Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

— Твій брат молодший за мене на п’ять років, — пояснив Стен. — Йому важче визнати, що він, хоч і король, мусить рахуватися з думкою старших та мудріших. Маріка також не любить це визнавати, а проте завжди слухається Стоїчкова. Про такий послух з її боку я можу лише мріяти. — І він мимоволі зітхнув.

Мірчія співчутливо позирнула на нього.

— От Флавіан не має зі мною таких клопотів, — сказала вона. — Тільки не подумай, що я похваляюся своєю зразковістю. Моїм вихованням завжди займалися батько з мамою. А для Флавіана я просто сестра і друг, йому подобається спілкуватися зі мною.

Вони почали спускатися сходами на третій поверх.

— То це правда, — запитав Стен, — що Флавіан обговорює з тобою державні справи?

— Не зовсім так, — відповіла Мірчія. — „Обговорює“ — невдале слово. Інша річ, що він любить говорити зі мною про справи. Йому так легше думається. Тому він і розповів мені про Послідовників, бо останнім часом мусив багато приховувати від мене. Але не турбуйся — я вмію зберігати таємниці.

— Я в цьому не сумніваюся, — сказав Стен.

З четвертого поверху, звідки вони щойно зійшли, долинули ледве чутні звуки музики. Це грав музичний інструмент зі світу МакКоїв, який називався роялем. Того вечора, перед нападом на Норвік, вони добряче намучилися, поки протягли його спершу через кілька дверей, а потім і через портал. Сер Генрі не наполягав на цьому — зате дуже просила Аліса, хоча сама грати не вміла. Згодом вона пояснила Стенові, що просила про це не так задля дядька, як задля Джейн. Уже тоді було цілком зрозуміло, що Кейта з сестрою не можна відпускати назад до їхнього світу, а Джейн, за Алісиними словами, просто жити не може буз музики, тому рояль стане для неї великою втіхою.

— Бачу, Джейн вирішила не зустрічатися зі мною, — зауважив Стен. — Мабуть, піднялася нагору іншими сходами.

Мірчія похитала головою:

— А от і не вгадав. За роялем зараз пан Генрік.

— Звідки знаєш?

— Бо він грає не так гарно. Від Джейниної гри мені аж дух захоплює.

Проте в певному сенсі Стен таки мав рацію. У вітальні на третьому поверсі вони застали тільки Алісу, яка сказала їм що в Джейн розболілася голова і вона пішла до себе. Стен, звичайно, в це не повірив, та й Аліса, коли говорила про подружчин головний біль, навіть не намагалася бути переконливою.

А за чверть години Мірчію покликав її батько. Вона з щирим жалем вибачилась і залишила їхнє товарство. Стен поглядом провів дівчину до дверей, а коли повернувся до Аліси, то помітив на її обличчі несхвальний вираз.

— Обережніше, Стеніславе, — попередила вона. — Я б не радила тобі так дивитися на Мірчію у Флавіановій присутності.

Стен зніяковів.

— Це вийшло безконтрольно. Повір, я й не думав ні про що таке.

— Вірю, — кивнула Аліса. — Та боюся, що Флавіан не повірить. Маріка вважає, що він так довго не знайомив тебе з Мірчією саме через твою… гм, особливу манеру поводження з дівчатами.

— Це правда, — визнав Стен. — Хоча його страхи марні. Я б нізащо не став чіпати Мірчію, бо тоді б мусив одружитися з нею. Вона ж таки королівська сестра.

— Але тобі не пара, — з розумінням кивнула Аліса. — Дарма що її брат король, сама вона не принцеса. А ти маєш узяти шлюб із принцесою, княжою донькою чи онукою. Пам’ятаю, Маріка якось говорила про князівну Деяну Сеанську.

— Це було необхідно, коли я замірявся на титул короля Галосагу, — відповів Стен. — А після сьогоднішньої перемоги імператорський трон і так мій… якщо, звісно, мене не вб’ють. Коли до нашої армії приєднається військо південних князівств, то на шляху до Златовара нас уже ніщо не зупинить.

— Отже, ти й далі збираєшся парубкувати?

— Ні, таки доведеться одружитися. Треба врешті подумати про сина-спадкоємця, який колись стане королем Галосагу.

— Тоді тим більше варто поріднитися з князем Сеанським, — зауважила Аліса. — Адже він володіє столицею майбутнього королівства. Чи я щось не так розумію?

— Загалом так, але тут є певні тонкощі. Насправді князь Сеанський не володіє Лютицею, а лише контролює її, оскільки вона знаходиться в межах його князівства. Проте сама Лютиця, як і столиці інших земель, є імперським містом.

— Тобто, — збагнула Аліса, — вона й так належатиме тобі.

— Атож. І за цих обставин мій шлюб з Деяною буде вигідний не мені, а насамперед князеві Габору, бо дозволить йому, як тестеві імператора, посилити свій вплив на Лютицю. А це мене зовсім не влаштовує. Навпаки, я всіляко сприятиму унезалежненню Лютиці від Сеанського князівства, щоб через кілька років оголосити її західною столицею Імперії. А згодом, як і передбачено нашим планом, я взагалі перенесу свій двір зі Златовара до Лютиці.

— Ага, тепер розумію. Твій переїзд стане тією точкою відліку, з якої розпочнеться поступовий розділ Імперії.

— Саме так, — підтвердив Стен. — Але доти ще треба провести низку підготовчих заходів, зокрема забезпечити умови, щоб у майбутньому владу в наймогутніших князівствах успадкували Конори. Ми вже маємо Мишкович, Істрію та Далмацію. Князь Лакійський готовий оженити свого онука на моїй двоюрідній сестрі Мілені й чекає лише мого сходження на престол. У тітки Зарени є ще дві доньки, так само і в княгині Далмаційської. Проте цього замало — і тому я мушу чимшвидше одружитися.

Аліса здивовано підвела брови.

— А хіба це вихід? Знадобиться щонайменше вісімнадцять… утім, ні, менше, у вас бо ж інші уявлення про зрілість дівчат, ніж у моєму світі. Ну, гаразд, за найкращого розвитку подій мине аж чотирнадцять років, поки перша твоя