Шлях Королеви - Алюшина Полина

Почувся гомін голосів, пірати розгубились. Такої високопоставленої особи вони ще не зустрічали, бо все лісове герцогство сиділо в глибині материка і носів звідти з початку правління Скаїра не висовувало.

 - Бачу, ви зацікавлені. Почнімо, мабуть, із двадцяти тисяч!

 - Двадцять тисяч? - Хтось вигукнув із натовпу.

- Це дуже гідна ціна за родича такого почесного роду. Чи згодні?

- Згоден. – Кивнув головою Руда Борода, схвалюючи стартову ціну для свого товару.

- Дорогувато буде. – Пройшовся площею гуркіт голосів присутніх.

- Ну хто? Хто ж дасть понад двадцять? Кому дістанеться дівчина з набором на всі випадки життя?

- Двадцять п'ять! - Вигукнув з натовпу крокодил з нещодавньої зустрічі, який раптово з'явився. – Двадцять п'ять тисяч карцерів! Спробуйте переплюньте, салаги!

- Тридцять! – Вигукнув багато одягнений алатавр у синьому капелюсі з трьома яскравими пір'ями на боці. Він смикнув головою, розтягнувши посмішку, і скоса поглянув на крокодила. Той, у свою чергу, запихкав і заворушив жовнами. Фіц, незважаючи на те, що був скупий, заради гарних панянок був готовий піти на все.

- Тридцять п'ять! - Не вгавав крокодил з відвислим величезним черевом.

- Сто тисяч... - Промовив хтось солодко і м'яко, ніби пестячи свої слова. Пірати здивовано обернулися на голос і відразу зблідли. Позаду натовпу стояв кволий демон з бичачими рогами, на голові якого красувався крислатий фетровий капелюх з фіолетовим пояском. Чорно-фіолетовий довгий камзол щільно обтягував струнке тіло, сіра жилетка, яка прикривала білу сорочку з бузковими ромбоподібними ґудзиками, вигідно відтіняла блідість шкіри, а темні штани і начищені до блиску туфлі зі срібною підошвою, сяючою під сонцем, казали про високий статус свого пана. На руки були натягнуті короткі білі рукавички, а золоте волосся звисало рівною доглянутою хвилею і плавно розтікалося по плечах того, хто говорив. Спирався гість на дерев'яну тростину, погладжуючи її набалдашник у вигляді срібного кажана, який, сидячи, роззявив свою пащу. Інкуб обережно і поважно ступав уперед по засипаній піском бруківці, дедалі ближче наближаючись до місця торгів. Хвіст його з вістрям на кінці звивався наче змій, очі горіли бузковим заходом сонця. Гість виглядав, як півень, настільки строкатим і яскравим було його вбрання. Стояла мертва тиша, поки інкуб ішов до помосту, а народ дивився на це диво в пір'ях.

- За панночку цю я готовий хоч життя своє богам небесним усім продати! Що за тіло, що за волосся чудовий колір! Гарнішої за тебе, мабуть, у світі більше немає! - Розпластавши свої руки в сторони, говорив інкуб. Брови Маль трохи на лоб не полізли від таких компліментів. Віршів на свою адресу вона ще ніколи не чула.

- Тьху! От півень нафарбований! Ронал, він так нашу ельфійку собі відтяпає. - Шепотів на вухо перевертню Гредхард. - Ти глянь, яка цяця?

 - Гей, ти, старий, не огризайся, я кожне твоє слово чую. - Обізвався інкуб своїм неприємним голосочком. Демон простяг ліву руку у бік Гредхарда, посмикавши вказівним пальцем.

- Вона моя! – Крикнув перевертень.

- Ой, дивіться, який вірний песик ... Чуєш, псина, ти з якої помийної дірки виліз, га? Ти перш ніж такі слова говорити, в порядок себе приведи, а то від тебе за милю смердить, та й сам ти на вигляд… м'яко кажучи… не дуже. - Огризнувся демон на перевертня, невдоволено засмикнувши губою.

Натовп засміявся. А Ронал вишкірився, загарчавши від злості. Пірати смикнули нахабного лікана за нашийник, поваливши на землю.

- Ні манер, ні розуму. Бородо, відправ ось цю компашку неотесаних на бої. Мені здається, ти за них і копійки не отримаєш. – Проворкував інкуб.

- Ха-ха, я так і задумував, пане Скіраторку. – Руда Борода вийшов з-під тіні будинку на середину помосту. – Я вам ще один цікавий екземпляр привіз.

 - Я вже достатньо побачив. - Єхидно помітив демон-півень і втративши інтерес, почав відвертатися.

- Та, ви хоч одним оком гляньте, я певен, ви ще такого не бачили. – Гукнув Борода демона.

- Гаразд, показуй, ​​що там у тебе. – Заспівав Скіраторк. Борода змахнув рукою, і його поплічники вмить вивели на сцену Лію Ігніс. Обличчя демона за лічені секунди змінилося з посмішки на звірячий оскал, очі огорнула темна тінь. Пірати навколо різко відсахнулися. Від такої гримаси їхні серця пішли в п'яти - настільки це було моторошно, а Борода захотів крізь землю провалитися. Він зняв свою трикутку і приклав до грудей, стиснувши настільки сильно від страху, що та перетворилася на купку ганчір'я.

- П... пане?

- Де ти дістав цей звіринець? - Запитав інкуб, не відводячи пильного погляду від Лії.

- На півдні пустелі... вони хотіли потрапити на наш острів, у них тут якась справа. – Жалібно пищав донедавна безстрашний капітан піратів.

 - Закувати цю дівку в колодки і очей з неї не спускати! На бої вивести у кайданах та з найсильнішим противником. – Прогарчав інкуб.

- Ха! Ти мене боїшся, Кротарікс? - З-під брів піднявши своє дорогоцінне каміння, вигукнула дракониця. «Кротарікс» – пролунало в головах Маль, Ронала та Гредхарда.

- Заберіть їх усіх! Негайно! Подивимося, як ти потанцюєш на арені… - Чоловік адресував свої слова Ігніс і перш ніж троє піратів схопили за руки дракона і забрали зі сцени, прогарчав їй у слід: