Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

Потім довелося залагодити ще низку дрібних, але невідкладних справ, і так могло б тривати аж до самої ночі, якби о шостій вечора Предраг, що тепер почувався справжнім господарем Інсгвара, не скликав усіх воєначальників на урочистий бенкет, улаштований ним на честь перемоги. Отож, на превелике Стенове полегшення, решту справ було відкладено на завтра.

Бенкет видався на славу, хоча урочистим його можна було назвати лише протягом першої години. Присутні пиячили так завзято, що вже о сьомій усі були добряче напідпитку, а о восьмій — п’яні, як дим. Стен і сам хотів гарненько напитися, але мусив стримувати себе, бо його мозок, виснажений за час битви інтенсивним обміном думками з іншими Конорами, міг відреаґувати на надмірну кількість алкоголю найнепередбачуванішим чином. Тому він пив дуже помірно, розбавляючи, за ібрійським звичаєм, вино водою, а о пів на дев’яту, розваживши, що вже віддав належне Предраговій гостинності, послався на втому й пішов з бенкету.

Стен і справді почувався дуже втомленим, але його досі не полишало напруження. Дорóгою від князівської резиденції він передумав удаватися до сонних чарів, а визнав за краще відвідати сестру. Сьогодні Стен уже бачився з Марікою, коли по обіді ненадовго заїхав до Лодислава Савича, щоб прийняти привітання від членів Ради, які з цієї нагоди в повному складі зібралися в Залі Дванадцяти. А оскільки ці збори не були офіційними, то Флавіан, з дозволу Стоїчкова, привів з собою Маріку й Алісу. Щоправда, тоді Стенові вдалося перекинутись із сестрою лише кількома словами, а от тепер він вирішив виправити це і провести в її товаристві решту вечора — наразі в Ібрії була лише сьома.

Портал у Флорешті для Стена відкрила Мірчія. Коли він пройшов, вона зустріла його ледь помітною, але напрочуд милою усмішкою:

— Добрий вечір, Стеніславе. Вітаю з перемогою.

— Дякую, — відповів він.

— Хотіла привітати тебе ще вдень, — вела далі Мірчія, — та Флавіан не взяв мене. Можна подумати, що в домі пана Савича не вистачило б для мене місця… А ти, мабуть, прийшов до Маріки?

— Так, — кивнув Стен. — Вона зараз у себе?

— На жаль, ні. Ще о п’ятій вони з Кейтом пішли до пані Зарени. Десь півгодини тому я кликала їх на вечерю, а Маріка відповіла, що вони вже попоїли й обіцяла повернутися щонайпізніше о восьмій. Вчора вдень вони також гостювали в Любляні. А позавчора ваша тітка провела в нас весь ранок.

— Ясно, — сказав Стен.

Княгиня Зарена з першого ж дня пройнялася щирою симпатією до Кейта і беззастережно схвалювала вибір небоги. Стен нітрохи не поділяв тітчиних почуттів — і завинив у цьому сам Кейт… А втім, якщо бути до кінця чесним, то здебільшого провина лежала на Маріці. Кейтові ж можна було лише поставити на карб, що він не знайшов у собі сили протистояти Марічиній забаганці.

Стенові дуже не подобалася сестрина поведінка — а ще більше йому не подобалося те, що нічого не міг з цим удіяти. Коли п’ять днів тому він довідався, що Маріка провела ніч з Кейтом, то аж осатанів і ладен був власноруч задушити цього нахабного молодика. Проте, побачивши сестру, яка просто сяяла від щастя, миттю охолов, Кейта чіпати не став, а щодо Маріки обмежився лише лагідними докорами і попросив більше не чинити так до весілля. Сестра вислухала його, але не послухалась, хоча він їй заприсягся, що в жодному разі не змінить свого рішення і її шлюб з Кейтом — справа вирішена…

Стен повернувся був до ще відкритого порталу, щоб покликати Маріку, та вже наступної миті збагнув, що це невдала ідея. Тітка неодмінно запросить його до себе і, попри пізній час в Істрії, заведе з ним довгу розмову про сьогоднішні події — а Стенові геть не хотілося говорити про це.

— Котра у вас година? — запитав він у Мірчії.

— Десь чверть на восьму. Може, трохи менше.

— Тоді зачекаю тут, — вирішив Стен. — Я, часом, не відірвав тебе від справ?

— Аж ніяк, — відповіла Мірчія, закривши портал. — Щойно я була з Алісою та Джейн, ми просто розмовляли. Ходімо до них?

— Добре, — погодився Стен і разом з Мірчією вийшов з королівської спальні. — Хоча не знаю, як відреаґує на мою присутність Кейтова сестра. Я бачився з нею лише двічі, й обидва рази мені здалося, що вона дуже боїться мене.

Мірчія на ходу знизала плечима.

— Воно й зрозуміло. Адже саме Джейн виказала Маріку Послідовникам.

— Ого! — заскочено мовив Стен. — То ти знаєш про Послідовників?

— Тепер уже знаю, — кивнула вона. — І про них, і про світ Конора-пращура, і про Заборону. Позавчора Флавіан мені розповів. Правда, не думаю, що про все. Наприклад, брат обмовився, що погодив це з паном Стоїчковим, а я не розумію, навіщо питати в нього згоди. Певна річ, пан Стоїчков старший, але ж Флавіан король і має більше влади. Якщо вже йому й звертатись до когось за дозволом, то це до тебе, майбутнього імператора. А ти досі навіть не знав, що я втаємничена.

„Отже, про Раду він промовчав,“ — зрозумів Стен.

А вголос сказав:

— Ішлося радше не про дозвіл, а про пораду. Ми з Флавіаном дуже цінуємо мудрість пана Стоїчкова. І ти станеш її цінувати, коли познайомишся з ним ближче. Коли мова заходить про інтереси нашого роду, ми не можемо спиратися лише на своє становище в суспільстві. Зрештою, і я, і Флавіан такі впливові тільки через наше походження. А Стоїчков здобув авторитет сам, завдяки своєму досвідові й видатному розумові. Тепер збагнула?

— Ну… мабуть, так. От зараз, після твоїх слів, я починаю розуміти. А Флавіан просто