Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

Маріка нахилилася, поцілувала сплячого Кейта в скроню, потім вибралася з ліжка і стала вдягатися. О пів на першу за ібрійським часом вона мала бути в Мишковарі, добре що для цього їй не доведеться звертатися до Стена — ще три тижні тому він зважив на її прохання й надав їй вільний доступ до свого порталу. Час від часу Маріка відвідувала Мишковар, щоб узяти ті чи інші свої речі — одяг, прикраси, книжки, — або просто подивитись у вікно на рідне місто, за яким дуже скучала.

Останнього разу вона була вдома сьогодні вдень. Прийшла сама, без Аліси, Кейта чи Мірчії, оскільки не збиралася оновлювати свій ґардероб у Флорешті, а лише хотіла взяти книжки з алхімії. В молодості її батько закінчив хімічний факультет університету і тепер вирішив трохи просунути тутешню науку. Проте спершу йому треба було ознайомитися з уживаною в цьому світі термінолоґією, певніше, освіжити її в пам’яті — колись він уже ділився своїми знаннями з Марічиною матір’ю, яка, крім усього іншого, захоплювалася цією наукою.

Більшість трактатів з алхімії зберігалися в головній бібліотеці Мишковара, де Маріка, зі зрозумілих причин, з’являтися не могла, тому вирішила обмежитися тими кількома книжками, що були в її кабінеті. Вже звично пройшовши через братів портал, вона відразу попрямувала до себе — а там на неї чигала величезна несподіванка.

На своєму письмовому столі Маріка побачила наручний жіночий годинник і аркуш тамтешнього паперу, списаного вже знайомим їй каліґрафічним почерком:

Передовсім, прошу вас не турбуватися. Шлях до вашого світу знають лише двоє людей — я і один мій добрий друг, якому я цілком довіряю. Нам нарешті вдалося ввімкнути ваш портал…

На цьому місці Маріка перервалася, мерщій підбігла до порталу й переконалася, що він справді в робочому стані. Її аж пойняв жах на думку, що Послідовники виявилися ще могутнішими, ніж розповідав про них Кейт. А досі вона вважала, що він навіть трохи перебільшує їхні можливості, щоб відбити в Конорів бажання потикатися до світу МакКоїв…

Далі в листі йшлося:

…але ми зробили це без лихих намірів щодо вас та ваших родичів. Ми просто хочемо поговорити з вами.

Певна річ, ви можете зруйнувати свій портал, і тоді вже ні ми, ні будь-хто інший з Послідовників не зможе потрапити до вашого світу. Проте я благаю вас не поспішати і повірити в нашу добру волю. Сподіваюся, Кейт і Джейн зможуть поручитися за мене — а я, в свою чергу, ручаюся за того чоловіка, про якого згадувала вище.

Я прошу вас про зустріч і запевняю, що в цьому немає ніякого підступу з нашого боку. Приведіть з собою всіх, кого вважатимете за потрібне. Я чекатиму на вас та ваших товаришів у цьому кабінеті щоночі від дванадцятої до пів на першу за моїм годинником, якого я додаю до листа, оскільки ваш настінний (як я зрозуміла, він був покликаний показувати час в обох наших світах) зупинився.

З глибокою повагою і сподіванням на вашу згоду,

P.S. Будь ласка, до зустрічі зі мною утримайтеся від появи в нашому світі.

Двічі перечитавши листа, Маріка заспокоїлася. Напад панічного страху минув, вона стала міркувати тверезо і дійшла висновку, що на підступ це нітрохи не схоже. Лише цілковитий дурень міг додуматися до такої наївної й непереконливої пастки — а люди, що спромоглися ввімкнути чужий портал, аж ніяк не дурні. Якби Послідовники проникли сюди, навіть якби вони вже облаштувалися тут, встановивши в потаємних місцях свої переносні портали, так звані нуль-Брами, то все одно б не стали виказувати свою присутність лише задля того, щоб захопити Маріку та ще кількох Конорів, яких би вона приведе з собою. Якщо ж їм була конче потрібна Маріка, вони могли просто влаштувати в Мишковарі засаду, замість запрошувати її на зустріч у призначений час. Останнє було верхом ідіотизму.

Розглянувши ситуацію з усіх боків, Маріка зрештою вирішила, що листу можна вірити. Вона здогадувалася, щó потрібно місіс Волш, так само як і здогадувалася про особу того чоловіка, що допоміг їй увімкнути портал… а точніше сказати, ввімкнув для неї портал.

Попервах Маріка збиралася розповісти про все Стенові — брат якраз перебував у межах досяжності. А потім передумала і вирішила звернутися до Стоїчкова. А ще трохи подумавши, відмовилась і від цієї ідеї. Весь сьогоднішній вечір вона поривалася поговорити з Алісою, але так і не наважилася, відклавши розмову з кузиною до останньої миті, перед самою зустріччю з місіс Волш.

Маріка усвідомлювала, що чинить нерозумно й необачно, проте нічого вдіяти з собою не могла. Їй було вкрай важливо зберегти в таємниці справжнє походження Кейта, зробити так, щоб він ніколи не дізнався про її обман, а для цього вона мусила переконати місіс Волш мовчати. Маріка боялася, що в присутності Стена, Стоїчкова і тих, кого вони візьмуть з собою, їй не вдасться спокійно поговорити з Кейтовою матір’ю, пояснити, якої помилки вона припустилася, написавши того дурного листа…

Вдягнувшись і розчесавши волосся, Маріка глянула на наручний годинник, залишений місіс Волш. Він на годину з чвертю відставав від мишковицького часу і майже на півгодини — від ібрійського. Зараз стрілки показували на одинадцяту тридцять п’ять. Час для розмови з Алісою ще залишався.

Маріка взяла з шафки маленьку світлову кулю, запалила її, відтак загасила світильник у люстрі й вийшла зі спальні. Проминувши свій передпокій, вона пройшла до сусіднього і навшпиньки підкралася до дверей кімнати, яку займали Аліса та Джейн. Вірніше, це була Алісина кімната, а для Джейн відвели скромніше помешкання поверхом нижче, проте всі ночі вона проводила тут. Ця ніч також не була винятком — за дверима