

З протилежного боку від крісла Крота залізні грати відчинилися, і в центр арени, засипаної піском, виштовхнули Ролана з Гредхардом. Чоловіки, черпаючи чоботами пісок, стривожено оглядали "Колізей".

- Ось і наш кінець, хлопче. Я навіть боюся уявити, хто зараз вийде на арену проти нас, якщо нам в руки дали бойові мечі!

- Ну, ти як хочеш, старий, а я звідси виберусь! Мене Маль вб’є, якщо я загину. - Ронал перекинув меч з руки в руку, ніби перевіряючи його вагу та балансування.