Шлях Королеви - Алюшина Полина

- Фу-ух ..., я думав він ніколи не піде. – Пролунав позаду дівчини знайомий низький голос.

- Магума!? - Ельфійка аж підскочила від радості. Вона обернулася, але за нею не було нічого, окрім голої чорної стіни. Несподівано валун у стіні заворушився. Він колобком прокотився довкола ув'язненої, засвітився, затремтів і різко розвернувся. По прожилках між лавовими наростами знову потекла магма, почувся тріск пластин, які роз'єднувалися, і скрегіт рогів по стелі печери. На обличчі півбога засяяла блаженна посмішка.

- Ой... звідки ти тут, Магумо? Ти ж, начебто, в океан упав? – Хитро примружила очі Маль.

- Упав, упав, та вибрався. Я не просто демон. Якась там вода не загасить моєї лави, ельфійка.

- Але як ти мене знайшов?

- Знаючи Кротарікса та його вразливу натуру, це зробити було неважко. Він завжди вибирав темні куточки, де міг би сховатися від чужих очей. Печери - ідеальні місця для цього. - Магума озирнувся і кивком голови підтвердив свої слова. Миттю пізніше підлетів до дівчини. - Треба б зняти ці кайдани з тебе... ото ж потрапили!

- Магумо, а за що він так сильно ненавидить королівську родину? Він просто з котушок з'їхав через свою помсту!

- Кілька тисяч років тому Нітрил знайшла Кротарікса на бездоріжжі, він був народжений від союзу ельфа з сукубом. Мати покинула його, як тільки той перестав пити молоко. Ми того дня патрулювали з імператрицею дороги біля початку хребтів, як з однієї печери на Нітрил вистрибнула золота грудочка. Він спробував вчепитися їй у шию, але її луска йому завадила. Вона оглянула малюка і, посміхнувшись, сказала:

- Що ти тут забув, малюк? Ти такий брудний, що тебе від крота не відрізнити!

- Ваша Величність, дайте цій істоті спокій, може, вона заразна? – Припустив я.

 - Як ти можеш так говорити, Магумо, адже він дитина. Схоже, батьки покинули його. – Жалісно промовила Нітрил, поправивши чубок, який нависав на обличчя крихти.

- З чого така впевненість? Може, там у печері ще хтось є? - Намагався я застережити королеву. Нітрил обернулася тоді до мене, несхвально примруживши очі.

- Чого? Я просто припустив. - Не сподобалося мені це вампіреня. Занадто маленький, надто жалюгідний, надто вразливий.

- Якби в нього хтось був, то він би не мешкав у печері і тим більше не був таким брудним! Ми заберемо його в замок, відмиємо і він буде моїм другим стражем. Так, малюк? - Жінка піднесла свій носик до носика клубочка, доторкнувшись до нього кінчиком.

- Нітрил дбала про нього, як про рідного сина, і навіть ім'я йому дала відповідне його потягу до темних нір і печер - "Крот - Кротарікс". – Продовжував згадувати Магума. - Зрештою, це диво прив'язалося до Її Величності, вона стала йому матір'ю. Він дуже її любив, але, коли почалася війна з демонами, імператриця не могла багато часу і уваги приділяти своїй прийомній дитині. Відтді він почав думати, що вона розлюбила його.

Одного разу він підійшов до неї і запитав, чи це так? На що Нітрил пообіцяла йому, що ніколи його не розлюбить і завжди буде поряд. Кротарікс сприйняв це надто близько. Коли королева загинула, він, тільки уяви, почав вважати, що вона покинула його і не дотрималася цієї обіцянки. - Магума розвів руками. - Він розлютився на весь світ і втік. Виріс тілом, але не духом, замкнувся у собі і не слухає нікого. І-ех! - Метал нарешті лопнув, звільнивши Маль руки.

- Міцні ж ці кайдани, зараза така, мені грубої сили ледве вистачає! Навіть каміння на долонях потріскалося! Ходімо, нам треба вибиратися звідси, поки Кротарікс не повернувся. - Демон розірвав кайдани і на ногах Маль, і вони разом залишили печеру.

Коли вони вибрались назовні, то побачили, що печера-дім Кротарікса знаходилась в скелі високо над містом, яке ростягнулось біля її підніжжя. Звивиста дорога вела униз, але втікачі швидко зникли в заростях зі зворотного боку від входу в печеру. Вони спустилися до підніжжя скелі, прикриті великими валунами та пальмами.